Наступного дня після Стрітення, тобто 16 лютого, Східна Церква вшановує пам’ять святого Богоприїмця Симеона та святої Пророчиці Анни.

Цікавим є не тільки те, про що розповідає уривок Євангелія від Луки про Стрітення — подію, пов’язану зі згадкою про звільнення Ізраїлю з Єгипетської неволі, ряд обрядових дій, через які проходили всі єврейські малюки того часу — обрізання восьмого дня, 31-го дня посвяти зі сплатою 5-ти шекелів (Чис. 8:16; Євангелія про цей візит стосовно Ісуса не говорить нічого), і на 40-й день відбувався ще один ритуал, пов’язаний з матір’ю (Лев. 12) — обряд очищення. Цікавим є і те, про що цей уривок мовчить. Незважаючи на те, що сама подія відбувається в Єрусалимському храмі, або біля нього, серед діючих осіб нема священників, садукеїв, фарисеїв, книжників або інших представників тогочасної єврейської еліти. Йосиф з Марією та Ісусом приходять до Храму, щоби принести належну за законом жертву. Але не традиційне жертвоприношення стає подією цього дня. Вустами Премудрості стають не ті, хто з дня в день приносять жертву на вівтарі. Побачити Бога у новонародженому було дано праведному і благочестивому Симеону, «що чекав утіхи Ізраїлевої», та вдові й пророчиці Анні, «котра не відходила від храму, постом і молитвою служачи день і ніч». А ті люди, що ціле життя досліджували Слово Боже, приносили жертви у храмі та вчили народ, з’являться в євангельському оповіданні пізніше, і саме їхніми стараннями Спаситель опиниться на Голгофі.

Саме того дня Дух Святий відкрив Симеону й Анні, що на руках Діви Марії не звичайний малюк, а Той Єдиний, заради котрого й було збудовано Єрусалимський храм. Очі святих побачили майбутнє спасіння світу. У певному сенсі Анна була першою християнською місіонеркою.

Дуже мало є відомостей про неї, ще менше, ніж про Симеона-Богоприїмця. В основному це те, що вона була пророчицею. Але це зовсім не означає, що вона передбачала майбутнє. В біблійному розумінні — пророк це людина, котра виголошує Слово Боже.

Анна була донькою Фануїла з роду Асирового. Такий лаконізм в описі родоводу Анни привідкриває чимало фактів. По-перше, в Євангелії підкреслюється, що вона «з покоління Асира», хоча на той час приналежність до свого коліна знали лише нащадки Леві, й іноді більш-менш нащадки Юди та Веніаміна, тоді як інші родоводи були безповоротно втрачені. Коліно ж Асира — це одне із 10 «загублених колін», чиї сліди губляться після падіння Північного Царства і переселення Ізраїлю в Асирію (VIII ст. до Р. Х.). По-друге, вона іменується пророчицею, тоді як, за юдейською традицією, епоха пророцтва закінчилась приблизно наприкінці VII ст. до Р. Х. Що робить 500 років потому у Єрусалимському Другому храмі пророчиця з племені Асира? Мабуть те саме, що робить «дочка Асира» через 400 років після того, як прийшла з усім «домом Якова» у Єгипет, — тобто під час виходу Ізраїлю з Єгипту (Бут. 46: 17 і Чис. 26: 46). Згідно з Єврейською традицією, їй, єдиній, що залишилась від покоління праотців, було довірено таємницю, завдяки якій вона впізнає Того, Хто повинен вивести народ Ізраїлю з Єгипетського рабства і привести його на свободу в Землю Обітованну.

Анна — єдина жінка, названа в Новому Заповіті пророчицею. Можливо, Св. Лука проводить порівняння зі старозавітними пророчицями, такими як Девора та Юдиф, яка була посвячена, дожила до 105 років і не вийшла повторно заміж, коли її муж помер (Юдит 10: 23). Саме про 105 років, які прожила і Анна, можна судити з того, що, згідно з одною з інтерпретацій 37-го стиха Євангелія, 84 роки Анна вже була вдовою, проживши зі своїм мужем у шлюбі 7 років, і вийшовши заміж (згідно з юдейськими звичаями) у 14-річному віці, за чоловіка, який був здібним теслею, можливо, на ім’я Моше, і загинув за трагічних обставин — його прибило деревом.

Анна рано овдовіла, а в ті часи це означало втрату всього — суспільного статусу, грошей. Юридичні та майнові права тоді були тільки в чоловіків. Однак Анна не вийшла заміж вдруге, а вела праведне життя при Єрусалимському храмі — це була звичайна практика для того часу: при храмі виховувались юні дівчатка, а також постійно жили вдовиці.

А ще вона всім серцем вірила у прихід Месії. Св. Амфілохій Іконійський у своєму «Слові про Стрітення» називає пророчицю Анну «вінцем вдів»: «Тілом виснажена, душею бадьора; особа в зморшках, розум розправлений; згорблена від старості, пряма думкою; роками зів’яла, богопізнанням квітуча».

При храмі Анна вела строге помірне життя і своїм постом та молитвою служила Богу день і ніч (Лк. 2: 37). За це вона й удостоїлася від Бога дару пророцтва. У св. Анні ми бачимо зразок істинної вдовиці, гідний усякої поваги. За словами апостола Павла, такі вдовиці дуже цінні Церкві для прикладу і настанови молодих жінок (I Тим. 5: 3–5).

Св. Анна, як і св. Симеон, з надією чекала Спасителя. Вона була дуже уважною до явищ духовного значення і приєднала свій голос до славослов’я Симеонового під час зустрічі Божественного Немовляти в храмі. Пройнята святим натхненням, вона не обмежила свої проповіді стінами храму, а сповіщала про Христа багатьом жителям Єрусалиму, котрі, як і вона, очікували пришестя Месії, адже цьому сприяли історичні події, що відбувались тоді в державі. Зокрема, в країні була страшна міжетнічна війна, через те, що коли померла Олександра (цариця-мати, вдова Олександра Янеуса), два її сини Гірканус і Арістобулус, взявши управління країною, постійно сварились, привівши країну до великих нещасть. Натомість римські політичні кампанії були дуже успішними. Помпей і його легіонери з’явились на пагорбах Юдеї і невдовзі місто Єрусалим впало перед цим римським генералом. Відтак прийшов час, і на Єрусалимський трон зійшов Ірод, який заграючи з народом, одружився з красунею Маріам, однією з останніх дочок роду Маккавеїв. Але мир не прийшов у країну. А Ірод задовольняв свої амбіції перебудовою архітектури храм, щоб надати йому слави, що перевершила б навіть славу храму Соломона. Саме, коли будівництво храму було завершене, Марія принесла в нього маленького Ісуса.

У всі віки Бог обирав для Себе людей, котрі могли почути і передати Його Слово, незважаючи на страх перед євреями. Таких людей називали пророками. Серед них — і Симеон та Анна, котрі, після того, як пастухи поширили добру звістку, що сповістив їм ангел: «Нині народився вам у місті Давидовім Спаситель, Який є Христос Господь», — уже чекали, що, за законом Мойсея, на восьмий день Ісус-Дитя повинне бути обрізаним. Симеону було сповіщено Святим Духом, що «він не помре, доки не побачить Христа Господнього» (Лк. 2: 26). То ж коли він, котрого вів Святий Дух, прийшов у храм, де батьки принесли Ісуса, щоб виконати належне за законом, він взяв Його на руки і Благословив Бога. В цей же час підійшла й Анна і відважно визнала, що син Марії є обіцяний Месія.

Вона ширила новину про пришестя Месії й після цього. Люди ж, котрі слухали Анну, були живим зв’язком між Новим і Старим Завітами. Вони сприймали її благовістя, незважаючи на те, що за соціальним статусом бездітна вдова того часу була на рівні жебраків. І навряд чи священники храму розглядали її, як пророчицю. Як пророчиця вона не стільки сумувала за чоловіком, скільки оплакувала гріхи народу Божого й чекала «спасіння в Єрусалимі». У день Стрітення завершився її піст і сум, «вона славила Господа і говорила про нього всім».

У контексті писань євангеліста Луки проповідь Анни, ймовірно, є прообразом одного зі служінь, які отримували віруючі жінки. У сцені Стрітення, можливо, Анна є прообразом і того, що відбудеться в П’ятидесятницю, коли «Святий Дух вилиється на всяку плоть, і сини й дочки будуть пророкувати» (Дії 1–2).

Оскільки особливе місце в Євангелії від Луки займає тема благовістя бідним (Лк. 4: 18; 16: 19–20), то вважається, що Анна — одна з побожних юдейських бідняків. Тим самим вона являє приклад впливу доброї звістки на власне життя. Суть життя св. пророчиці Анни можна виразити кількома словами, автором яких є цар Давид: «Одного прошу я у Господа, одного бажаю, щоб жити мені в домі Господньому усі дні життя мого, оглядати красу Господню, щоранку молитись у храмі Його» (Пс. 26: 4).

В українському церковному мистецтві св. пророчицю Анну переважно зображують на іконах «Стрітення Господнього». Вона стоїть за спиною Богородиці, іноді зображена у профіль, з пророчим жестом — долонею зверненою до Христа-Дитятка. Пророчицю представляли як стару жінку з незвичайно виснаженим обличчям і сивим волоссям. На декотрих образах св. Анна тримає сувій з написом про швидкий порятунок усіх, хто живе в Єрусалимі. Зустрічається й інший варіант тексту, де мова про Немовля, що створило небо й землю.

У дрогобицькій церкві Воздвиження Чесного Хреста Анну-Пророчицю ми бачимо у стрітенському сюжеті стінопису празничкового ряду на емпорі. Тут вона стоїть за спиною Симеона-Богоприїмця, котрий прийняв у руки Дитятко Спасіння. Це — одне з найбільш зворушливих зображень бойківського церковного мистецтва, котре ми долучаємо до цієї публікації.

У дрогобицьких церквах, котрі є відділом пам’яток дерев’яної архітектури музею «Дрогобиччина» Анну-Пророчицю ми бачимо у стрітенських сюжетах іконостасу та стінописів. Зокрема в багатоклеймовій монументальній композиції «Акафіст до Богородиці» є клеймо 7-го кондака «Хотящу Симеону от нинішняго віка преставитися…». На жаль, це зображення надто знищене часом. Втім, краще зберігся образок празникового ряду на емпорі церкви Воздвиження Чесного Хреста. Тут Анна-Пророчиця стоїть за спиною Симеона-Богоприїмця, котрий приймає в руки Дитятко Спасіння. Це — одне з найбільш зворушливих зображень дрогобицьких церков.

Автор – Юлія Лаврись, науковий працівник відділу пам’яток дерев’яної архітектури

Світлини – Володимир Пограничний