Одним із найшанованіших в Україні богородичних свят церковного року є Покрова Пресвятої Богородиці.
Історія становлення свята пов’язана з видінням св. Андрія юродивого та його учня Епіфана в Середньовіччі у Константинополі, коли столицю Візантії оточили вороги. В Україні це свято надзвичайно популярне і через національний характер, адже Богородицю вважали покровителькою запорізькі козаки, Українська Повстанська Армія, а тепер і Збройні Сили України, котрі героїчно відстоюють здобуту їхніми славними предками незалежність нашої держави.
Щодо історії відзначення свята, то в час ворожої навали на Константинополь, у храмі Пресвятої Богородиці на Влахернах (квартал міста), в котрому зберігалась її риза, служили всенічну. Після закінчення богослужіння, Андрій разом з Епіфаном побачили, як від царських врат храму іде світлом осяяна Богородиця в супроводі св. Йоана Хрестителя і св. Йоана Богослова та великого хору святих. Як побачили Андрій та Епіфан, Божа Мати підійшла до престолу, довго молилася навколішках. Після цього зняла зі своєї голови омофор — (від грец. мофоріон — хустка-покрів), розпростерла її над народом, який був у храмі. Андрій та Епіфан зрозуміли, що Пресвята Богородиця прийшла рятувати місто. Далі, як пише о. Юліян Катрій у книзі «Пізнай свій обряд», вороги відступили.
Коли ж відбулася подія, хто напав на Константинополь, які історичні джерела розповідають про перебіг облоги міста?
Грецька Церква датує подію 626 роком. Від 29 липня до 7 серпня місто було в 10-денній облозі аварів (кочівників центрально-азійського походження, що переселилися в Європу) та їхніх союзників. Ситуація ускладнювалась тим, що імператор Іраклій з військом воював із персами на Кавказі. В столиці ж залишився його 14-річний син Костянтин без військового досвіду та нечисельна міська залога. Пасхальні Хроніки та Теодор Сінкелл детально занотували кожен день облоги. Напевно, Сінкелл, безпосередній свідок подій, перший говорить про заступництво Пресвятої Богородиці, яка «потопила ворожі моноксили разом із воїнами перед власним її храмом у Влахернах, так що ціла бухта наповнилась мертвими тілами і спорожнілими моноксилами».
Щоправда, ані Пасхальні Хроніки, ані Сінкелл не говорять про видіння юродивого Андрія. Проте, обидва джерела говорять про ревні молитви у Влахернському храмі. Якщо події відбувалися в серпні, то залишається незрозумілим, чому святкування встановили на 14 (1) жовтня.
Але Грецька Церква пішла ще далі. В 1953 р. рішенням синоду Грецької Православної Церкви свято Покрови перенесене на 28 жовтня. Цього дня греки відзначають «OXI» або «NO-Day», коли грецький народ сказав «Ні» ультиматуму Муссоліні та був змушений оборонятися проти італійсько-німецького військ. Таким чином, свято Покрови Пресвятої Богородиці греки відзначають на державному рівні та вшановують заступництво Богородиці в час Другої світової війни.
В українській церковній традиції видіння юродивого Андрія датується IX–X ст. під час війни з сарацинами-мусульманами (історичні джерела не фіксують жодної облоги Константинополя мусульманами упродовж X ст.) або з племенами русів (за різними варіантами військом Аскольда чи Олега). Така неузгодженість у датуванні події, що визначила суть свята Покрови, можна пояснити тільки тим, що сама військова подія має лише другорядне значення порівняно з істиною, котру вона оявнює.
Нема нічого дивного в тому, що мешканці Константинополя в час скрути, небезпеки, епідемії, неврожаю, інших негараздів збирались у храмі на Влахернах, шукаючи заступництва Пресвятої Богородиці. Так само чинили й чинять християни усіх народів у всі часи. Церква вшановує видіння св. Андрія і його учня Епіфана не як подію в житті двох людей, а як вічну істину про заступництво Матері Божої за своїх дітей-християн. Пресвята Богородиця покриває своїм омофором не тільки християн Константинополя, а кожну віруючу душу, що прибігає до неї з молитвою не лише в VII чи X ст. а повсякчас і всюди.
У західному християнстві, переважно серед протестантів, існує помилкова думка, що вшанування Матері Божої почалося щойно після Ефеського собору 431 р., а сам термін «Богородиця» був придуманий отцями-каппадокійцями. Треба визнати, що Собор дійсно, на противагу вченню константинопольського патріарха Нестора, проголосив визнання Пресвятої Діви Марії — Богородицею. Але не тому, що так придумав Кирило Олександрійський чи хтось із отців-каппадокійців, а тому, що саме так Церква «вірувала завжди».
Археологічний прорив XX ст., поряд із багатьма іншими відкриттями, абсолютно запевнив: Діву Марію називали Богородицею від початку і шанували як Заступницю перед Богом. У 1917 р. в Єгипті, в одній із гробниць в руках похованого тіла археологи знайшли невеликий папірус із текстом молитви. Під № 470 він зареєстрований у колекції «The John Rynalds Library in Manchester, England». Вчені датують папірус, початком III ст. Його було опубліковано в 1938 р. Важливим є те, що молитва, написана на папірусі, дотепер вживається як Православною, так і Католицькою церквами. Українською мовою вона звучить так: «Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво, молитвами нашими в час скорботи не знехтуй, але визволи нас від напасті, єдина Чиста і Благословенна». (Зазначимо, що саме цю молитву написано на іконі «Богородиця Марія-Сніжна» XVII ст. роботи Стефана Медицького, що експонується в дрогобицькій церкві Св. Юра).
Після публікації ряд теологів намагалися приписати папірусу іншу дату. Стверджували, що така молитва може походити лише з другої половини IV ст. або й пізніше. Археологи ж залишались непохитними: папірус — початку III ст. Відповідно, сама молитва, на думку ряду сучасних дослідників, з’явилась під час гонінь Септимія Севера (після 202 р.) або Деція Траяна (250 р.). Вже тоді Діву Марію називали Богородицею і молилися їй про заступництво.
У будь-якому разі улюблена молитва багатьох християн усіх віків і народів засвідчує віру в допомогу Божої Матері. Ця віра, пронесена через горнило гонінь і страждань та підтверджена Її відповіддю на сотні тисяч молитов — численними чудесами, зміцнювала християн. Бо Мати Божа після свого Успіння не залишила світ без своєї люблячої материнської опіки.
Наш народ свято Покрови ще називає «Третьою Пречистою» (після першої — Успіння Богородиці (28 серпня), та другої — Різдва Богородиці (21 вересня)). Цього дня в Україні також згадують події з національної історії. Адже Божу Матір вважали своєю Покровителькою запорізькі козаки, і називали Її гарним літургійно-народним словом «Покрова». Посеред Запорізької Січі козаки звели церкву Св. Покрови. У празник Св. Покрови козаки також обирали нового отамана. За народним переказом, після зруйнування російською царицею Запорізької Січі в 1775 р., козацьке військо, котре пішло з Дніпра на Дунай, взяло з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці зі своєї запорізької церкви. Звідси виникла й особлива, притаманна тільки Україні, іконографія — «Козацька Покрова». У ній Діва Марія зображена такою, що тримає свій покров-омофор над козаками, гетьманами, духовенством, котрі з надією звертають до Неї свої погляди.
Козацьку традицію поклоніння Покрові унаслідували вояки Української Повстанської Армії, обравши 1 жовтня днем захисту Української Держави і заснування Українського Війська. І цьогоріч, у страшний час воєнної агресії путінської нацистської росії, саме в день Покрови Пресвятої Богородиці українці з непереможною вірою підносили свої молитви до Матері Божої за небесне заступництво і оберігання наших захисників зі Збройних Сил України.
Своєю заступницею вважали Покрову й українські кобзарі та лірники. Кобзарі-учні після завершення навчання у вчителя, складали іспит перед цеховою (судною, панотчою) радою, що мала назву «одклінщина» або «визвілка». Після успішного іспиту учень складав присягу: клявся святою Покровою, Пресвятою Матір’ю Марією та іменем своїх батьків дотримуватися всіх цехових звичаїв.
Головні українські храми посвячені на честь Богородиці: перший кам’яний храм у Києві — Богородиці Десятинної; собор Св. Софії, який, хоч і названий на честь Премудрості Божої, але престольне свято цього храму — Різдво Богородиці. Києво-Печерська і Почаївська лаври освячені на честь Успіння Богородиці. Ці та інші численні святині нагадують нам про те, що Діва Марія є заступницею і хоронителькою всіх, хто молитвами звертається до Неї, і Вона покриває їх своїм небесним покровом.
У дрогобицькій церкві Св. Юра, на східній стіні бабинця є надзвичайно цікавий монументальний сюжет — поєднання двох іконографій: східнохристиянської «Покрова Пресвятої Богородиці» та західнохристиянської «Мадонна делля Мізерікордія» (лат. «Mater Misericordia») — «Божа Милість», що виникла в Європі ще в XIII ст. Згідно з західною церковною традицією, важливим був плащ Богоматері, котрий уявлявся своєрідним символом захисту від страшної та смертельної хвороби — чуми. Більш того, невдовзі плащ став сприйматися як духовний і фізичний захист у ширшому значенні — як захист від покарання за скоєні гріхи.
«Покрова» у дрогобицькому храмі має оригінальну композицію: під розгорнутим плащем Богородиці — ряд восьми клейм із різними сюжетами заступництва, під час котрого Богородиця діє через святого Ангела. Цікаво, що два останні клейма композиції недомальовані. Незавершеною в бабинці є й композиція «Св. Онуфрій у житії», що розташована поряд із «Покровою». Незакінчені клейма являють собою рисунки пророблені вугликом, без кольорового заповнення живописом. Припускається, що так сталося з причини смерті маляра. А в давній галицькій традиції, коли помирав маляр, то за ним образи не домальовувались. Заборони не було, але з поваги до майстра, рідко хто брався за домалювання незавершеної ікони. То ж, під час екскурсії у дрогобицький храм Св. Юра, можна побачити різні етапи технології моментального живопису XVII–XVIII стт.
До іконографічних сюжетів «Заступництва Богородиці», очевидно, відноситься й монументальна композиція «Пресв. Богородиця — життєдайне джерело», розміщена над північно-західним парусом емпори і фланкує ліву частину апостольського ряду. Образ створений за апокрифічним переданням, записаним і виданим Йоаникієм Ґалятовським у 1665 р. в книзі «Небо новоє». Композиція складається з трьох епізодів: 1) візантійський імператор Лев I Макелла (457–474 рр.), прогулюючись за міськими стінами Константинополя, зустрів сліпця, що заблукав і був спраглий води; 2) з милосердя Лев узяв сліпця за руку, виводячи його на дорогу, і в той сам час у небі явилась пречиста Діва Богородиця й веліла імператору вести сліпця в кипарисовий гай, де є криниця чистої води, й напоїти спраглого; 3) цісар Лев з радістю напоює сліпця з криниці й омиває йому очі. Малярське зображення цього апокрифу є унікальним, «бо до сьогодні нам не відомі ні графічні, ні живописні його зображення» (див.: Міляєва Л., Рішняк О., Садова О. Церква Св. Юра в Дрогобичі. — Київ, 2019. — С. 135–157). Цей сюжет повчає, що Богородиця творить своє заступництво часто через дії людей — різного стану, статі, віку.
Слід звернути увагу на те, що і в експозиції історичного відділу нашого музею, в діорамі «Повстанська криївка» унаочнюється традиція шанування Покрови Пресв. Богородиці. В інтер’єрі криївки, на стіні, над зображенням тризуба і портретом першого провідника ОУН Євгена Коновальця, розміщено образ т. зв. «військової» Богородиці — в іконографічному варіанті «Достойно єсть…» — із Дитятком на правій руці, котра теж вважається заступницею українського визвольного війська, як от Вишгородська Богородиця, Холмська Богородиця, Почаївська Богородиця та інші.
Розмірковуючи над темою «Покрови Пресвятої Богородиці» важливо наголосити на притаманній тільки для цього свята літургійній особливості: відсутність т. зв. «післясвяття». У церковній традиції відзначення великих свят слід розрізняти день самого свята і дні перед- та післясвяткування, а також «віддання» свята. Днями передсвяткування Церква готує вірян молитвами та піснеспівами до належної зустрічі свята. Дні післясвяткування за складом молитов і піснеспівів є продовженням свята. Останній день післясвята має назву «віддання» і відрізняється більшою урочистістю богослужіння, оскільки містить у собі велику частку молитов і піснеспівів самого свята, котрі у колі церковного року промовляються востаннє.
Відсутність «віддання» для празника Покрови пов’язане з тим, що сама історична подія не прив’язана до якоїсь точної дати, на відміну від усіх решта церковних свят. Тому і встановити період перед- і післясвяття неможливо.
Автори тексту – Юлія Лаврись, наукова працівниця відділу пам’яток деревяної архітектури та Володимир Пограничний, старший науковий працівник та завідувач відділу природи
Світлини – Володимир Пограничний
