28 серпня щороку християни східного обряду святкують торжество Успіння Пресвятої Богородиці.
На Сході і на Заході у свята різні назви. Греки називають його «Занурення в сон» (Успіння), на Заході богослови пішли далі і пояснюють відсутність молей Богоматері небо взяттям, тому тут закріпилась назва латинкою «взяття», «прийняття». Віруючі цей день часто сприймають як друге Воскресіння, адже служиться в храмах винесення плащаниці Матері Божої та твориться її особливе почитання, як у страсний тиждень.
У логічній послідовності подій Нового Завіту свято Успіння Богородиці завершує історичний літургійний круг, котрий розпочинається Різдвом Пресвятої Діви Марії 21 вересня. Так церковний рік розпочинається із народження простої жінки, яка погодилась на Божественну дію Святого Духа і зазнала обожествлення із представленням до неба. І це, мабуть, не випадково, адже ця жінка, повна благодаті, є прикладом для кожного.
Свята церква шанує передання, що дійшли до нас ще з апостольських часів. В останні дні свого земного життя Богородиця відвідувала місця, де її Божественний Син усамітнювався для молитви. Особливо Вона любила Гефсиманію – місце Його моління про чашу терпіння. Коли Вона одного разу там молилась, архангел Гавриїл приніс Їй радісну звістку про скорий відхід і подав пальмову гілку – символ Святого Раю, де буде перебувати Свята Діва.
Повернувшись із Гефсиманського саду Богоматір розповіла апостолу Іоану про все, що трапилось з нею і забажала побачити друзів Христових, щоб попрощатись з ними перед розлукою. Під час розмови з апостолами сам Господь із багатьма небесними Силами наблизився до Пречистої і Вона радісно вигукнула: «Величай, душе моя, Господа.» (Лк. 1, 46-47) і ангели заспівали: «Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою!» (Лк. 1, 28). Тоді ЇЇ Син прийняв ЇЇ пренепорочну душу, яка піднялась в оселі небесні у супроводі ангелів, архангелів, херувимів і серафимів. Животворяща Трійця прийняла ЇЇ: Дух Святий – Невісту, Син Божий – Матір, Бог Отець – Дочку Благословенну.
Славне торжество Успіння! Богоносне тіло Приснодіви, сяюче невимовною красою, апостоли підняли на ложе і, заспівавши прощальну пісню, поховали в гробі під Єлеонською горою за Божим промислом серед апостолів не було апостола Хоми, як і не було його при першому з’явленні воскреслого Спасителя учням. Він прибув на третій день і дуже сумував, що не був біля ложа Пречистої в день ЇЇ Успіння. Хома випросив учнів Христових піти до гробу, щоб втішитись хоча б виглядом святого тіла Пречистої Діви. Коли за його проханням апостоли відкрили гріб, то побачили, що тіла Богоматері там немає. І як своєю цікавою правицею Хома переконав світ, що Господь нам воскрес, так і тепер він засвідчив нетління Богородиці. Тоді апостоли понесли звістку в усі кінці землі про те, що Богомати, як і ЇЇ Божественний Син, воскресла не третій день і нетлінне ЇЇ тіло зійшло на Святе Небо.
Стоячи у церкві Святого Юра перед неперевершеними Успенськими сюжетами Стефана Медицького, як нам не виличати, не прославляти Богородицю, що у своєму пророчому натхненні промовила: «Віднині служитимуть мені всі роди!» (Лк. 1.48)
Автор – Леся Летнянчин, завідувачка відділу пам’яток дерев’яної архітектури
Світлина – Володимир Пограничний
