У збірці іконопису музею «Дрогобиччина» найбільша кількість пам’яток церковного малярства присвячена Миколаю Чудотворцю, де він є символом жертовної любові до ближнього та співчутливого милосердя. Народні перекази, окремо висвітлені в апокрифах, свідчать, що,  впродовж свого життя святий Миколай завжди піклувався про людей і приходив на допомогу потребуючим.  Він став патроном мандрівників, особливо тих, хто подорожував морем, святитель зцілював хвороби, визволяв із темниць, рятував від ворогів:

«У лихах і напастях він, світло, оберігає, У хворобах лежачих він, світло, зцілює, У в’язницях сидячих він, світло, визволяє, А по морю плаваючих він, світло, направляє, Хвилі вгамовує, ворогів проганяє».

Особливо популярною стала історія про зубожілого батька трьох дочок, який у відчаї був готовий із своїх дітей зробити блудниць, та тут на допомогу прийшов Миколай і підкинув у вікно три вузлики із золотом — на придане кожній.

З цим епізодом з життя святого Миколая, де він фігурує як невідомий помічник, виник звичай – в ніч напередодні свята Миколая підкладати дітям подарунки від імені Чудотворця.

Основні типи іконографії святого Миколая склалися у візантійському мистецтві XI—XIII ст. Ріст   популярності його культу був зумовлений подіями перенесення мощів з Мир Лікійських у Барі в 1087 р., після чого  встановилося свято Миколая 19 грудня (за новим стилем) при імператорі Мануїлі Комнині.

У столиці Київської Русі в 882 р. збудували церкву св. Миколая та заснували монастир. Глибинні джерела пов’язували вшанування святого Миколая також з іменем святителем Київської Русі – князем Володимиром.

Святитель і Чудотворець Миколай в Україні  набув статусу національного святого і став особливо популярним, його зображення  були обов’язковими в кожному храмі, причому, частіше зустрічалися іконографічні варіанти в повний ріст. Образ «Святий Миколай» традиційно розміщувався у головному, намісному, ряді українських іконостасів, крайнім ліворуч, починаючи з XV століття.

На іконі «Святий Микола з житієм» I пол. XVII століття з давньої дрогобицької церкви Святої Трійці святитель виконаний монументально величним, в повний ріст. Невідомий майстер дуже характерно вирішив зовнішність святого Миколая: високе чоло, заокруглені лінії лику, турботливий погляд пастиря, в якому переважають м’якість та проникливість. Зображення Миколая на дрогобицькій іконі  відрізняється  від відомих західних іконографічних варіантів,  де виражене холодне достоїнство єпископського сану  розпізнавалося  лише за атрибутами і житійними епізодами.

Святитель дрогобицької пам’ятки виконаний фронтально з відкритою головою без митри і панагії, права його рука зігнута в жесті благословення, в лівій руці – розкрите Євангеліє, яке святий Миколай підтримує кінцем омофора. 

Святий ієрарх на іконі з Дрогобича намальований в урочистій яскраво-червоній та блакитній літургійній одежі, декорованій стилізованими узорами та коштовним камінням, акцент автор зробив на палиці та омофорі.  По обидва боки від єпископа  у десяти клеймах іконописець розмістив сцени:

• «Різдво святого Миколи»;
• «Святого Миколу привели до хрестителя»;
• «Святий Микола сниться царю Костянтину»;
• «Поява святого Миколи трьом юнакам у темниці»;
• «Святий Микола рятує Дмитрія від потопу»;
• «Порятунок трьох юнаків від страти»;
• «Святий Микола визволив Агрикового сина»;
• «Святий Микола рятує трьох юнаків від потопу»;
• «Поховання святого Миколи»;
• «Перенесення мощів святого Миколи».

Особлива своєрідність ікони з Дрогобича  в тому, що зображення святого Миколая автор поєднав з ілюстраціями подій з  життя святителя, почерпнутими з апокрифів.  Ці сюжети висвітлюють чуда, які здійснював Миколай, рятуючи людей у різних напастях, а місцевий іконописець вибрав у своєму творі найбільш значущі та найпоширеніші з них. 

Дуже творчо майстром також виконаний позем ікони – єпископ Миколай стоїть на густій темно – зеленій траві, де видніються червоні стилізовані квіти.

Музей «Дрогобиччина» вітає дрогобичан та гостей міста з празником Святого Миколая, бажає здійснення найчудотворніших бажань та сподівань.

Автор – Леся Косаняк, завідувачка відділу сакрального мистецтва

Світлини – Андрій Гутович