Наближається період Великого Посту, впродовж котрого читається чимало особливих молитов та проводяться богослужіння, притаманні саме цьому періоду. Серед них — і молитва св. Єфрема Сирина, якою молимося упродовж чотиридесятниці й пам’ять котрого християни східного обряду звершують 10 лютого. Покаянна молитва Єфрема Сирина настільки важлива, що в храмі її читає священик, а не диякон або читець: «Боже, Владико життя мого…»
Преподобний Єфрем Сирин — вчитель розкаяння, — народився на початку IV ст. в східно-сирійському місті Нізібія у християнській сім’ї незаможних землеробів. Батьки виховували сина в благочесті. Але він, з дитинства вирізняючись запальним і дратівливим характером, в юності часто сварився, вчиняв нерозважливо і навіть сумнівався у промислі Божому, доки не отримав від Господа просвітлення, яке направило його на шлях розкаяння і спасіння.
Одного разу його несправедливо звинуватили в крадіжці овець і ув’язнили. Під час ув’язнення він почув уві сні голос, який закликав його розкаятись і виправити життя. Після розбору справи, не підтвердивши звинувачення, судді виправдали його і звільнили.
Юнак віддалився в навколишні гори, усамітнився і став учнем відомого аскета й проповідника християнства та викривача аріян — єпископа Нізібійської церкви, святителя Якова. Святитель бачив великі чесноти Єфрема і використовував їх на благо Церкви — доручав йому читати проповіді, навчати дітей, взяв його з собою на I-й Вселенський собор у Нікеї (325 р). Прп. Єфрем 14 років ніс послух у святителя Якова, аж до його смерті.
Оскільки пам’ять прп. Єфрема звершується 10 лютого, а 12-го Східна Церква вшановує пам’ять Трьох Святителів, то слід згадати про ще одну подію в житті преподобного, а саме легенду про те, як білий голуб привів св. Єфрема до святителя Василія Великого.
Провівши кілька років у Едесі, св. Єфрем повернувся до життя в пустелі. Коли до нього дійшли чутки про чесноти святителя Василія Великого, тоді Бог удостоїв його видіння, в якому єпископ Кесарійський був подібний на вогняний стовп, що сягав од землі до небес. Не гаючись, Єфрем вирушив у Кападокію. У Кесарію Кападокійську він прибув у день Богоявлення та увійшов до храму саме під час Божественної Літургії. Не розуміючи грецької мови, він все ж був вражений проповіддю великого святителя. Єфремові був явлений білий голуб, що сидів на плечі у Василія й шептав йому до вуха божественні слова. Той самий голуб відкрив і святителеві, що в натовпі парохіян стоїть смиренний сирійський подвижник. Він послав паламарів розшукати цього подвижника, після чого декотрий час бесідував з Єфремом у вівтарі храму. За молитвою святителя Василія прп. Єфрем раптом заговорив грецькою мовою так, наче знав її з дитинства. Святитель висвятив Єфрема на диякона, після чого той повернувся на батьківщину, аби словом і ділом допомагати нужденним. Адже ще в дитинстві Господь явив Єфремові його покликання у вигляді великої лози, що виходила з його уст і вкривала всю землю; усі птахи небесні зліталися, щоб відпочити на ній і скуштувати її плодів. Благодать Св. Духа настільки переповнювала його, що коли він промовляв до народу, його язик не встигав висловлювати думки, які йому дарував Бог, тому здавалося, що він заїкається. То ж він звернувся до Бога зі ще одною молитвою, котру часто читають під час Літургії упродовж церковного літургійного циклу: «Утримай, Боже, потік благодаті Твоєї…»
Прп. Єфрем смиренно служив людям, як правдивий диякон (грец. «служитель»), наслідуючи Христа, Котрий став слугою для всіх. Саме тому зі смиренням він завжди відмовлявся від священичого єпископського сану.
Церковно-літургійний спадок Єфрема — понад три мільйони трактатних рядків, церковне вчення у віршах та нові жанри християнської поезії, які вплинули на таких великих поетів наступних століть церковної історії, як Роман Солодкопівець. Велика частина Єфремових гимнів увійшла до Богослужбових книг Сирійської Церкви. На сьогодні, завдяки сучасним перекладам деяких з його віршів — мадрашів — різними мовами, він здобув визнання найбільшого сирійського поета. Твори, приписувані Мар Афремові (як його називали по-сирійськи) та справжні переклади його писань дійшли до нас грецькою, вірменською, латинською, арабською, коптською, грузинською, ефіопською, слов’янською та сиро-палестинською мовами. Вони оповідають про розкаяння, подвижництво, чернецтво. Завдяки цим раннім перекладам, прп. Єфрема шанували не тільки на Християнському Сході, але й по всій Візантії, Північній Африці та в Західній Церкві (у 1929 р. папа римський Бенедикт XV проголосив прп. Єфрема Вчителем Церкви).
В іконографії прп. Єфрема Сирина зображують самітником, у печері, з книгою в руках і зі зверненими до неба очима повними покаяльних сліз, що вказує на його поетичні зворушення. На іконах він іноді сидить на стовпі або ж над ним у небесах — вогненні стовпи. Вбраний він як монах або диякон. У західному мистецтві з’являється рідко.
У дрогобицькій церкві Св. Юра нема зображення цього великого мужа. Але, виходячи з того, що на північній стіні нави розміщується монументальна композиція «Страсті Христові», а також з того, що молитва прп. Єфрема Сирина якраз і читається як покаяння і поклоніння Страстям Христовим, то припускаємо, що в нижньому регістрі стінопису північної стіни — саме під «Страстями Христовими», — де в ряд зображено 10 святих (обр. 1 a, b; імена не всіх із них прочитуються через значне пошкодження живопису), ймовірно, є й образ Єфрема Сирина. Також, беручи до уваги той епізод із житія прп. Єфрема, коли він у Кесарії Кападокійській зустрівся зі святителем Василієм Великим, образів котрого в дрогобицьких дерев’яних церквах достатньо, можна певною мірою компенсувати цю «прогалину» в малярському виряді церкви Св. Юра, навівши величне зображення св. Василія Великого на південному одвірку царських врат іконостасу емпори (обр. 2), оскільки цей епізод є спільним для житія обидвох святих.
Автори тексту – Юлія Лаврись, наукова працівниця відділу пам’яток дерев’яної архітектури, та Володимир Пограничний, старший науковий працівник та завідувач відділу природи.
Світлини – Матвій Пограничний
