Музей “Дрогобиччина” вітає з Днем Незалежності України та запрошує до Галереї сакрального мистецтва відвідати виставку «Царські врата з древом Єсея I пол. XVIII ст.» з церкви Святого Михаїла с.Черхава на Самбірщині.
З нагоди вшанування Незалежності України у музеї «Дрогобиччина» здавна встановилася традиція представляти найбільш своєрідні експонати, до яких належить ця пам’ятка барокового мистецтва, і є незаперечною окрасою колекції декоративної різьби та збірки «Врятовані скарби».
Створення храмів у кожній з релігій здійснювалося за певними канонами, що мали цілу низку обов’язкових складових. Для християн одним з головних елементів формування святині були Царські врата – здавна, від IV століття, – головний, «парадний» вхід у вівтар і центральна частина іконостасу.
В українській церкві двійчасті двері, що вели до престолу, називалися Святі двері, Великі врата, але найпопулярніша їх назва – Райські або Царські врата. Вони символізували врата Раю, через які входить Господь зі Святими Дарами. Царські врата використовувались тільки для урочистих виходів, або інших, описаних уставом, моментів богослужіння. Коли під час служби ієрей чи диякон відчиняв Царські врата, парафіяни робили поясний уклін. Проходили через Царські врата лише священнослужителі.
Проте, у давнину Царські врата призначалися лише для представників еліти, у той час, коли звичайні люди мали право користуватися другорядними входами. Спочатку вівтарна частина у храмах не відділялася, та згодом, за допомогою завіси – катапетасми, оформилася вівтарна перегорода. Після виділення вівтарної частини у II тисячолітті ритуального значення в богослужінні набули саме врата, що вели до престолу, а не вхідні двері. Іконостас з вівтарем і Царськими вратами, знайомий вірянам сьогодні, сформувався лише близько XV століття.
Традиційно на Царських вратах зображались «Благовіщення» та чотири євангелісти або їх символи: орел, замість Іоана, тілець, замість Луки, лев, замість Марка і ангел, замість Матвія. «Благовіщення» означало початок спасіння всього людства і одночасно уособлювало благу звістку про появу Спасителя, відтак, саме євангелісти поширили її по всьому світу. Над вратами, як правило, розміщувалася «Таємна вечеря», «Причащання апостолів», або «Свята Трійця» – як символи спасіння людської душі.
Позаяк Царські врата мали велике символічне значення входу в Царство Боже, то їхньому оздобленню приділялась особлива увага. Дуже часто в декоруванні Царських врат поєднувались як живопис, так і різьблення.
В Україні не збереглося Царських врат, датованих раніше, ніж XVстоліття. Про їх наявність в іконостасі від найдавніших часів вказують лише окремі літературні джерела.
В Іпатіївському літописі 1420 року занотовано, що Данило Галицький привіз з Угорщини мармурову різьблену чашу і поставив її в церкві в Холмі «предь двери церковни, нарицаємиє Царскими». Відомі також зображення орнаментальних Царських врат на мозаїках Софії Київської та Михайлівського Золотоверхого Собору.
Огляд іконографічних варіантів давніх Царських врат, створених в Україні, їх загальне оформлення незаперечно свідчать про живі традиції мистецтва Київської Русі та належність цих пам’яток до сфери впливів візантійського мистецтва.
Проте, Царські врата, що походять з Галичини, доби українського бароко, також мають відчутні впливи мистецтва Заходу, яке відзначалося надзвичайним багатством різьблення, фаховим виконанням та творчою манерою вирішення.
Саме до таких пам’яток належать Царські врата з древом Єсея I пол. XVIII ст. з церкви Святого Михаїла с.Черхава на Самбірщині (збірка музею «Дрогобиччина», І-135).
Вони відрізняються особливим стильовим характером, силою і динамікою композиції, пишним ажурним оздобленням і різноманітністю орнаментальних елементів та мають форму півкруглої арки, розділеної пополам вертикальною планкою, яка є основним стовбуром.
Композиційна побудова досліджуваних Царських врат умовно складається з трьох частин, у нижній з яких розміщена фігура Єсея, простягнена через обидві стулки. Він напівлежить, розвернутий головою праворуч. З Його грудей проростає виноградна лоза, яку Він тримає правою рукою, ліва рука підпирає голову, ноги Єсея складені навхрест.
Середник виділяється ажурним різьбленням і займає вагоме місце в архітектурі пам’ятки. Він складається з симетричного орнаменту розгалужених в боки потовщених трилистих гілок винограду із вплетеними в них пластично вирізьбленими десятьма поясними фігурками предків Христа.
Чотири з них вгорі – царі, мають на голові корону, в правій руці тримають скипетр, а в лівій – хартію. Нижче виконані мудреці зі стилізованими чалмами на голові. Права їхня рука притулена до грудей, ліва – тримає хартію. Наступні чотири пророки зображені у стилізованих військових шоломах також тримають праву руку біля грудей, а лівою – хартію.
Особливо вирішені лики Єсея та Христових предків, які наділені портретними рисами і не повторюються, вони, очевидно, належали реально існуючим людям.
Верхня частина Царських врат увінчана двома мушлями у вигляді стилізованої корони.
Зовнішні бічниці дверних стулок, на які умовно накладаються краї хартій в руках царів, мудреців та пророків, творять цільне і стилізоване обрамлення Царських врат, поєднуючись з лінією позему та завершенням.
Окремою прикрасою Царських врат є дві пари виноградних грон, які символізують Тайну Євхаристії. Більші – звисають над Єсеєм, надаючи його образу значущості, а менші – у верхній частині композиції.
Кольорова гама твору складається з співвідношень зелених, блакитних та вохристих тонів. Більшість площини Царських врат вкрита позолотою по левкасу, яку доповнює сріблення, що є підкладкою під фарбове кольорове покриття.
Серед збережених тогочасних пам’яток української декоративної різьби Царські врата зі Самбірщини вражають своєю неповторністю. Давні українські іконостаси візантійського типу не мали пластичного архітектурного оформлення і були дуже плоскими, як, наприклад, львівський п’ятницький іконостас 1644- 1648рр.
Проте, рогатинський 1649 р. вже був збудований як взірець архітектурного фасаду і саме його слід вважати першим іконостасом, створеного в добу бароко . Аналогічно спроектовані дрогобицький святоюрський іконостас 1659-1666 рр., та воздвиженський іконостас 60-х років XVII ст.
Аналізуючи архітектуру Царських врат зі Самбірщини, видно щораз багатшу різьблену пластику, поєднану з ажурною різьбою. Їх побудовано у формі арки, ніби фасад стилізованої будівлі, так, щоб заповнити в іконостасі півколо, утворене склепінням приділу.
Хоча, майже всю другу половину XVII ст. у оздобі Царських врат панував єдиний традиційний тип зображення – «Благовіщення» і чотири євангелісти, вже наприкінці XVII ст. та на початку XVIIІ ст., коли створювалась пам’ятка зі Самбірщини, з’явилася нова концепція теми Царських втрат – Єсеєве дерево. Висвітлюючи її, різьбярі ілюстрували текст Ісайї (Х, І): «И изидет жезл из корени Єссеєво і цвът от корени его взидет». Водночас, афонський малярський підручник «Єрмінія» поч. XVIII ст. давав пояснення, як зображати Єсеєве дерево: «Праведний Єсей спить і з його спини проростають три галузки, дві малі сплітаються між собою, а третя, велика, підноситься вгору, і в ній вплетені єврейські царі від Давида до Христа».
На Царських вратах зі Самбірщини Єсей не спить, а напівлежить з відкритими очима, ніби спостерігає за подіями, причому, постать його розвернута головою праворуч, що рідко зустрічається в аналогічних пам’ятках і засвідчує творче авторське бачення, як і вирішення лози, яку Єсей тримає правою рукою, що проростає не з його спини, а з грудей. Цікавим є положення ніг Єсея – по-світськи схрещеними одна на одній, неначе він приліг перепочити, що теж є доволі рідкісним, і характеризує певну демократичність поглядів автора і відхід від усталених канонів.
Дещо подібно схемі «Єрмінії» виконана головна галузка, але, дві сусідні гілки не сплітаються між собою, а розгалужуються в боки. Найвище розміщені царі Давид та Соломон, вони, як і два інші царі під ними, тримають жезли. В Афонському описі йдеться про те, що Давид тримає арфу, хоча, галицький різьбяр вирішує по-своєму. Під царями видно двох пророків, а ще вище – чотирьох грецьких мудреців.
Схема «Єрмінії» передбачала на найвищій гілці встановлення сюжету «Різдва Христового», на яке вгору дивляться царі, мудреці і пророки, проте, на досліджуваній пам’ятці цей сюжет відсутній.
Композиція самбірських Царських врат є значно простіша, в порівняні з іконографічним описом «Єрмінії». Хоча євангеліст Матвій налічує 28 предків Христа від Єсея до Йосифа (таке число є в Нотр-Дам у Парижі), а Лука веде 56 предків від Адама (зображення Реймського собору), українські Царські врата їх мали, зазвичай, 12, а пам’ятка зі Самбірщини їх налічує лише 10.
Характерно, що тема Єсеєвого дерева не мала поширення на Сході України, а набула популярності більше в Галиччині та Волині, водночас, нема жодних даних, чи була тема Єсеєвого дерева відома у нашому мистецтві перед кінцем XVI ст.
Мабуть, цей варіант на Царських вратах є ланкою, яка появилася з тих міркувань, що два Євангелія Матвія і Луки починались від родоводів, а сама форма зображення своєю центральною композицією дерева з розложистими гілками давала можливість використати його для мистецького оформлення врат. Особливо творчо її використовували галицькі різьбярі жовківської школи, які розпочали комбінувати мальовані зображення з ажурною різьбою орнаменту.
Найбільш ранній такий приклад відомий на Царських вратах іконостасу 1697-1699 рр. маляра Івана Рутковича з монастирської церкви в Жовкві ( пізніше перенесено до Скваряви Нової).
Звернення майстром самбірських Царських врат до теми Єсеєвого дерева, було зумовлене, насамперед, її популярністю на Заході Європи (Вишеградське Євангеліє, Євангеліє святого Бернарда та ін.), а згодом – її поширенням на теренах Речі Посполитої, де ця композиція ототожнювалася з генеалогічним деревом різних династій (приділ Віта Ствоша, 1477-1489 рр., Краків та ін.). У той час, як випадки застосування теми Єсеєвого дерева у візантійському мистецтві зустрічалися рідко ( одне з найстаріших зображень було в монастирі Богородиці Періблети в Константинополі 1031-1034 рр.), можна стверджувати, що автор Царських врат зі Самбірщини створював їх, звертаючись не тільки до давніх іконографічних традицій, але й – під впливом мистецтва Заходу.
Очевидно, досліджувані Царські врата слід вважати витвором різьбярської школи жовківських майстрів, меценатами яких була родина Собеських. Особливістю почерку цих різьбярів була динаміка, пластика та виражена творча уява, дотримані в стилі бароко, що в їхньому декоративному мистецтві проявився сильніше і глибше, ніж в добу Відродження.
У дослідженнях Івана Крип’якевича Поминальника міської церкви Різдва Христового у Жовкві згадуються сницарі: Василь Сакович, Симеон Путятинський, Олександр Кулявський та Ігнатій Стобенський. Відомо, що ці майстри працювали в різних куточках Самбірської єпархії і утримували немалий персонал, бо масштаб робіт потребував багато робочих рук. Цілком певно, що до цього списку міг належати автор самбірських Царських врат, з огляду на рівень фаховості їх виконання, – провідний різьбяр Жовківського осередку.
Царські врата з древом Єсея I пол.XVIIIст. з церкви Святого Михаїла с. Черхава на Самбірщині є одним з кращих взірців колекції декоративного мистецтва музею «Дрогобиччина», пов’язаних зі сторінками західноукраїнського мистецтва на зламі XVII-XVIII століть.
Автор – Леся Косаняк, завідувачка відділу сакрального мистецтва
Світлини – Зоряна Погранична
