У лютому символічно завершуються різдвяні святкування і розпочинаються великодні, а також святкуємо один із дванадцяти головних празників церковного року – Стрітення Господнє. Згідно з оповідями Святого Луки 2 лютого ми вшановуємо першу зустріч Ісуса з храмом.
У колекції іконопису музею “Дрогобиччина” зберігається величезна кількість пам’яток, які з гідністю можуть конкурувати із кращими зразками європейського мистецтва. Серед них – унікальний твір дрогобицького майстра, настоятеля храму Воздвиження Чесного Хреста, отця Василя Глібкевича – “Стрітення Господнє” 1740 р.
Ікона була створена для однойменного вівтаря церкви Святої Трійці у Дрогобичі (що була на Малому Ринку) на офірування дружини дрогобицького війта. Домовленість з о. Василем Глібкевичем про це замовлення невипадкова. Передусім, велику роль зіграли родинні зв’язки – автор ікони був одружений із дочкою війта Терезою Ендричковою. Не менш вагомим був той факт, що о. Василь Глібкевич на той час уже був професійним іконописцем, про що засвідчує високий рівень його майстерності, хоча ікона “Стрітення” належить до його раннього періоду творчості.
Вибір теми “Стрітення” у боковому вівтарі святотроїцького храму автором запланований. Оскільки ключовою в усьому іконостасі була тема триєдиності Бога, то ілюстрація сорокового дня від Богоявлення на центральній іконі вівтаря, дозволила о. Глібкевичу продовжити і розширити програму усього іконопису цієї святині і показати цілісний і продуманий ансамбль іконостасу і бокових вівтарів інтер’єру церкви. Звернення до теми “Стрітення” замовниками ікони вказує на особливе вшанування цього празника у святотроїцькій парохії, а також на намагання найбільш досконало оздобити інтер’єр храму, вказуючи на високоосвіченість та висококультурність дрогобицьких заможних міщан того часу.
У свою чергу, о. Василь Глібкевич зображає на іконі особливе бачення теми “Стрітення”. Відомо, що Західна церква вважає цей празник Господським, в той час як Східний обряд має його за Богородичний. У зображенні “Стрітення” о. Глібкевич намагається рівноцінно вшанувати як Богородичну так Господську теми. Відповідно, у центрі композиції, першопланово бачимо і Богородицю, і праведного Симеона, який бере на руки Ісуса.
На наших теренах культ Божої Матері споконвіку був незаперечним,а в Дрогобичі – особливим, про що засвідчує величезна кількість церков, присвячених Богородиці та її зображень як у стінописі, так і в іконописі місцевих святинь.
На іконі о. Василь зображає Марію дещо попереду праведника, розверненою на три чверті до нього і з простягненими вперед руками. Акцент автор робить на кольоровому вирішенні яскраво червоного мафорію, який від різкого руху її руки розвівається у напрямі Симеона. Східна церква називає сороковий день від Богоявлення “Очищення Марії”, очевидно, саме ця Богородична тема розкрита о. Василем при зображенні образу Марії.
Вирішення праведника Симеона символічно означає Господську тему “Представлення в Храм”, коли старець у повний ріст майже у центрі композиції, бере на руки Немовля. Безумовно, вся увага прикута до Дитяти, яке приймає з рук Матері праведник. Ісус зображений у білому одязі, як у мить Його Преображення на горі Тавор, адже Він приносить Духа всьому, що земне.
Тут слід торкнутися проблеми актуальності Старого Завіту для християн. Зображенням старця, який його символізує, вшануванням його та єдністю образів Симеона з Ісусом, автор показує цілісність Святого Письма.
Отець Василь Глібкевич досить характерно надає настроєвості своєму творові. Автор підсилює відчуття напруги, важливості події, що відбувається за рахунок розвороту голови праведника у протилежний від події бік. Також іконописець особливо зображає жести рук і Марії, і Симеона. Перша – ніби не хоче віддавати Дитя, інший – з острахом його приймає. Символічно невідворотність моменту підсилює постать Йосипа на передньому плані ікони, який відвернувся від події і вслід за ним сколихнулося полум’я свічки, в його руці. Очевидно, в такий спосіб автор повідомляє про те що спочатку праведник має признати в Немовляті Месію, а потім повинен померти. Напруга присутня також тому, що, згідно з оповідями від Луки, праведний Симеон при зустрічі передбачає Богородиці її майбутню жертву і терпіння задля Ісуса.
Зображення свічки у руці Йосипа символічне – зазвичай празник Стрітення ми святкуємо зі свічками, які були вперше введені у звичай VI ст., коли Ікалія – жінка багатого римського урядовця збудувала між Єрусалимом і Вифлиємом церкву в честь Богородиці і там на 40-ий день після Богоявлення запалювала їй свічки. Вони і сьогодні означають світло, яким є сам Ісус Христос.
На наших теренах освячені на Стрітення свічки ще називають “громничими”, що захищають наші оселі від грому та блискавки. Очевидно, о. Василь був обізнаний із згаданими традиціями, адже вибір саме таких символів був задуманий автором, як і символічне зображення хлопчика, який несе в кошику жертву – пару голубів та горлиць. Цей образ розповідає, що Свята Родина була небагатою, проте, це не завадило їй виконати закон і здійснити жертвування.
Хотілося б відзначити незаперечний талант автора ікони, його обізнаність у теологічному, богословському, філософському аспектах, що стосуються теми “Стрітення”. Орієнтування у стильовій епосі бароко, у контексті якої створений кожен образ, змодельована кожна деталь, кожен символ ікони, де композиція побудована чітко, симетрично, витримані усі модулі та кольорові співвідношення, притаманні цьому стилю, через призму місцевих традицій і звичаїв засвідчує те, що о. Василь Глібкевич володів неперевершеним професіоналізмом, виконавши твір глибоко символічний, сповнений внутрішньої динаміки, наділений характерними портретними рисами образів, явно знайомих йому.
Авторка – Леся Косаняк, завідувачка відділу сакрального мистецтва
Світлини – Матвій Пограничний
