10 листопада за східним церковним календарем відзначається день великомучениці Параскеви Іконійської. Пам’ять про цю християнську постать особливо шанували на слов’янських землях. Параскеву, або ж якщо це грецьке слово перекласти українською мовою – П’ятницю, вважали заступницею жінок, покровителькою рукоділля. Тому п’ятий день тижня шанували і намагалися не робити в цей день важкої роботи. Але, окрім різноманітних прикмет, на які багата слов’янська християнська традиція, історія про Параскеву (П’ятницю) цікава тим, що має аж п’ять відомих у християнстві історій про жінок з таким іменем.
Одна з них — це сестра самарянки, з котрою Ісус розмовляв біля криниці, друга — відома білоруська свята XI ст. Єфросинія Полоцька, котра в постригу взяла ім’я Параскеви. Ці дві жінки не надто популярні в українських землях, хоча, до прикладу, про Єфросинію Полоцьку збережено чимало відомостей, бо діяла вона близько України. Третя й четверта Параскеви — це преподобна мучениця Римська, чий день відзначають 8 серпня (26 липня), а також великомучениця Іконійська з пам’ятним днем 10 листопада (28 жовтня). Біографії цих двох жінок дуже схожі, особливо, зважаючи на те, що про Римську святу, котра жила в II ст., залишилось дуже мало відомостей. Єдина відмінність у тому, що Римську великомученицю вважають покровителькою сліпих. У житті Параскеви Римської є історія про те, як посадили в казан з киплячою олією, але вона довший час не зазнавала сильних мук, а тільки молилася. Тоді імператор вирішив перевірити чи олія кипить, і, щойно він наблизився, розжарена олія бризнула йому в очі, то ж він осліп. Повіривши у святість Параскеви, імператор почав благати її про помилування і зцілення, що свята мучениця і зробила.
Римську та Іконійську мучениць найбільше вшановували в центрі та на сході України, і саме їхні образи́ ставили біля криниць. Історики стверджують, що в декотрих місцевостях були навіть такі часи, коли п’ятницю шанували навіть більше, ніж неділю. Тому священикам доводилось розмовляти з мирянами про забобони щодо п’ятниці й надмірного поклоніння Параскеві.
П’ята свята Параскева — преподобна пустельниця Сербська або Тирновська з XI ст. — стала популярною пізніше від попередніх двох, а саме, в XIV ст., після перенесення її мощей. Її найбільше вшановували на Балканах, у Греції та Сербії, на заході України. У XIV ст. митрополит Київський і Литовський Григорій Цамблак, який був очевидцем перенесення нетлінних мощей преподобної і сам походив з Болгарського міста Тирнова (де згодом у XVII ст. були мощі), проголосив її покровителькою української церкви. Очевидно, саме з тої причини на теренах України в той час будувалась велика кількість церков, освячених на ім’я великої християнської подвижниці. Одна з таких церков була збудована і в Дрогобичі.
З історії Церкви відомо, що в III ст. в Римській імперії, в малоазійському місті Іконія, жило одне доволі заможне подружжя. Були вони християнами, але відкрито визнавати свою віру не могли, оскільки в часи переслідування християн на них чекала неминуча смерть. Сім’я часто згадувала історії з життя Ісуса Христа, що передавались між християнами, і щоп’ятниці, в день Його хресних страждань, строго постила і весь свій вільний час присвячувала служінню ближнім. П’ятниця стала для них особливим днем тижня.
Минали роки, і в подружжя народилась дитина — прекрасна дівчинка. Вона з’явилась на світ Божий саме у п’ятницю. Батьки сприйняли це як особливий знак благословення, тому назвали дівчинку Параскевою, що грецькою мовою означає П’ятниця.
Батьки виховували доньку в християнському дусі, то ж вона з дитинства прагнула бути доброю християнкою. Параскева старалась, щоб якомога більше людей дізналися про Спасителя, Його науки і прийняли християнство. Коли ж померли батьки, Параскева роздала своє майно та кошти убогим і сиротам, а сама почала мандрувати й проповідувати Євангеліє. Тоді багато заможних і знаних людей, слухаючи Параскеву, її пристрасні проповіді, навернулися до Христа, кардинально змінили своє життя і почали духовно зростати.
Проте було й багато озлоблених на її проповідь. Серед таких був і тодішній правитель Лікаонської області. То ж він ув’язнив Параскеву і привів її на суд. Спочатку переконаннями, а потім погрозами дівчину змушували зректися Христа й принести язичницьке жертвоприношення. Але Параскева рішуче відмовлялася так вчинити. Тоді її піддали жорстоким тортурам. На цьому праведному шляху визначено було Параскеві, котра в імені своєму носила пам’ять про день великих Страстей Христових, прилучитися і в житті до Його Хресної Дороги через свої тілесні муки. Але Бог не залишив святу діву й чудесно зцілив її тіло.
Нове чудо сталося, коли святу ввели в язичницьке капище — тоді всі ідоли попадали і розсипались у порох. За це Параскеву почали обпікати свічками, але полум’я поверталось до її мучителів й опалювало багатьох із них. Дехто з людей, що спостерігали за цим діянням, злякались і кинулись утікати. Але багато з тих, хто бачив чудеса Параскеви, повірили в Христа.
Але кати були незворушні перед цими Божественними знаменнями й продовжували катувати Параскеву. Насамкінець розлючений правитель наказав мечем стяти голову Параскеві. Мучениця прославила Бога й поклала свою голову під меч. Церковне передання свідчить, що це сталося теж саме у п’ятницю. Християни шанобливо поховали тіло святої мучениці в храмовій усипальниці родинного дому. Так скінчилось земне життя Параскеви Іконійської, пам’ять котрої звершуємо саме 10 листопада.
Вшановуючи пам’ять свмч. Параскеви Іконійської, не можна обійти увагою ще одну, не менш шановану, Параскеву Сербську, або Тирновську, подвижницьке життя котрої почалось як монахині в пустелі. Одного разу жінці явився ангел і звелів їй відправитись у Єрусалим. Декотрий час вона жила в монастирі у Йорданській пустелі, а через кілька років повернулася на батьківщину в поселення Катікратія, поблизу Константинополя. Там Параскева жила при церкві Святих Апостолів і далі вела аскетичне життя. Тому після смерті міщани поховали її за містом — як усіх незнайомих людей. Минали роки. Неподалік поселення, на березі річки, помер якийсь моряк-п’яничка. Його непоховане тіло почало розкладатись, тому прийшлось його закопати. При цьому натрапили на інше поховання, але не придали цьому значення. Так п’яницю поховали практично на мощах Параскеви-пустельниці. Наступної ночі преподобна свята явилась у снах віруючим людям і наказала перенести її мощі від нечестивого. Після перенесення мощей у церкву, біля них почали ставатись чудеса. Відомо, що навіть турки-мусульмани з повагою ставились до мощей Параскеви, які в XVII ст. були перенесені в місто Тирново (Болгарія), а потім — у столицю Молдавії Яси.
Остання обставина спричинилась до того, що, завдяки молдавському господарю Василю Лупулу, св. Параскева Тирновська була в пошані й на землях Західної України, зокрема, у Львові, де за його сприяннями в XVII ст. відбудували після пожежі сучасну церкву Св. Параскеви. Найстарша ж церква Св. П’ятниці в Україні, датована кін. XII ст., знаходиться в Чернігові. Цю церкву під час II світової війни намагалась знищити московська влада. Разом із тим, найвідоміша на території України ікона свмч. Параскеви зберігається в Національному Музеї ім. А. Шептицького у Львові й датується XIV ст.
Саме іконографія об’єднує житія усіх п’яти відомих святих Параскев. Адже часто в композиціях одної ікони можна побачити житійні епізоди різних Параскев. Наприклад, в житійній іконі, де центральне місце займає жінка-пустельниця з покритою головою, зліва — епізоди житія пустельниці, котру ховають поряд з п’яницею, і урочистого перенесення її мощей, а справа — різні варіанти страждань святої мучениці, котру «варять» у казані з олією, віддають змієві на пожерання тощо. Або ж маляр зображує в центрі ікони рослу жінку з короною на голові як символ мучеництва «во славі Господній», а в клеймах — житіє пустельниці. Тому здебільшого мистецтвознавці не беруться стверджувати точно, ікону котрої св. Параскеви представляється глядачеві. Просто такий збірний (еклектичний) характер вважають особливістю іконографії св. Параскеви.
Окрім іконографії, об’єднують житія всіх святих Параскев також історії про народження і дитинство. Адже всі вони народилися в побожних родинах, де шанували Страсну П’ятницю, й оскільки дівчата народились у п’ятницю, їх називали Параскевами.
Важливо звернути увагу на те, що в українському Криму є Топловський жіночий монастир, збудований біля джерела, що носить ім’я св. Параскеви Римської. На офіційному сайті монастиря зазначено, що майбутня свята прийшла у Крим задля християнського місіонерства й тут була страчена. Згідно з переданням, на місці страти пробилося джерело цілющої води. Згодом біля джерела постали грецькі й вірменські християнські храми, про що свідчать їхні руїни безпосередньо біля джерела. У другій половині XIX ст. російська синодальна церква заснувала й собі монастир тут, а через півстоліття московська більшовицька влада закрила його. Тепер Крим очікує звільнення від московської орди, після чого святе місце має бути відроджене.
Св. Параскева завжди мала особливу любов і шанування у православних християн. Люди молились до цієї святої про охорону сімейного благополуччя й родинне щастя. Вона — покровителька полів і худоби. До неї молитовно зверталися про зцілення від найважчих тілесних і душевних недуг, а травники-знахарі молитвами до неї скріплювали силу цілющого зілля. В Україні-Русі свмч. Параскеву шанують із княжих часів. В різних куточках нашої країни їй присвячують храми, називаючи їх по-народному «П’ятницькими».
Як ми вже згадували вище, є й у Дрогобичі храм Св. Параскеви, і навіть провул. П’ятницький, котрий веде до храму від вул. Завіжної. Дрогобицька парафія Св. Параскеви, згідно з писемними джерелами, відома ще від 1496 року. У 1815 році дерев’яна церква згоріла й у цьому ж році на її місці збудовано існуючу дерев’яну. У радянський час вона була зачинена, але, як пам’ятка дерев’яної архітектури, передана Дрогобицькому краєзнавчому Музею (тепер Музей «Дрогобиччина») влітку 1974 року. З цієї церкви, ймовірно, походить ікона «Св. Параскева в житії» XVI ст.
Автори тексту – Юлія Лаврись, наукова працівниця відділу пам’яток дерев’яної архітектури, та Володимир Пограничний, завідувач відділу природи музею “Дрогобиччина”.
Світлини – Володимир Пограничний
- . грец. παρασκευή — приготування, спорядження, озброєння; пристрій; приготування, інтрига, змова. 2) приготування, озброєння, снаряд; зовнішня обстановка. 3) Η. 3. день приготування, напередодні або вечір перед суботою, перед пасхою; п’ятниця.
- . грец. σκευή — озброєння, одежа, наряд. 2) Н. 3. пізн. снаряд, багаж (особливо корабля).
