14 квітня Церква в черговий раз переносить нас у Зайорданську пустелю та пропонує задуматись над життям тієї, котра через покаяння піднялася з глибин гріха до вершини святості. Вкотре, бо напередодні ще читається Великий покаяльний канон Андрея Критського, а в п’яту неділю Великого посту Церква вже згадує преподобну Марію Єгипетську.
Преподобний Зосима, роздумуючи над своїм подвижницьким життям, побачив Ангела, котрий нагадав йому, що жодна людина не може сказати про себе, що досягнула вершини святості, перебуваючи скрито від світу. Божим провидінням старець Зосима зустрічає за Йорданом ту, котра перевершила всі його подвиги, чиє тіло висохло від голоду і стало чорним від пекучого сонця, але душа її залишалася світлою. Хоча вона не вміла ні читати, ні писати, її серце було чутливим до Божого Слова. Старець Зосима був глибоко вражений величчю святості преподобної Марії. І тепер цілий світ знає про дивовижний приклад її покаяння.
У 12-літньому віці Марія пішла з батьківського дому, подібно до блудного сина, в далекий край. Будучи ще дитиною-підлітком в Олександрії, вона втратила дівочу чистоту. 17 років вона прожила в блуді, пізніше розповідаючи про це так: «Жила я в злиднях і часто голодна пряла кужіль, а похіть моя понад усе прагнула валятися в гріховному болоті. В цьому було все моє життя — завжди чинити безчестя. Отак я жила».
І ось, одного разу вона приєдналась до товариства паломників, котрі зібрались плисти на кораблі із Олександрії у Святу Землю — в Єрусалим, на свято Воздвиження Чесного Хреста. У подорож вона відправилась не для того, щоб поклонитись Хресту Господньому, а щоб і на кораблі, і в Єрусалимі розважати паломників, віддаючись розпусті.
На свято Воздвиження вулицями Єрусалиму тягнулись вервички прочан до Храму, щоб поклонитись Животворящому Хресту. Серед них ішла й Марія. Проте її думки надто відрізнялись від думок прочан. Коли вона наблизилась до храмових дверей, якась невидима сила відкинула її назад. Народ проходив попри неї у храм, а вона не могла. Поріг храму став тією межею, від котрої розпочалось її духовне навернення. Упродовж кількох хвилин перед її очима пробігло все її життя: як вона покинула рідний дім, як займалась пияцтвом і розпустою, як вона жодного разу не згадала про Бога, не подумала про свою душу.
Раптом їй стало страшно… І соромно, бо навіть на цю землю, по якій своїми стопами ставав Ісус, її привело не бажання спасти душу, а бажання чинити гріх. Вона гірко заплакала, а Божа Благодать віднайшла в її душі часточку «доброго ґрунту». На стіні Храму вона побачила ікону Пресвятої Богородиці і звернулась до Неї з гарячою молитвою.
Про душу Макарій Великий говорив: «У серці є велика глибина. Там є смерть, але там є і гріх». Так і в серці Марії почали проростати пагони нового життя…
Божа Мати дозволила Марії увійти в Храм і поклонитись Чесному Хресту. Потім, омившись в Йордані і причастившись Святих Тайн, вона вийшла на великий покаянний подвиг, котрий тривав 47 років, не маючи при собі ні їжі, ані води для тамування спраги. Великі страждання вона переживала від холоду, звірів, диявола, який постійно нагадував їй минуле розкішне життя. Подвижниця все перетерпіла, проливаючи сльози покаяння, благаючи Бога прощення гріхів, і отримала від Нього безцінні дари та благословення, на молитві підносилась у повітрі, ходила по воді, як по суші, отримала дар прозорливості, знала коли має померти.
За весь час пустельного життя вона не зустріла іншої людини, а під час її зустрічі з Зосимою їй було вже 76 років, йому ж — 53, він з немовляти жив у монастирі. Саме цьому старцеві преподобна й розповіла про своє життя та сповістила день своєї смерті.
Марія Єгипетська спочила в Бозі у віці 78 років, і коли Зосима в черговий раз вирушив на молитву в пустелю зі Святим Причастям для неї, то побачив її спочиле в Бозі тіло, біля якого був напис: «Віддай землі земне». Оскільки Марія була неграмотною, напис коло її тіла треба також сприймати як чудо.
У VIII ст. Павло Диякон переклав записане Зосимою житіє Марії Єгипетської латинською мовою. Найдавніший збережений манускрипт життя Марії Єгипетської датується IX століттям. Тільки в Афінській національній бібліотеці зберігається 27 манускриптів житія Св. Марії Єгипетської, 37 — в Паризькій національній бібліотеці. Є копії в бібліотеках Афону, Синайського монастиря, Ватикану, Оксфорду й Кембриджу. Велика кількість копій свідчить про популярність і широке вшанування святої як Східною, так і Західною Церквами.
У храмі Гробу Господнього є каплиця, освячена в честь Св. Марії Єгипетської, в пам’ять про її навернення до Бога. У «Фаусті» Гете Марія Єгипетська є однією з трьох святих , що з покаянням моляться до Богородиці про прощення Фауста. Її слова піднесені Малером у 8-й симфонії як кульмінацію молитви святих до Пресвятої Діви Марії.
У бабинці дрогобицької церкви Св. Юра є великий монументальний розпис початку XVIII ст. присвячений життю св. Марії Єгипетської. І не випадково саме цей розпис першим бачить кожен, хто заходить у храм. Марію Єгипетську християни люблять не за те, якою вона було грішницею, а за те якою стала праведницею. Звичайно, історія знає значно гірших грішників і грішниць, але важко віднайти видатнішу праведницю, ніж вона. Після покаяння вона присвятила своє життя Богові. Саме ця глибина покаяння стала прикладом самопосвяти для багатьох поколінь християн і залишиться таким прикладом на багато століть.
Автор – Юлія Лаврись, науковий працівник відділу пам’яток дерев’яної архітектури
Світлини – Володимир Пограничний
