На хвилі відносно нещодавньої туги за відходом у засвіти епохальної постаті британської королеви Єлизавети ІІ, хочемо звернути увагу на графіку експоновану у відділі європейського мистецтва з колекції графа Кароля Лянцкоронського, на якій центральною фігурою є її далека попередниця, не менш імпозантна, харизматична і, що найголовніше, символічна постать – королева Єлизавета І Тюдор.
Кольорова гравюра ілюмінована аквареллю приблизно першої половини ХІХ ст. передає зустріч графа Ессекса Роберта Девере з королевою Єлизаветою І після його повернення з Ірландії, про що свідчить двомовний підпис в нижньому краї роботи. Авторське тиснення підтверджує, що гравюра виконана англійським гравером Вільямом Уордом (1766-1826) за картиною Річарда Уесталя (1765-1836), англійського живописця та ілюстратора, найбільш відомого портретами Байрона.
Єлизавета I Тюдор, звана Королевою-дівою, Доброю королевою Бесс, була королевою Англії та Ірландії в 1558 – 1603 роках. 45-річний період її правління відомий як «золота епоха», Єлизаветинська ера, що ознаменувалася укріпленням абсолютизму, утвердженням англіканської церкви, економічним розвитком Англії і зміцненням на міжнародній арені, а також розквітом мистецтва, поезії, музики і театру. Вдалу політику їй допомагали провадити численні радники та міністри. Власне, зображуваний на графіці 2-ий граф Ессекс – Роберт Девере був спочатку одним з фаворитів королеви. Проте, у 1599 р. за дорученням Єлизавети І Девере був відправлений в Ірландію для придушення повстання і встановлення там контролю Англії. Амбітний граф не впоравшись з місією без дозволу королеви уклав перемир’я з бунтівниками і повернувся в Англію, чим викликав обурення правительки і погіршення їхніх відносин. Бурхливі стосунки королеви Єлизавети I з Робертом Деверо вплинули на останні роки її правління і призвели до страти Ессекса в 1601 році. Власне вирішальну зустріч королеви з графом і проілюстрував художник Річард Уесталь.
Ще за життя Єлизавети у країні творили багато живописців, проте були розроблені суворі правила і обмеження для виконання королівських портретів. Зокрема, портрети королеви могли бути виконані лише за зразками майстрів, які були нею обрані особисто. Основною вимогою для придворних портретів була статичність, беземоційність, натомість з особливою ретельністю малювали вбрання.
Ідеалізований образ королеви Єлизавети І знаходив відображення і через століття після завершення її правління. Особливо пам’ять про неї відродилася під час Наполеонівських війн, коли Англії загрожувало вторгнення, а у період Вікторіанської епохи легенда Єлизавети І була адаптована до імперської ідеології того часу. Саме на цей період припадає мистецька діяльність авторів картини, які яскраво проілюстрували епізод з життя королеви. Проте на відміну від своїх попередників, митці зуміли передати усю емоційність зустрічі: благальні припадання графа та відстороненість королеви. Не цілком зрозуміло, чому зображена королева виглядає доволі молодою, коли на період цієї зустрічі їй мало б бути далеко за шістдесят. Але мистецтво річ суб’єктивна, і кожен митець, як і глядач, має право на свою інтерпретацію.
Побачити картину зблизька, відчути дух королівського життя, дізнатися більше про інтриги королівського двору та інспіровані ними шедеври мистецтва – запрошуємо до музею!
Автор тексту – Леся Хомич, наукова працівниця відділу європейського мистецтва
