Відділ Пам’яток Дерев’яної Архітектури

Загальна інформація

Історія відділу дерев’яної архітектури починається у 1972 році, коли дві дерев’яні церкви XVII століття — Святого Юра і Воздвиження Чесного Хреста — були передані музею «Дрогобиччина» (тоді Дрогобицькому краєзнавчому музею) для створення експозиції атеїстичного відділу. Ідеї надати обидвом дрогобицьким дерев’яним храмам музейного статусу (після їх закриття атеїстичним комуністичним режимом) сприяло привернення до них фахової уваги видатних українських мистецтвознавців, насамперед Григорія Логвина, Людмили Міляєвої, Павла Жолтовського, котрі, крім наукового вивчення українських пам’яток мистецтва, ставили на порядок денний і питання про їхнє збереження та охорону.

Історично-мистецтвознавчий аналіз дрогобицьких дерев’яних церков Св. Юра і Воздвиження Чесного Хреста зайняв чільну позицію у фундаментальній шеститомній колективній праці «Історія українського мистецтва» (Київ, 1966–68). У цій книзі два дрогобицькі храми стають, так мовити б, взірцевими для порівняльної характеристики галицької дерев’яної архітектури XVII–XVIII століть.

Думку про створення у дрогобицьких дерев’яних церквах мистецтвознавчої експозиції вперше публічно висловила Людмила Міляєва. У статті, присвяченій стінопису церкви Воздвиження Чесного Хреста, вона звернула увагу на те, що, крім унікальних монументальних розписів, у ній «зберігається прекрасна збірка ікон, пов’язаних з трьома іншими, не вцілілими дерев’яними храмами» Дрогобича — різностильових станкових ікон, створених упродовж XV–XVIII століть, і котрі «разом з розписами та іконостасом представляють готову музейну експозицію»
(Миляева Людмила. Росписи церкви Воздвижения // Творчество (Ежемесячный журнал Союза художников СССР). 1980 год, № 7. — Москва. — С. 28–31).

Церкву Св. Юра для відвідувачів відкрили у жовтні 1981 року, і з того часу цей храм став одним із найбільш впізнаваних туристичних об’єктів Дрогобиччини і України в цілому. 21 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Камбоджі церква Св. Юра внесена до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО в числі шістнадцяти українських дерев’яних церков Карпатського регіону. У 2020 році іконостас храму передано до Національного науково-дослідного реставраційного центру України, де він буде вперше за час свого існування фахово реставрований.

Церква Воздвиження Чесного Хреста відкрита для відвідування у вересні 1987 року. Її оригінальна архітектурна форма поєднує в собі ознаки питомо українського храмобудування та ґотичного стилю. В 2019 році розпочато реставраційні роботи у дзвіниці, які логічно перейшли в проєкт відновлення всього церковного комплексу.

Обидва дерев’яні храми радо відкривають свої двері для усіх охочих взяти шлюб чи провести обряд хрещення у стінах дрогобицьких давніх церков. У відділі пам’яток дерев’яної архітектури кілька разів на рік відбуваються празникові богослужіння у храмах та різноманітні міські святкування, фестивалі, мистецькі події на церковних подвір’ях.

Структура відділу

Дерев’яна церква Святого Юра

Історія будівництва цієї церкви є типовою для багатьох пам’яток дерев’яної архітектури, що розвивалися разом з тим, як змінювались мистецькі смаки й естетичні уподобання в середині XVII ст.

На підставі архівних документів дізнаємось, що давніша церква Св. Георгія, яка знаходись в передмісті Дрогобича, під час пожежі в 1499 році. Зведення нового храму вимагало часу, а купівля готової хоча й старої церкви, вирішувала потребу в храмовій споруді за короткий термін. Братство купило будівельний матеріал зі старої церкви в с. Надієві за містом Долиною до квітня 1657 року та привезли його до Дрогобича.

З давнішої споруди при перебудові було використано деревину зі стін нави, частини вівтаря і декілька модринових брусів бабинця. Вже в Дрогобичі добудова була здійснена із смереки. Цей процес здійснювали поступово, доставляючи нові об’єми до вже існуючої нави. Споруда храму отримала свій сьогоднішній вигляд з емпорою, крилосами та галереєю за один будівельний період, впродовж 1657–58 рр.

Щодо авторства архітектури, багато науковців схиляються до думки, що ним міг бути тесля Григорій з Дрогобича. Згідно з останніми дослідженнями, в XVII ст. у Дрогобичі діяв великий осередок теслярського ремесла з талановитими майстрами, котрі широко реалізовували свій талант у краї, залишаючи храми з характерним стильовим почерком. Однак, будівничий не залишив свого підпису в дрогобицькому храмі, тому авторство залишається нез’ясованим.

Остання суттєва зміна храму відбулась у 1825 році, коли його поставлено на кам’яну основу, про що свідчить напис, вирізьблений на дубовому одвірку головного порталу церкви.

Внаслідок усіх цих перебудов церква Св. Юра набула довершених архітектурних форм, які можемо спостерігати і сьогодні. Згодом в інтер’єрі встановили високі бічні вівтарі на латинський манер.

Незважаючи на регулярні реконструкції, що відбувалися впродовж п’яти століть, церква зберегла свою виняткову художню цілісність. Під час великих ремонтно-реставраційних робіт 1970-х років їй повернули вигляд станом на 1883 рік, згідно з обмірами, виконаними тоді фахівцями з Львівської Політехніки.

Стінопис храму святого Юра, що складається з чотирьох різночасових циклів, – найповніше збережений серед розписів дерев’яних церков України. Сотні біблійних сюжетів, сцен, постатей паралельно з книжками та проповідями розповідали людям про страждання і воскресіння Христа, материнську любов Богоматері, про тугу й радість, про перемогу добра над злом.

Іконостас церкви Св. Юра 1659–69 років створив український мистець Стефан попович Медицький, який здобув малярський фах у Вишенській школі малярства. У другій половині XVII ст. цей майстер жив у Дрогобичі та разом із сином Іваном працював над оформленням церков Дрогобиччини.

У церкві представлена також творчість Василя Глібкевича – дрогобицького художника середини XVIII ст. та священика храму Воздвиження Чесного Хреста. Для церкви Св. Юра цей маляр виконав вівтар «Пієта», або «Оплакування». Головна ікона цього вівтаря належить до найцікавіших пам’яток такого типу, оскільки мистець максимально розкрив богослов’я теми, об’єднавши в одному образі іконографію двох євхаристичних сюжетів «Оплакування» і «Христос – Виноградна Лоза».

Стінопис нави виконав уже згадуваний Стефан Медицький в кінці XVII – на початку XVIII ст. У розписі багато рідкісних, а також унікальних для стінопису іконографічних сцен, серед яких розгорнуті композиції «Акафіст Богородиці», «Акафіст Христу», «Муки і страти апостолів», «Апокаліпсис», «Древо Єсея». Традиційні для українських церков сюжети «Страшний суд» та «Страсті Христові» творчо потрактовані, збагачені місцевими етнографічними мотивами, що передають життя та побут мешканців галицьких міст у XVII ст.

Дерев’яна церква Воздвиження Чесного Хреста

Воздвиженська церква виняткова серед збережених до сьогодні українських храмів завдяки тому, що в ній збереглись унікальні розписи 1636 року виконані у святилищі (вівтарна частина). У XVI–XVII ст. в українських церквах встановлювались високі іконостаси, які повністю відгороджували святилище від нави. Тож повномасштабні художні роботи в інтер’єрі вівтарної частини майже не практикувались. Натомість у Воздвиженській церкві був низький іконостас, тому склепіння апсиди було відкрите для споглядання – як у староруських храмах.

Розписи у вівтарній частині Воздвиженської церкви можна вважати неперервним розвитком давніх руських традицій на тлі змін європейських мистецьких стилів. У дрогобицькому храмі певною мірою відтворена богословська програма стінопису Софії Київської. Адже подібно до неї центральною композицією тут є «Богородиця Оранта». Хоча «Софія – Премудрість Божа» тут потрактована в образі світлого ангела з червоними крилами. Також збереглося одне з найдавніших в Україні зображення Христа в образі Архієрея.

Нава церкви Воздвиження Чесного Хреста майже не має настінних розписів, оскільки, ще від XVI ст. була укомплектована великими настінними образами «Страсті Господні» та «Страшний суд», які сьогодні зберігаються у фондах музею. «Страсті Господні» виконав для Воздвиженської церкви знаний український художник епохи Ренесансу Федуско маляр з Самбора.

Стінопис у наві виконано тільки на панелях, що не були заставлені іконами. Панелі прикрашені багатим орнаментом у стилі маньєризму. Наприкінці XVII – на початку XVIII ст. дрогобицький художник Іван Медицький розписав стіну вівтарної перегороди над іконостасом. Наслідуючи свого батька Стефана Медицького, він зобразив тут «Мучеництва і страти апостолів», що повторюють іконографію розписів церкви Св. Юра.

У церкві Воздвиження зберігся також надзвичайно цікавий іконостас, що створювався впродовж кількох століть, зокрема намісний ряд: «Архангел Михаїл з діяннями», «Богородиця Одигітрія», «Христос Учитель» і храмова ікона «Воздвиження Чесного Хреста». Ці образи створені в Вишенській малярській школі в середині XVII ст. У цьому ж часі виконана різьба царських врат та обрамлень образів. Завершувався іконостас вже у наступному столітті. Велику центральну ікону апостольського ряду «Поклоніння хресту» в середині XVIII ст. виконав о. Василь Глібкевич — парох церкви Воздвиження Чесного Хреста. Доповнив іконостас Воздвиженської церкви учень о. Василя о. Петро Метельський образами апостольського і пророкового рядів.

Церква Воздвиження Чесного Хреста має приділ Різдва Івана Хрестителя у другому ярусі бабинця, зведений у 1661 році. Як і в церкві Св. Юра, в пределі, мабуть, у XIX ст. з невідомої причини було розібрано підлогу, яку не поновлено дотепер (у Святоюріївському храмі поновлено під час реставрації 1970-х років). Разом з підлогою було втрачено й іконостас емпори. Незважаючи на це, до сьогодні зберігся настінний живопис цієї частини храму, присвячений життю Предтечі. Особливо монументально виглядає композиція «Іван Хреститель – Ангел Пустелі» на західній стіні приділу.

Церква Воздвиження Чесного Хреста має вагому культурно-історичну цінність, оскільки безпосередньо пов’язана з Дрогобицькою солеварнею: створювалась за кошти солеварів — зваричів, та цільово для людей, що працювали там. Із цієї церкви походять дві унікальні ікони, які Стефан Медицький виконав для празникового ряду іконостасу. На одній із них — «Зустріч Марії і Єлизавети» — художньо зображено подвір’я дрогобицької солеварні, одного з найдавніших підприємств у Європі. І хоча виробництво діє понині, численні перебудови та реорганізації повністю змінили зовнішній вигляд підприємства. Тож зображення на образі Стефана Медицького є унікальним документом, який змальовує господарський простір солеварні у другій половині XVII ст. На іншій іконі — «Благовіщення Богородиці» — священна сцена відбувається біля мурів середньовічного замку (терему) руського воєводи у Дрогобичі. Це єдине зображення цієї споруди, яка була остаточно зруйнована наприкінці XVIII ст.

Тематичні екскурсії

Наукові працівники відділу проводять тематичні екскурсії, присвячені окремим сюжетам стінопису чи образам відповідно до празникового церковного календаря, зокрема:

  • «Св. Юрій» в іконостасі та феритроні церкви Св. Юра»
  • «Воздвиження Чесного Хреста» в іконописі церков Св. Юра та ВЧХ»
  • «Різдво Івана Хрестителя» в іконописі церков Св. Юра ат ВЧХ»
  • «Різдво Пресвятої Богородиці» в іконописі церков Св. Юра та ВЧХ»
  • «Три синайські гори у стінописі введенського приділу церкви Св .Юра»
  • «Іоан Богослов» на одвірках іконостасу у церкві Св. Юра».
  • «Архангел Михаїл в дияконських вратах іконостасу церкви Св. Юра»

10 експонатів, які варто оглянути у Відділі пам’яток дерев’яної архітектури

  • Напис, вирізьблений невідомими парафіянами на зовнішній стіні церкви Воздвиження Чесного Хреста – «во церкви стояще, на небесі стояти».
  • Сюжет «Трапеза у Лазаря» – іконостас придільний ряд, лівий кут (емпора церкви Св. Юра).
  • Монументальна композиція «Гора Синай» на західній стіні емпори церкви Св. Юра.
  • Образ Євангелиста-маляра Луки (церква Св. Юра).
  • Дерев’яні тиблі (церква Св. Хреста).
  • Автентичний ключ від церкви Св. Юра.
  • Автентична дерев’яна пушка для пожертви (церква Св. Юра).
  • Хрест трираменний напрестольний ручний кінця XVIII – початку ХІХ ст. (зберігається у церкві Св. Юра)
  • Хрест трираменний надбанний (церква Св. Юра).
  • Вітраж ґотичний (церква Возвидження Чесного Хреста).

Очільниця Відділу пам’яток дерев’яної архітектури

Леся Летнянчин

Леся Летнянчин

Завідувачка відділу

Наукові зацікавлення: дослідниця дерев’яних храмів Дрогобиччини та стінопису XVII століття.

    Музей «Дрогобиччина»

    Контакти для Довідок


    Маєте Запитання чи Пропозиції?

    Повідомте нас! Ми відкриті для спілкування!