Іван Франко увійшов в історію як один із найвидатніших письменників, перекладачів світової літератури, громадських діячів свого часу. Його величезний талант, титанічна працездатність і бажання змінити на краще цей світ залишаються незаперечним фактом. Щоби поклонитися, згадати і пошанувати пам՚ять поета, щороку, 28 травня, до пам’ятника на Личаківському цвинтарі у Львові традиційно несуть квіти і вінки, тут відбуваються поминальні заходи…

Пам’ятник Каменяреві відомий, напевно, кожному українцю. Однак мало хто знає, якою була історія його спорудження, і що «жмінку землі» із рідних Нагуєвич на могилу поета привезли естафетою члени наколісницької секції дрогобицького туристично-спортивного товариства «Підгір’я»…

Коли 28 травня 1916 року перестало битися серце Великого Каменяра, відбулося жалобне засідання Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, котре зайнялося організацією похорону. На жаль, для Франка не знайшлося окремого вільного клаптика землі на Личаківському цвинтарі і домовину поклали на порожньому місці в орендованому чужому гробівці.

НТШ неодноразово зверталося до міської влади із проханням виділити безкоштовне місце для могили поета. Проте тільки 28 травня 1921 р. відбулось урочисте перепоховання праху Івана Франка на нове місце і встановлено могильну плиту зі скромним написом: «Тут поховано великого українського поета Івана Франка».

21 квітня 1926 р. у Львові було створено окружний Комітет по спорудженню надгробка на могилі І. Франка. До складу Комітету увійшли М. Галущинський, В. Мудрий, К. Студинський, О. Терлецький, М. Паньчук, В. Кучер, І. Огієнко, П. Холодний та багато інших. Було оголошено всенародний збір коштів на пам’ятник.

У 1928-31 рр. у Львові відбувалось конкурсне змагання скульпторів за кращий проект, в якому приймали участь, зокрема, О. Архипенко, М. Бринський, А. Коверко, Н. Мілян, І. Труш. У 1928 р. журі не визначилося з першою нагородою, а восени 1931 р. для реалізації була вибрана пропозиція найбільш талановитого тогочасного львівського скульптора, «мистця виразу й руху» Сергія Литвиненка – центральна бронзова фігура каменяра, яка в напрузі сил на тлі скелі символізує боротьбу з тиранією.

Загальна вартість будівництва пам’ятника становила 30 тисяч золотих, проте Комітет мав лише 21 тисячу золотих готівкою. Кошти почали надходити, зокрема, від реалізації 3 тисяч примірників збірки творів І. Франка «Пісня і Праця» (видання 1926 року), поштівок із фотографією проекту надгробного пам’ятника, марок та виготовлених бориславськими робітниками медалей із портретом І. Франка.

Тим часом у своїй майстерні на вулиці Пісковій Сергій Литвиненко працював над надгробним пам’ятником Франка, а найталановитіші його учні Микола Сагайдаківський та  Григорій Крук позували для фігури каменяра.

Основним матеріалом пам’ятника, який встановлювала майстерня Тадеуша Тировича, був граніт і бронза. Відливали каменярів на Львівській ливарній фабриці «Йоліс».  

Відкриття пам’ятника Франку відбулося в неділю 28 травня 1933 року. Напередодні у Волоській церкві було відслужено панахиду за душу покійного І. Франка, а перед нею читано Службу Божу.

Львівська міська влада не дозволила походу по вулицях міста, тому дійство проходило тільки на цвинтарі, біля якого вже із 6 години ранку зібралося чимало людей. Оскільки вхід на кладовище був обмеженим, впускали лише за окремими картами вступу. Із самого ранку біля пам’ятника зібралися члени Комітету будови пам’ятника Івану Франкові разом із його автором – скульптором Сергієм Литвиненком, члени родини письменника, представники центральних і повітових установ, гості з-поза меж Галичини, хористи, оркестр та преса. Біля вхідної брами розмістилася група із Дрогобицького повіту, як родинного повіту Франка. Делегації зі Львівщини, Тернопільщини, Станіславівщини розташувались на прилеглих до цвинтаря вулицях.

Під звуки музики було відслонено зелене покривало із пам’ятника – і перед присутніми постали могутні постаті каменярів. Як писав тоді Роман Купчинський у газеті «Діло»: «…той надгробний граніт – це тільки дрібна частина скали, яку лупав найбільший Каменяр галицької землі»…

Саме тоді і прибула естафета наколесників із Дрогобича. Як згадував учасник цих подій Роман Сасик, викладачем якого у Львівській Академічній гімназії був Тарас Франко: «Туристично-спортове товариство «Підгір’я» організувало естафетний біг наколесників: Нагуєвичі-Львів на день відкриття пам’ятника. Управа товариства купила відповідну чашу, на якій вибито назву товариства і дату відкриття пам’ятника. Напередодні у присутності Франкової рідні й управи села Нагуєвич, наповнено чашу землею з місця, де народився поет. Траса естафети була поділена на 3 відтинки: Нагуєвичі-Дрогобич, наколесник Володимир Мисишин і Дрогобич-Меденичі-Миколаїв, наколесник Володимир Коцюба; Миколаїв-Львів, наколесник Роман Сасик.

На другий день у Дрогобичі вложено у відповідну коробку чашу і пергамен, який підписали члени управи товариства та три наколесники. Я виїхав до Миколаєва з Дрогобича в суботу рано ровером… В Миколаєві замешкав у родини Здебських. Переночувавши, я виїхав на умовлене місце вже о четвертій годині рано… На Стрийській рогачці, куди я приїхав на годину 8.30, вичікували мене більше як годину наколесники ремісничого товариства «Сила». Переодягнувши сорочинку та штанята й прикріпивши до грудей синьо-жовтими лентами чашу й пергамен, я в товаристві наколесників в᾽їхав на Личаківський цвинтар десь по дев՚ятій годині під час промови д-ра Івана Брика. Гучномовці проголосили, що в тім моменті прибула естафета товариства «Підгір՚я» зі землею. Естафету публіка вітала оплесками. Чашу і землю передав я д-рові Володимирові Ільницькому й її в товаристві Комітету вмуровано в стіну пам’ятника». 

Насправді посуд із землею було закопано у могилу, а кубок із написом «Рідна земля Івана Франка» до Національного музею у Львові передав його директор Іларіон Свєнціцький, і нині цей артефакт зберігається у Франковому музеї.

Після офіційної частини попри пам’ятник пройшло більше 20 тисяч людей і очолювала цей похід група із Дрогобицького повіту…

До пам’ятника було покладено 130 вінків із жовто-блакитними стрічками. Перший вінок на могилу поклала родина поета з написом «Найдорожчому Татові і Дідові – діти і внуки»… Діти Івана Франка – Тарас і Ганна щиро дякували С. Литвиненку за оригінальне виконання пам’ятника, який став справжньою окрасою Личаківського цвинтаря.

Слід згадати, що у жовтні 1935 р. перед будинком Національного музею у Львові було відкрито монумент митрополиту Андрею Шептицькому також роботи Сергія Литвиненка.

А Іван Труш, який на відкритті надгробного пам’ятника Івану Франку виступав із промовою, а також організував групу студентів для чергування і стеження за дотриманням порядку, влітку 1937 р. отримав лист із Дрогобича з пропозицією розробити проект від Комітету будови пам’ятника Іванові Франку…

Проте пам’ятник Каменяреві у Дрогобичі було відкрито лише в 1966 році. Цікаво, що одним із його авторів був скульптор Яків Чайка –  учень Сергія Литвиненка…

Автор – Зоряна Кордуба, завідувачка відділу історії музею «Дрогобиччина»