Цієї неділі вшановуємо особливих свідків Христової смерті та Воскресіння — жінок-мироносиць:
Марії Магдалини — першої людини, до котрої підійшов воскреслий Спаситель;
Марії Клеопової — двоюрідної сестри Богородиці і матері апостола Якова, брата Господнього;
Саломеї, синів котрої Якова і Йоана Христос одними з перших покликав до апостольського служіння;
Йоанни — дружини урядника царя Ірода; Сусанни, про благочестиве життя котрої мало що відомо;
Марти й Марії — сестер Лазаря, котрого воскресив Христос перед початком своїх Страстей.
Вони були тими, хто, як написано в Євангелії, «йшли за Ісусом із Галилеї, служачи Йому» (Мт. 27: 55), хто до останнього моменту свого земного життя залишався біля Спасителя, хто стояв під Його хрестом і плакав біля Його гробу, хто бачив як великим каменем закривали місце поховання їхнього Господа. І хто перші почули від ангела звістку про Христове Воскресіння, і хто перші засвідчили цю величну подію та сповістили про неї апостолам, що переховувались від єврейської влади.
Їх назвали «мироносицями» тому, що, за поховальним звичаєм, вони прийшли до гробу Господнього з миром — запашною олією, щоб намастити тіло Померлого. Пізнього вечора суботи, як тільки завершився час спокою, вказаний законом Мойсеєвим, вони взяли все необхідне, щоб наступного дня знову послужити Спасителю. Спонукані любов’ю, вони хотіли зробити те, що було в їхніх силах, аби виявити її у добрій справі. Тому ще вдосвіта поспішили до гробу, і щойно в дорозі стали обмірковувати те, чи зможуть вони увійти в нього — закритого великим каменем.
У великому горі вірні жінки спостерігали за несправедливим засудженням свого Учителя, за його муками на хресті. Вони не могли зробити що-небудь, аби цього не сталось, однак вони робили все, що підказувала їм любов — залишалися біля хреста, були поруч. І коли на їхніх очах Христос помер, вони не могли воскресити і повернути Його до життя, але вони старались полегшити Його муки, оплакали померлого, допомогли поховати і твердо постановили собі якнайшвидше зробити те, що було в їхніх силах і залежало справді тільки від них — прийти з миром, аби за звичаєм віддати належну шану померлому.
Чи сподівались вони зустріти Воскреслого у той знаменний ранок? Євангеліє ясно свідчить, що ні. Більш того, Марія Магдалина, побачивши порожній гріб, вирішила, що хтось забрав Ісусове Тіло. І знову ж, вона робить те, що може — біжить до апостолів зі словами: «Взяли Господа з гробу і не знаємо, де поклали Його» (Йн. 20: 2), а потім повертається назад і плаче, не сподіваючись того, що першою побачить Христа воскреслим. У горі своєму вона спочатку навіть не впізнала Його, подумавши, що це садівник, котрий і міг забрати Тіло.
І в цю мить найглибшого горя — бо ж не лише помер Учитель, але й Тіло Його вона не може знайти, щоб виконати звичай пошани і любові, — Марія Магдалина стає першою, хто особисто бачить Воскреслого. Їй, котра колись була в полоні нечестивих духів, вигнаних із неї Спасителем, дається доручення стати благовісницею: «Іди до братів Моїх і передай їм: Я іду до Отця Мого і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого» (Йн. 20: 17). Їй доручається першою з людей стати проповідницею Божого Воскресіння, першою, хто сповіщає іншим ті слова, що стали такими звичними для нас: «Христос Воскрес!».
Чому саме жінки були вірними Христу до кінця? Відповідь дає сам Ісус Христос — бо «вони багато полюбили»! Спаситель дає саме таку відповідь фарисею Симону, який запросив Ісуса на вечерю, під час котрої жінка-грішниця принесла миро і намастила Його ноги, а коли Симон став дорікати Ісусові, тоді Він відповів: «Прощаються її гріхи численні, бо вона багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить» (Лк. 7: 36–47). І тоді жінки ходили слідом за Ісусом не з бажання здобути якийсь особливий суспільний статус, а із вдячності за отриманий дар — можливість слухати Слово Боже, не очікуючи взамін нічого, на відміну від апостолів, які прагнули сісти на почесних місцях у Царстві Божому (Мт. 19: 28). Жінки, разом із Богородицею були єдиними, хто справді прийняв Дух Святого Євангелія.
Книга «Діянь Апостолів» цього дня говорить про установлення сімох дияконів-служителів, а їх попередниками у служінні були саме ці жінки мироносиці, бо грецьке слово διακονία [діаконія] означає «служба, служіння».
Служіння жінки вже у давній Церкві набуло своєї особливої форми. Воно виражалось у піклуванні про добре виховання дітей і турботу про знедолених — сиріт і хворих. Відомі своїм праведним життям жінки-дияконниці допомагали пресвітерам підготовляти людей до прийняття таїнства Хрещення. Перші ж християнські спільноти вже мали у своєму середовищі жінок, що творили милосердя, піклувались про потреби ближніх і допомагали проповідувати християнство. Їхній подвиг благочестя схвалювали навіть язичники. Так, один із них, учитель св. Йоана Золотоуста, в пориві похвали вигукнув: «Які жінки у християн!».
Святі жони були і серед перших мучеників за християнську віру. Багато жінок допомагали благовістю Христового вчення. Багато хто з них самі проповідували Христове Євангеліє. Нам відомі імена таких проповідниць Христового вчення, як рівноапостольна Єлена — матір імператора Костянтина, Ніна — просвітителька Грузії, руська княгиня Ольга. Їхній подвиг служіння був наче продовженням подвигу святих жінок-мироносиць.
Біблія згадує велику кількість жінок: із 3237 осіб згаданих на ім’я 188 є жінками. Додатково Святе Письмо говорить щонайменше про 270 жінок, імена котрих не наводяться.
Найвизначнішою з жінок, згаданих у Біблії є Діва Марія, котра народила Спасителя Світу. Також можна згадати інших: Маріам — пророчиця, сестра Ааронова, після переходу євреїв через Червоне море (Вих. 15: 21); Руф, що поклала надію на Бога і стала пророчицею Спасителя (Руф 1: 16; 4: 17); Девора — суддя народу Ізраїльського (Суд. 5); Анна — мати пророка Самуїла, що за обітницею присвятила своє дитя Господу (1 Сам. 1: 28); вдова з Сарепти Сидонської, чия слухняність Богові допомогла вижити її родині та пророку Іллі під час посухи (1 Цар. 17: 9–16); полонена ізраїльська дівчина, за поради котрої Неєман шукав зцілення у пророка Єлисея (4 Цар. 5: 2–4); жінка, що намастила тіло Христове «чистим нардовим миром» (Мк. 14: 3); бідна вдова, що пожертвувала дві лепти, давши приклад жертовності (Мк. 12; 43); Марія і Марта — сестри св. праведного Лазаря (Лк. 10: 38–42); Марія Магдалина та інші жінки-мироносиці, що прийшли помазати тіло Спасителя у гробі (Мк. 16; Йн. 20); Лідія — одна з перших навернутих християнок у Филипах Македонських (Діян. 16: 14); Тавифа — «сповнена добрих діл», котру воскресив апостол Петро (Діян. 9: 36–43), диякониса церкви Кехрейської; Фива, а також Прискілла — співпрацівниця апостола Павла (Діян. 18: 18); бабуся Тимофія Лоіда і його матір Євніка, що мали «нелицемірну віру» (2 Тим. 1: 5); «улюблена Персида», «Трифені і Трифосі, котрі трудяться в Господі» (Рим. 16: 12) та інші.
В часи Старого Завіту жінки мали право спадщини на землю.
Книга притч Соломонових пише про «доброчесну дружину» і про красу тіла як символ чистоти душі та самопожертви. І саме ці якості гідно перейняли жінки-мироносиці у своїх славетних праматерів.
Неділя жінок-мироносиць вже традиційно є і днем матері: митрополит Андрей Шептицький так говорив про роль матері у священичому покликанні: «Кожен священник існує вже за двадцять років до свого народження. Він починається у своїй матері». І ці слова стосуються не тільки священників, але й кожного з нас.
Жінки-мироносиці, напевне, для багатьох асоціюватимуться з жінками, які, окрім мира — дорогоцінних пахощів, несуть і мир — дорогоцінний скарб для усіх нас. Так, це — наші славні жінки-воїни, медики та волонтери. Важливо зазначити, що в 10-й главі 9-го розділу книги «Чисел» є згадка про благословенний Богом захист рідного краю: Бог обіцяє допомогти народові, котрий захищає себе. І ці слова можна застосувати до сьогоднішнього захисту українцями своєї Батьківщини від агресивної Росії, яка, зневажаючи всі правила ведення війни, вдається до геноциду українців — знищує цивільне населення, захоплює в полон мирних жителів, жінок і дітей, вчиняє масові вбивства і насилля.
Зараз ми переживаємо тяжкий час, коли є багато страху, сліз, горя. І тому сьогодні, як ніколи, нам потрібні мироносиці, пере котрими зникають проблеми, відкочуються гробові камені, падають злі воїни, — мироносиці, котрі принесуть надію туди, де, здається, панує безнадія, і проголосять, що Христос Воскрес!
Шановні дрогобичани і гості нашого міста! Запрошуємо Вас відвідати старовинну дерев’яну церкву Св. Юра, де ви зможете вдивитись у невеличкий образок-клеймо «Жони-мироносиці» в монументальній композиції «Страсті Господні», створеній Стефаном Медицьким у другій половині XVII ст. Цей сповнений душевної урочистості сюжет скріпить Вашу віру у перемогу добра над злом, що нависло над нашою Батьківщиною, і надихне Вас на свою добру дію для справи нашої спільної перемоги.
Автор – Юлія Лаврись, науковий працівник відділу пм’яток дерев’яної архітектури
Світлини- Володимир Пограничний
