18 вересня Східна Церква вшановує пам’ять святого пророка Захарії, батька Івана Хрестителя.
Жив він за часів правління царя Ірода Великого. Незважаючи на те, що він (Ірод) називав себе «великим», по суті був лише маріонеткою Римської імперії та щосили тримався за свій трон. Історія знає багатьох деспотів, як от Нерон, Сталін, Гітлер та багато інших, але мало хто з них убивав своїх дітей. Але Ірод бачив у своїх двох синах політичних суперників, котрі претендують на царську владу, тому й задушив їх. Також він убив свою дружину і тещу, боячись за свій трон. Коли він почув про народження немовляти Ісуса, котрий стане Царем Юдейським, так злякався, що вирішив убити у Віфлеємі всіх хлопчиків, молодших 2-х років (Мт. 2: 16).
Багато духовних лідерів того часу також були втягнуті в політику, а люди залишались, як вівці без пастиря. 400 років у країні не було жодного пророка. Та навіть і в такий час ще залишались побожні люди, котрі вірили в Бога й чекали з’явлення Месії. Серед них — і подружжя поважного віку — Захарія та Єлисавета: «Був за часів Ірода, царя юдейського, один священик на ім’я Захарія, з черги Авії, та його жінка з дочок Аарона, на ім’я Єлисавета. Обидвоє вони були справедливі перед Богом і виконували всі заповіді та накази Господні бездоганно. Але були бездітні, бо Єлисавета була безплідна, і обоє вони були в літах похилих» (Лк. 1: 5–7).
На той час вважалося, що жінці ганебно бути безплідною, оскільки діти — це Боже благословіння за праведне життя, і коли ж у подружньої пари не було дітей, то це вважалося за Боже покарання, наслідок гріху. Обидвоє цих поважного віку осіб походили з роду Ааронового: святий Захарія був священиком у Єрусалимському храмі, а свята Єлисавета була сестрою святої Анни, матері Пресвятої Богородиці.
Про час і місце народження пророка Захарії за браком точних вказівок у книгах Святого Письма доводиться задовільнятись тільки більш-меншймовірними припущеннями. Достовірно відомо, що пророк Захарія належав до священицького роду, на що прямо вказує і св. Кирило Олександрійський, зазначаючи, що Захарія «від священицької крові, тобто з коліна Левія».
Одного разу під час служіння у храмі св. Захарія отримав одкровення від Ангела, що його дружина народить сина, який «буде великий перед Господом» (Лк. 1: 15) і «йтиме перед Ним з духом і силою Іллі» (Лк. 1: 17). Захарія засумнівався в можливості виконання цього пророцтва і був за маловір’я наказаний німотою.
У євреїв Старого Завіту існувала стала традиція називати дітей іменами своїх предків. Однак коли у праведної Єлисавети народився син, вона під впливом Святого Духа, що явився їй у постаті архангела Гавриїла, оголосила, що назве немовля Іваном. Всі рідні були обурені такою поведінкою. Адже раніше в родині таке ім’я нікому не давали. Запитали праведного Захарію і він також написав на дощечці ім’я «Іван». До нього негайно повернувся дар мови, і він, сповнений Святого Духа, став пророкувати про свого сина як про Предтечу Господнього.
Коли нечестивий цар Ірод почув від волхвів про народження Месії, він вирішив убити у Віфлеємі та його околицях усіх немовлят віком до двох років, сподіваючись на те, що серед них буде Месія. Також Ірод добре знав про народження пророка Івана. Праведна Єлисавета, побоявшись переслідувачів, зі сльозами стала благати Бога про порятунок, і гора вмить розступилася, ховаючи її разом із немовлям від убивць.
У ці важкі дні св. Захарія виконував своє служіння в Єрусалимському храмі. Воїни, послані до нього Іродом, марно намагались довідатись, де знаходиться його син Іван. Тоді, за велінням Ірода, вони вбили святого пророка — між храмом і жертовником, а пролита його кров стала свідченням Іроду на довічне його осудження (Мт. 23: 35). Праведна ж Єлисавета померла через 40 днів після свого чоловіка, а святий Іван, якого оберігав Господь, знаходився в пустелі до дня свого явлення ізраїльському народу.
На дияконських вратах Введенського приділу дрогобицької церкви Св. Юра є зображення Захарії в облаченні первосвященика: наперсник судний, складений із 12-ти різних дорогоцінних каменів, чотири ряди про три камені із викарбуваними назвами 12-ти колін Ізраїлевих (Вих. 28, 13–29; 39, 13–30); ефод, короткий верхній одяг, що накриває груди і спину; верхню ризу (або хітон), довгий нижній одяг, оздоблений по низу дзвіночками, котрі вказували на особливе служіння перед Богом (Вих. 28, 35), а також — кідар на голові. Широкий пояс вказує на відданість Богу.
Шановні дрогобичани і гості нашого міста! Відвідавши у цей день церкву Св. Юра у Дрогобичі, котра є відділом дерев’яної архітектури Музею «Дрогобиччина», ви матимете нагоду у тиші храму звернутись до великого пророка Захарії словами 4-го гласу з тропаря до цього святого: «Зодягнений в одежу священства, за Законом Божим приємні всепалення у святості приносив ти, премудрий Захаріє, і був ти світильником і споглядачем таїнственного, носячи в собі явно ознаки благодаті. Був ти вбитий мечем у храмі Божому, Христовий пророче. Із Предтечею молимось, щоб спаслися душі наші».
Автор – Юлія Лаврись, науковий працівник відділу пам’яток дерев’яної архітектури.
