Успіння Пресвятої Богородиці – одне із дванадцяти найважливіших і найшановніших християнських свят в церковному році. Його в народі називають Першою Пречистою і вшановують 6 серпня за новоюліанським стилем як день закінчення земного життя святої Діви Марії, матері Ісуса Христа та подальшому тілесному вознесінню на Небо. Друга Пречиста (Різдво Богородиці – 8 вересня ) та Третя (Введення в храм – 21 листопада).
Назва «Успіння» походить від слов’янського слова, що означає «сон» або «тихе засинання». У християнстві розуміння слово «смерть» не було трагічністю, а швидше переходом тогочасного земного існування довічного життя з Богом.
Згідно з церковними переказами, після Вознесіння Ісуса Христа Богородиця жила в Єрусалимі в домі апостола Івана Богослова, за кілька днів до її відходу про це її сповістив архангел Гавриїл, вручивши сяючу райську гілку. У день Успіння в Єрусалимі дивним чином зібралися усі апостоли, які на той час проповідували в різних куточках світу, щоб попрощатися із Матірю Божою. Не було лише апостола Томи, який запізнився на похорон і прибув лише після трьох днів. Апостоли на своїх раменах занесли Її тіло до гробу в Гефсиманії і три дні від нього не відходили. На третій день прибув апостол Тома ( він проповідував у Індії), став на коліна і заплакав, захотівши поклонитися Богородиці, Тома разом з іншими знайшов там лише поховальні пелени, а саме ж тіло було взяте Христом на Небо. Саме тому це свято позбавлене трауру, а в богослужіннях прославляється перемога життя над смертю.
У Галереї сакрального мистецтва зберігається кілька варіантів «Успіння Богородиці». Серед них унікальна ікона – феретрон II пол. XVIII ст. (двостороння процесійна виносна ікона), виконана дрогобицьким іконописцем о. Василем Глібкевичем для церкви Різдва Богородиці в Дрогобичі.
У центрі композиції зображено Богородицю, спочилою на ложі. Її голова покрита мафорієм, оздобленим золотим орнаментом. Лик Богоматері виражає спокій, очі – закриті, руки молитовно складені на грудях. Кольорова гама ікони витримана в яскравих тонах: червоному, вохристому, зеленому, блакитному, які, поєднуючись з позолотою та срібленням творять відчуття урочистості моменту.
Навколо ложа автор зображає апостолів, які знаходяться позаду Богородиці, біля голови та ніг. Перший зліва – Петро, який зображений із схиленою головою та кадилом в правій руці, а біля ніг припадає Павло, схилившись до Марії (як символ поклоніння). Фронтально автор зображає Ісуса Христа у хмарах та сяйві. Христос тримає у лівій руці душу Богородиці, зображену у зменшеному вигляді з німбом навколо голови. На відміну від поширеної іконографічної традиції, де душа Богородиці часто має вигляд сповитого немовляти, тут Вона постає як постать зрілої жінки. Над Ісусом зображено голову ангела в хмарах, котрий спускається з небес, щоб прийняти душу Пречистої.
Внизу, біля ложа Богородиці о. Василь Глібкевич зображує єврейського жреця Афонія, який під час похорону Богородиці намагався перевернути ложе з Її тілом. У цей момент з’являється архангел Михаїл з мечем, відрубавши йому долоні, які вмить приросли до ложа Богоматері. Саме архангел Михаїл ілюструє присутність усього небесного війська. Жрець, розкаявшись, почав благати про помилування, тоді долоні знову приросли до його рук, тим самим визнавши Марію Святою і Непорочною Дівою.
Отже, сюжет «Успіння Пресвятої Богородиці» допомагає нам зрозуміти глибину цього дійства, бо чи ж не найбільша радість для душі і людини бути перед Богом та відчути Його присутність, вкотре допомагаючи долати земний страх перед вічним.
Вітаємо усіх зі святом Успіння Пресвятої Богородиці та запрошуємо завітати до Галереї сакрального мистецтва й заглибитися в духовний світ іконопису.
Авторка тексту – Оксана Стап’як, наукова працівниця відділу сакрального мистецтва.
Світлини – Марія Гром.
