180 років тому народився Іван Верхратський – вчений-енциклопедист європейського рівня, якого цікавили різноманітні галузі науки: природознавство, мінералогія, біологія, мовознавство, фольклористика. Вчений був почесним членом Наукового товариства ім. Шевченка у Львові й першим головою його математично-природничо-лікарської секції, редактором її «Збірника», першим творцем української природничо-наукової термінології та автором приблизно 200 друкованих праць.

У 1868 році І. Верхратський, після закінчення філософського факультету Львівського університету, розпочав педагогічну працю на посаді молодшого учителя (суплента) природознавства та руської мови в реальній гімназії міста Дрогобича, і працював тут до 1872 року. Маючи велику творчу енергію, широку ерудицію, будучи цілеспрямованим і надзвичайно працьовитим, він мавхист «збудити цікавість» до своїх предметів. Водночас молодий педагог займався науковою діяльністю, у 1874 р. закінчив природничі студії в Кракові, де навчався в Ягеллонському університеті під керівництвом М. Сили-Новицького.

Іван Верхратський навчав юного Франка у другому, третьому й четвертому класах української мови, був його класним керівником у IV класі. Свогогімназійного вчителя Іван Франко з часом згадував як одного із «хороших і людяних професорів», як і сам Іван Верхратський теж згодом писав, що він для нього «був таким професором, яким би для рідного сина не міг бути лучшим».

Молодий вчитель організував у гімназії літературний гурток, до якого входили 12 учнів – і серед них Іван Франко. Саме І. Верхратський дав читати юному Франку зі своєї приватної бібліотеки «Русалку Дністровую» та поезії Тараса Шевченка у львівському виданні 1867 року,іпершим звернув увагу на його літературний талант.

Цікаво, що донині зберігся зошит із прозовими та віршованими завданнями Франка-гімназиста з четвертого класу з похвальними оцінками Верхратського. Щоправда через багато років І. Франко згадував, що «…другий вірш з описом зими був предметом критики вчителя на годині руської мови», бо  «за своїм звичаєм чіпався поодиноких слів та зворотів, а у зміст не входив». І. Верхратський все ж зберіг цю пам’ятку, яка тільки в 1936 році була передана його родичами до архіву письменника. 

Згодом І. Франко зазначав: «Почав я писати віршем і прозою дуже вчасно, ще в нижчій гімназії. Вплив на вироблення у мене літературного смаку мали два вчителі: Іван Верхратський і Юлій Турчинський, оба писателі і поети…». Тож саме Верхратський до певної міри вплинув на формування його естетичних уподобань і став одним із перших критиків та поціновувачів літературних проб пера юного Франка.

Згадував Іван Франко і про інші захоплення «молодого поета і природознавця», який «з замилуванням займався ентомологією … мав великі та дуже гарно виконані збірки хрущів та мотилів і надто займався також збиранням до пізнання народного язика та його діалектів».

Гімназистам на все життя запам’яталися природничі мандрівки, які «устроював» вчитель природничих наук, коли вони мали змогу не лише знайомитись із довколишньою місцевістю, а й вивчати явища «оживленої і не оживленої природи». Згодом Франко у своїх творах писав, як в Уричі було знайдено рідкісні породи гірських хрущів, а в «темнім льоху головного великого каменя проф. Верхратський зловив… сіткою до ловлення мотилів маленького лилика-підковця» [кажана], як в рідних Нагуєвичах збірка професора «…збагатилася деякими незвичайними хрущами та незвичайно великим примірником їдовитої змії», та як він особисто передав вчителю «незвичайно великого і гарного хруща з роду т. зв. Rozenkäfer, завбільшки майже такого, як Kaffet-käfer, зловивши його на дубовім пні в лісі Тептюжу коло Дрогобича»…

Одну із таких екскурсій Верхратський у 1880р. описав у статті «Екскурсія на гадюки-сорокулі». Згодом Франко, який завжди захоплювався природою, згадав свого гімназійного вчителя у вірші «За свіжої пам’яті»: «… Про появу буртимух друкував Верхратський» [бурчимуха, Oestrus – овід]. 

Цікаво простежити паралелі між Іваном Верхратським та його учнем, який був молодший всього на 10 років: обоє, навчаючись у гімназії, залишились цілковитими сиротами і були змушені самотужки отримувати подальшу освіту; ще під час навчання 17-річний Верхратський надрукував у львівському тижневику «Вечерниці» свої матеріали до зоологічного словника, а 17-річний Франко у львівському журналі «Друг» – свої перші поезії…

У 1864 р. Верхратський видав невелику брошуру під назвою «Початки до уложення номенклатури й термінології природописної, народної», яка стала першим кроком у створенні української наукової мови в галузі природознавства. Згодом вийшло ще 5 подібних випусків, де вміщено результати тривалої  і системної праці вченого, котрий зібрав кілька тисяч народних назв рослин, звірів, птахів, риб, плазунів, молюсків, комах, а також подав відомості про походження назв, численні повір’я та забобони. Один із таких випусків, виданий у 1869 році, зберігається в музейній збірці. Прикметно, що це видання належало Олександру Борковському – директору Дрогобицької гімназії у 1889-1894 роках.

За часів свого викладання в гімназії імені Франца Йосифа І  вчений також видав працю «Камінна соль з жуп Дрогобицькой і Стебницькой» (1871р.), а згодом підсумки дослідження дрогобицької солеварні увійшли до першого тлумачного словника із мінералогічної термінології «Виразня мінералогічна» (1909р.).

Як викладач гімназії, він докладав багато зусиль для того, щоб українці («русини») мали власну повноцінну освіту й науку: «Тепер, коли руська мова и руське письмо що раз обширнійший круг заберає, коли вже и у гимназіях начинають по людській вчити, дає чутись чим раз то-сильнійше тріба наукових діл…». Тож він невтомно писав українські підручники для гімназій із ботаніки, зоології й мінералогії, перекладав їх з польської, німецької та російської мов. Зокрема, в 1873р. видав переклад «Ботаніки» Едварда Гюккеля, колишнього професора Дрогобицької гімназії, з польської на руську мову.  

У 1875р. Верхратський отримав посаду старшого вчителя в Станиславові, а в 1892р. став професором природознавства в Академічній гімназії у Львові, де працював до виходу на емеритуру 1908 року. Цікаво, що у Львівській гімназії він вже навчав дітей Франка: «… трьох його синів ходило підо мною, і для них був я учителем, як отцем»…            

Іван Верхратський пробував сили також на літературному полі – вийшли друком «Стрижок. Збірник поезій сатиричних, епіграмів…» (1864), «Калина. Збірник стихотворов» (1875), «Байки, приказки і повістки» (1875), «Тріолети» (1878), займався перекладами, писав наукові праці з української діалектології й лексикології. Слід зазначити, що Іван Франко, який не раз схвально висловлювався про наукові праці свого гімназійного професора, все ж невисоко оцінював і навіть критикував його літературну творчість. Із цього приводу Іван Верхратський у 1907р. опублікував статтю «Злобні видумки д-ра І. Франка»…

У Дрогобицькій гімназії ім. Франца Йосифа І викладала ціла плеяда викладачів, які згодом стали відомими педагогами, науковцями, політиками. Стіни колишньої гімназії пам’ятають ті часи, коли тут викладав Іван Верхратський – учитель Івана Франка. Вони обоє увійшли в історію як вчені-енциклопедисти, які багато зробили для свого народу і, за словами І. Верхратського, прагнули довести українську мову до «того совершенства, яким пишаються язики літературні других народів європейських»…

Авторка тексту – Зоряна Кордуба, завідувачка відділу історії.

Світлини – із музейного архіву та з відкритих джерел.