Іконографічний сюжет «Переображення Господнє» ґрунтується на Євангельських розповідях Луки (9, 28–36), Матея (17:1–9) і Марка (9: 2–9)[1]. Три євангелисти описують одну і ту ж подію, що відбулася на горі Тавор. Саме там апостоли Іван, Петро та Яків стали свідками Переображення Христа: обличчя Ісуса засяяло, а одяг став білим. Поруч з Христом з’явилися Старозавітні пророки – Мойсей та Ілля. Ісус розмовляв з ними, а потім із хмари стало чути голос Божий «Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте» (Мт. 17: 5).
Саме ця євангельська подія стала основою традиційної іконографії Переображення. Особлива увага майстрів зосереджувалася на божественному світлі, яке випромінював Христос. «…одежа його заблищала й так вельми збіліла, що на землі й білильник так не вибілив би» (Мр. 9:3). «…обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло» (Мт. 17:1). Це світло іконописці передавали у вигляді мандорли навколо постаті Христа – сяючого еліптичного ореолу, якому Східна Церква надавала глибокого богословського змісту.
Ікона Переображення із музейної колекції.
У Галереї сакрального мистецтва музею «Дрогобиччина» зберігається кілька ікон Переображення. Це невипадково, адже свято Преображення Господнє належить до дванадцяти найбільших християнських свят, а його сюжет став одним із найпоширеніших в українському іконописі.
Цінною пам’яткою нашої музейної колекції є ікона Переображення, датована початком ХІХ ст., що походить з церкви Святого Юра. Невідомий іконописець виконав її на полотні олійними фарбами. Вона є однією з двох композицій на одній основі, що дає можливість порівняти обидва твори одного майстра і простежити особливість його художньої манери.
Помітними є непропорційно великі кисті рук Христа, пророків і апостолів. Така ж риса простежується й на іншій іконі майстра. Отож, можна припустити, що це зовсім не випадковість, а характерна риса його авторського стилю.
Майстер свідомо уникає дрібної деталізації, не промальовує рослинність, каміння і навіть гора Тавор передана досить умовно. Автор не мав на меті зобразити складний гірський рельєф, зосереджувався не на довкіллі, а на постатях і тим самим нічим не відволікає від самої події Преображення.
Композиція ікони.
Ікона композиційно складається з двох частин, що є традиційною схемою сюжету Переображення. У верхньому регістрі зображена центральна постать Христа, по обидва боки від Нього – пророки Ілля та Мойсей. У нижньому регістрі ікони – три учні Христа – Іван, Петро та Яків. Великі округлі хмари виконують роль своєрідної межі між небом та землею і водночас об’єднують верхню та нижню частиною ікони в єдину композицію.
ХРИСТОС.
Постать Христа займає центральне місце композиції. Ісус зображений у довгому білому хітоні, підперезаним тонким червоним поясом. Поверх хітону м’яко обгортає постать Ісуса тканина, що, наче, розвіюється вітром, тим самим підкреслює рух і створює динаміку Переображення.
Збільшені пропорції тіла Христа додає значущості Його постаті, одразу виділяючи її серед інших. Цікаво, що іконописець зобразив круглий німб над головою Христа, а не мандорлу таворського світла, традиційну для іконографії Переображення.
ПРОРОКИ.
По обидва боки від Ісуса зображені старозавітні пророки. Праворуч від Христа бачимо Мойсея із Скрижалями Завіту. На них іконописець наніс великі, добре читані, римські цифри, без тексту Декалогу. Цифри зображені довільно, бо, найймовірніше, автор не прагнув точності, а, перш за все, хотів передати впізнаваний символ Закону, який отримав Мойсей на горі Синай.
Мойсей зображений із темним волоссям і гострою бородою. На голові Мойсея – короткі роги, що може здаватися дивним рішенням для зображення пророка. Але насправді це яскраве свідчення впливу тодішнього європейського мистецтва, в якому Мойсей часто зображувався з рогами, як наслідок раннього неправильного перекладу Біблії латинською мовою. Обличчя Мойсея було помилково описане словом «cornuta» – «рогате», а не «сяюче». Найвідомішим прикладом такого трактування є мармурова статуя Мойсея з рогами роботи Мікеланджело в римській базиліці Сан-Пєтро-ін-Вінколі. В українському ж іконописі така нетипова риса зображення пророка була наслідком впливу західноєвропейської традиції.
Ліворуч від Христа бачимо постать пророка Іллі у вигляді старця з довгим сивим волоссям та густою бородою. Автор вирішив не додавати інших індивідуальних атрибутів пророка Іллі (ворона, вогненну колісницю), що загалом відповідає загальній простоті ікони без надмірної уваги до деталізації.
АПОСТОЛИ.
Постаті трьох апостолів – Івана, Петра і Якова займають нижній регістр ікони. Іконописець зобразив традиційні жести здивування, але їхні риси обличчя доволі м’які, іконописець майже не використовує складної міміки.
Емоції страху і подиву автор передає через рухи тіла і рук апостолів. Один з учнів лежить і прикриває обличчя рукою, інший – сидить, піднявши вгору руку, третій – навколішках, пригортає одну руку до грудей, іншу піднімає вгору. Жести апостолів виступають тут головним засобом виразності та важливим «інструментом» розповіді.
Ікона Преображення початку XIX ст. з церкви св. Юра є цінною пам’яткою українського сакрального мистецтва. У ній простежується як і традиційна іконографія сюжету, так і західноєвропейські впливи та індивідуальна художня манера майстра. Отож, запрошуємо відвідати Галерею сакрального мистецтва музею «Дрогобиччина», щоб ознайомитися із цією іконою та іншими експонатами нашої музейної колекції.
Авторка тексту та світлин – Марія Гром, завідувачка відділу сакрального мистецтва.
Список використаної літератури:
- Лесів А. Іконографія, символіка та художньо-пластичні особливості ікон празникового ряду іконостасу церкви Зіслання Святого Духа в Рогатині народознавчі зошити. № 1 (169), 2023 с. 181-192.
- Чому у Мікеланджело Мойсей має роги. – Електронний ресурс. – Режим доступу: https://dyvensvit.org/blogs/chomu-u-mikelandzelo-moysey-maye-rohy
[1] Ці три Євангелія називаються синоптичними (з грецької – разом (спільно) дивитися), бо, на відмін від Євангелія від Івана, є близькими між собою за змістом, сюжетом, стилістикою та композицією тексту.
