У першу неділю після П’ятидесятниці (сходження Святого Духа на першу громаду вірних) Свята Церква відзначає Неділю Всіх Святих. Цього дня особливо згадуємо Пресвяту Богородицю, апостолів, пророків, мучеників, ісповідників, святителів, преподобних, праведників, Христа ради Юродивих, чоловіків і жінок, відомих світові та відомих лише Богові тих, хто долучився до хору святих від часів Адама, і тих, хто прилучитися до часу кінця світу.
Християни перших століть вшановували пам’ять вбитих за віру на місці мучеництва. На початку IV століття з’явилася практика дроблення мощів, і сусідні єпархії почали обмінюватися часточками святих останків і, відповідно, святами на честь мучеників.
Зокрема, свідчення про це знаходимо в запрошенні святого Василія Великого до єпископів провінції Понту. Разом з цим церква почала об’єднувати дні пам’яті мучеників, що загинули одного дня.
Під час гонінь Діоклетіана число мучеників значно перевищило кількість днів року, що унеможливлювало призначити окремого дня пам’яті для кожного святого, тому церква призначила для цього один спільний день. Перше зафіксоване свідчення цього бачимо в Антіохії, де святі вшановувалися наступної неділі після П’ятидесятниці.
Також згадки про таке вшанування бачимо у Святого Єфрема Сирина та в 74-їй проповіді святого Іоана Златоуста. Паралельно відбувалося становлення літургічного календаря. Кількість святих зросла після встановлення процесу канонізації.
Православна церква почала відзначати дні пам’яті святих (спочатку лише мучеників), починаючи з ІІ століття по Різдві Христовім. Зокрема, християни вшановували мощі Полікарпа Смирнського.
Коли кількість мучеників зросла, церкви почали призначати один день календаря для вшанування всіх святих мучеників. Про таке вшанування розповідає святий Григорій Чудотворець, єпископ нової Кесарії у проповіді «На Всіх Святих».
51-ий канон Лаодікійського Собора встановлює, що пам’ять святих, що припадає на будні дні посту, має бути перенесена на наступну суботу або неділю, щоб пам’ять святих вшановувалась повною літургією, а не скороченою службою, що призначено для будніх днів посту.
Загального поширення і популярності День Всіх Святих набув у IX столітті за часів царювання візантійського імператора Льва VI Мудрого (866-912). Його першою дружиною була Феофанія, віддана вірі та справам християнського милосердя цариця. Після її смерті імператор задумав побудувати храм на її честь, але отримав категоричну відмову від церковної влади.
Тоді він вирішив збудувати храм на честь Всіх Святих, щоб таким чином, вшановуючи всіх православних і не православних на землі святих, щорічно вшановувати в їх числі і царицю. Пізніше Феофанія була канонізована як свята блаженна цариця. День пам’яті — 16 грудня.
Разом зі спорудженням храму імператору доклав зусиль, щоб свято Всіх Святих вшановувалося по цілій імперії. Деякі історики впевнені, що саме з цього часу День Всіх Святих мучеників розширили до загального вшанування Всіх Святих, незалежно прийняла людина мученицьку смерть чи ні.
Наступна неділя після Неділі Всіх Святих призначена для вшанування місцевих святих, наприклад, усіх святих Гори Афонської, чи для України, всіх святих землі української. Третя неділя після п’ятидесятниці присвячується вшанування місцевошанованих святих.
Відвідавши Дрогобицьку церкву святого Юра — пам’ятку ЮНЕСКО XV-XVII століть, відвідувачі можу ознайомитись із неповторними і самобутніми розписами XVII століття Стефана Поповича Медицького, серед яких на північній стіні зображено ряд святих, на південній стіні — святителів Василія Великого, Івана Златоустого та Григорія Богослова, святих апостолів у сценах «Страшного суду», мученицькі смерті та катування апостолів на східній стіні, серед яких і мученик за Христову віру архідиякон Степан, який є немовби старозавітнім патріархом святих. Його смерть через каменування стала початком для святих мучеників християнської віри.
Авторка тексту – Юлія Лаврись, наукова працівниця відділу пам’яток дерев’яної архітектури
Світлини – Володимир Пограничний, старший науковий працівник та завідувач відділу природи
