До річниці від дня народження
Відомий дрогобичанин Гриць Коссак увійшов в історію насамперед як військовий діяч: полковник Легіону УСС, командувач українським військом у Львові на початку листопада 1918р., головнокомандувач УГА, Генеральний інспектор і Начальник запілля армії УГА.
Та як склалася його подальша доля і чому ми називаємо її трагічною?
Навіть складно уявити, що переживав у душі полковник Гриць Коссак під час трагічного переходу армії УГА за р. Збруч у липні 1919р., воєнних невдач на фронті, величезних втрат серед стрілецтва та старшин, політичних суперечностей між С. Петлюрою і Є. Петрушевичем щодо союзу УНР з Польщею за рахунок Галичини. Гіркота поразок врешті серйозно підірвала його здоров’я і він довго лікувався у Карлових Варах та Відні. У столиці Австрії у той час перебувала значна частина галицької політичної еміграції. Переймаючись окупацією рідного краю, Коссак входить до групи Семена Вітика, колишнього очільника Дрогобицької повітової Української Національної Ради ЗУНР та галицького міністра УНР, яка мала намір організувати збройне повстання проти поляків у Галичині, залучивши для цього інтернованих галицьких вояків із таборів Чехословаччини. Проте ці плани було викрито і Коссака, який мав очолити це повстання, буде ще неодноразово заарештовано.
Діяльний та енергійний, він приймає активну участь у роботі Стрілецької ради, входить до її Центрального комітету, засновує кілька осередків січовиків в Ужгороді, Кошицях, Празі. Окрім того, працює на Підкарпатській Україні на різних посадахі навіть записався студентом до Українського Вільного Університету в Празі.Проте на неодноразові заяви-прохання про надання йому чехословацького громадянства уряд дозволу не давав і врешті у 1924 році його переведено до табору інтернованих частин УГА Юзефів (Йозефів) поблизу Праги з умовою невтручання в політичні справи держави та забороною виїзду на Підкарпатську Русь.
Та навіть перебуваючи в Юзефові, Коссак планував нелегально перейти кордон і проводити підпільну діяльність в Галичині. Він добре знав, що відразу після заняття Стрия польськими військами у травні 1919р. розшукували не тільки його, а й братів Івана та Василя. У його помешканні у Стрию проводилися обшуки, у Дрогобичі за родиною Коссаків таємна поліція вела постійний нагляд, був ув’язнений брат Тарас. Адже колишнього полковника УГА боялися, підозрюючи у збиранні боєприпасів для воєнної інтервенції в Польщі.
Проте обставини змінили подальшу долю Гриця Коссака. В умовах, коли країни Заходу не бажали підтримувати українського національно-визвольного руху, частина еміграційних діячів переглянула своє ставлення до більшовицького режиму. У 1920-х роках компартійці почали політику українізації, закликаючи усіх повернутися додому й працювати на Україну. Тоді чимало військовиків і представників інтелігенції повірило у можливість повернутися в Україну, частина з них – вимушено, бо проживання в Галичині було неможливе. Можна згадати історика Михайла Грушевського, політичного діяча Семена Вітика, педагога і літератора Антіна Крушельницького, правника Михайла Лозинського, географа Степана Рудницького, і у кожного з них були свої мотиви.
У 1924р. табір Юзефово відвідав совєтський посол з метою агітації та повернення емігрантів в Україну, а Г. Коссака запросили до посольства у Празі, де запропонували підібрати групу політемігрантів до складу першого потягу.
У музейній збірці зберігається оригінальна світлина Григорія Коссака, яку він підписав своєму «Доброму Товаришеви і Другови Михайлови Пісеви…» 3 листопада 1924р. в Юзефові, якраз за декілька днів до виїзду. Чи міг тоді уявити полковник, яку робить фатальну помилку і що ця дорога буде лише в один кінець?
Саме Г. Коссак був начальником першого ешелону із галицькими військовими старшинами, який 1 грудня 1924р. урочисто прибув до Києва. Тут він відвідав М. Грушевського і за його порадою вирушає до Харкова, де у той час вирувало емігрантське життя. Коссака призначено на посаду викладача тактики Харківської школи червоних старшин. Цікаво, що тут також викладали колишній генерал-хорунжий Армії УНР Юрій Тютюнник і син Івана Франка – Тарас, який на той час вже повернувся до Львова. Окрім викладацької праці, Коссак на громадських засадах керував військовою підготовкою членів клубу українських політемігрантів у Харкові. Незабаром до нього після тривалої розлуки приїздить дружина Ольга з дітьми і починає вчителювати у місцевій школі.
У тогочасній столиці Української ССР перебували яскраві постаті – Олександр Довженко, Микола Хвильовий, Павло Тичина, Лесь Курбас, Остап Вишня, Петро Панч, Микола Бажан, Юрій Яновський, Володимир Сосюра, Гнат Хоткевич, Юрко Тютюнник, Михайло Левицький, академік Дмитро Багалій. Оселя Коссаків стала осередком емігрантського галицького культурного життя.
Маючи значний воєнний досвід, Г. Коссак був атестований на посаду командира полку і прагнув продовжити військову науку в академії. У серпні 1928р. він успішно закінчив вищі військові стрілецько-тактичні курси у Москві і затверджений викладачем артилерійської технічної школи червоних старшин. Здавалося б, що життя налагодилося, проте Григорія Коссака знову підводить здоров’я – даються взнаки важкі воєнні випробування. Мабуть, відразу після курсів він вирішив трохи «підлічитися», про що свідчать дві поштові картки із курортного Кисловодська на Кавказі, адресовані 25 серпня та 2 жовтня 1928 року своїм «коханим» дружині Ользі та сину Славкові. Складно відчитати весь текст, але в ньому турбота за своїх рідних, щире зацікавлення домашніми справами. Ці поштівки із краєвидами міст Кисловодська та Єсентуків, які мали поповнити «колекцію» Славка, є цікавим джерелом для пізнання життєпису Коссака.
Тим часом «українізація» починає згортатися і над українською інтелігенцією нависла смертельна загроза з боку комуністичної влади. У 1930р. було сфабриковано справу так званого контрреволюційного «Українського національного центру» на чолі з Михайлом Грушевським, військовий відділ якого – УВО («Українська військова організація») нібито очолював авторитетний комбриг Григорій Коссак. У січні 1931р. Коссака, який на той час працював військовим керівником Дніпропетровського хімічного інституту, заарештували та звинуватили в антирадянській діяльності. Вирок: шість років трудово-виправних таборів на Соловках, а згодом на Уралі.
Зазнала репресій і сім’я «ворога народу»: енкаведисти схопили дружину Ольгу, згодом звільнивши під підписку про невиїзд, дітей відрахували з навчальних закладів і виселили з військового помешкання. Єдиний син Святослав був призваний на військову службу і через два роки загинув за досить загадкових обставин в автомобільній катастрофі в Харкові.
У лютому 1938р. Г. Коссак вдруге заарештований за «контрреволюційну та шпигунську діяльність» і за вироком закритого судового засідання розстріляний у Москві 3 березня 1939 року. Брата Василя Коссака разом із дружиною Марією розстріляли ще у 1937 році. У 1930-х роках були репресовані також галичани Михайло Лозинський, Семен Вітик, Степан Рудницький, Юліан Бачинський й Антін Крушельницький. Тоді у Харкові було репресовано майже всю державну і творчу еліту підрадянської України.
Про що думав Гриць Коссак за мурами ДПУ і коли усвідомив суть радянського режиму? На жаль, відповіді на ці питання не знайдемо в документах, лише жахливі слова: «вирок виконаний». Сьогодні ми усвідомлюємо постійне прагнення московитів знищити українську націю та її кращих представників і підтвердженням цього є трагічна доля реабілітованого історією полковника Гриця Коссака.
Авторка тексту та світлин – Зоряна Кордуба, завідувачка відділу історії
Використані джерела:
- «Дрогобиччина – земля Івана Франка». – т.1. – Ню-Йорк – Париж – Сидней – Торонто, 1973, с. 671-672.
- Пастух Р. «Злет і загибель родини Коссаків» // «Корона Данила Галицького». – Дрогобич, 2005.
- Пристай Б. «300 великих дрогобичан». – Дрогобич, 2018.
- Тарнавський Р. «Коссаки (Гриць, Іван, Василь, Йосиф, Зенон)». – Дрогобич,2021р.
