Наприкінці цьогорічного липня минає 160 років від дня народження Велета Духу, що став одним із найвидатніших провідників Української Греко-Католицької Церкви і українського національного руху ХХ ст., символом любови Бога і ближнього ‒ Митрополита Андрея Шептицького.
Представник шляхетного графського роду, доктор права і богослов’я, меценат, праведник народів світу, «Апостол правди і науки» для українського народу, моральний авторитет, до якого за порадою звертались не лише галичани, але й представники політичних, культурних і церковних кіл Києва періоду Української революції 1917-1921 рр. Зустрічі з Митрополитом часто торкалися питання створення, побудови Української держави ‒ найзаповітнішої мрії українського народу, і саме Глава УГКЦ завжди акцентував на необхідності виховання нової генерації – національної еліти, яка буде здатна працювати над її втіленням.
У наших музейних фондах зберігаються деякі матеріали, пов’язані з імʼям цієї Великої Людини.
Наприклад, зі звернення уряду деканального Дрогобицького до духовенства, датованого 26 лютого 1898 р., дізнаємось про реколекції для місцевих священників у часі Великого посту, які провадив о. Андрей Шептицький, ЧСВВ, на той час ‒ ігумен монастиря св. Онуфрія у Львові.
Написане на окремих аркушах під одним номером (Ч. 86) майже з ідентичним текстом. На одному аркуші ‒ власноручне письмо декана, о. Степана Хиляка, пароха Стебника, на іншому – завірений його підписом текст.
Канцелярський папір – із цікавою філігранню (зображено три дзвони, які декоровані на плечах шестикутною зіркою із літерою «F» в середині, нижче – смуга із літерами «S. M.», нижній поясок – із декором у вигляді ламаної лінії), пожовклий, поплямлений, зі слідами згинів, місцями затертий до дірок, чорнило ‒ дещо вицвіле.
Найперше у зверненні зазначено, що «Всесв. Преосв. Еписк. Ординаріятъ неоднократно подносилъ велику ползу реколєкціи дух. зачимъ теперъ и въ нашомъ обрядҍ особено въ часҍ св. вел. Поста, реколєкціи дух. уряжають ся для различнихъ сословіи нашого общества». Корисність таких духовних вправ, зокрема для священників, підтвердили на своєму деканальному соборчику (зборах) у Стебнику душпастирі Дрогобицького деканату і внесли пропозицію, щоб «съ тек. годомъ сповҍдъ пасхальну священиковъ сполучити съ дух. реколєкціями для них». Таке рішення було «одногласно одобрено…».
А далі: «Въ исполненію реченого порученія въ порозумҍнію съ подписанымъ на относне прошеніє Впр. О. Игумена ОО. Василіянъ въ Дрогобычи, за якимъ Впр. О. Андрей Шептицкіи Чина св. Василія Вел. готовостъ дух. реколєкціи для священиковъ здҍшного Деканата перевести и опредҍлилъ къ тому д. 8 лат Марта … Вторникъ 2ои седмицҍ св. вел. Поста».
Щодо організаційного моменту, то «понеже предметъ реколєкціи становитъ системазовану цҍлость, и цҍлыи проґрамъ долженъ бути въ одномъ дни выполненыи, затҍмъ благоволять Преч. ОО. такъ ся урядити щобъ въ реченомъ дни 8 Марта вже на 8 годину рано могли до Дрогобыча прибути такъ яко точно о 8 ½ годинҍ рано реколєкціи ся розпочнуть».
Як відомо з життєпису Андрея Шептицького, 2 лютого 1899 року імператор Франц Йосиф І номінував його на Станіславського єпископа. 17 вересня того ж року відбулась єпископська хіротонія (свячення), а за три дні – інтронізація (сходження на престол) на катедру Станіславова.
Саме до цієї поважної події у Жовкві, у видавництві монастиря Чину Святого Василія Великого було видано брошуру на 24 сторінки «Чѝнъ Посвѧψέнїѧ въ Єпіскопа» (зберігається у музейній збірці).
Книжечка, розміром 19х12,2 см, ‒ друкована церковнословʼянською мовою (т. зв. київський ізвод), в обкладинці пісочного кольору із назвою на титулі, обрамленою зліва і знизу декорованими лініями. Папір пожовклий, обкладинка – забруднена, поплямлена, з надривами, витерта на згинах. На шмуцтитулі – напис: «Чѝнъ посвѧѱέнїѧ Прєподѻбнагω Андрέа Шєптѝцкагω Свѧψєнноѝнока Чѝна СϮагw Васілїѧ В. въ Єппа Станислава града». На наступній сторінці вказано, що інтронізація Андрея Шептицького на Станіславівську катедру відбулась в Архикатедральному храмі св. Юра у Львові у неділю 20 вересня (1899 р.) за участі:
Юліяна Куїловського, Архиєпископа Львівського, Митрополита Галицького;
Северина Моравського, Архиєпископа Львівського, (лат.);
Ісаака Миколая Ісаковича, Архиєпископа Львівського (вірм.);
Луки Солецького, Єпископа Перемиського (лат.);
Кароля Гриневецького, кол. Єпископа Віленського, Архиєпископа Пергійського;
Костянтина Чеховича, Єпископа Перемиського;
Йосифа Вебера, Єпископа-емерита Львівського; (лат);
Йосифа Пельчара, Єпископа-емерита Перемиського (лат.)
Молитовний текст на початку оздоблений графічним малюнком – зображення лику Ісуса Христа у терновому вінку на полотнищі поверх колючих гілок терну. Таке зображення тут – дуже символічне та відображає суть єпископського служіння. Адже цей відомий в іконографії сюжет відображає увінчання Христа терням, яке було одним із видів насміхання над ним римських воїнів. Корона чи вінець – це символ царства, правління і слави. Та замість листя лавру, яке використовувалося римлянами для пошанування героїв, – тернові гілки, задля ще більшого приниження, болю і страждання. Терновий вінець – це тяжкість гріхів людства, що Син Божий взяв на себе. Образ Ісуса Христа – символ покори, готовності терпіти муки і біль, насмішки і приниження задля служіння та сповнення волі Отця.
Завершення тексту на сторінці 21-ій ‒ графічним зображенням ангела зі стрічкою в руках, на якій є напис: «Богу благодарєнїє!».
Період єпископства Андрея Шептицького у Станіславові тривав усього 14 місяців, але це була активна пора доволі частих поїздок по парафіях для кращого ознайомлення з їх життям. Також з ініціативи єпископа художник Юліан Маркевич оздобив катедральний собор фресками у візантійському стилі, а австрійський уряд виділив земельну ділянку та 300 тис. корон для побудови у Станіславові єпархіальної семінарії.
4 травня 1900 р. у Львові помирає Митрополит Галицький Юліян Сас-Куїловський. Його наступником стає Єпископ Станіславівський Андрей Шептицький: наприкінці року, 17 грудня ‒ номінований, 12 січня 1901 року ‒ інтронізований у соборі Святого Юра у Львові (і цей уряд сповняв аж до своєї смерті 1 листопада 1944 р.).
У музейному архіві зберігаються й листи, підписані вже Митрополитом Андреєм Шептицьким.
Один із них ‒ лист (Ч. 279) до уряду парохіяльного у Гуменці, завірений у Львові 15.01.1901 р. (нині Гуменець – село у Щирецькій селищній громаді на Львівщині).
Написаний чорним чорнилом на аркуші пожовклого, зі слідами згинів та надривами, канцелярського паперу, розміром 34х21 см. Письмо ‒ розмашисте, каліґрафічне. Угорі справа – відмітка про отримання листа адресатом 26 січня.
У листі висловлене прохання надати свідоцтва щодо Василія Еліяшевського, який має намір вступити до новиціяту Чину св. Василія Великого, а саме:
«1) Справозданьє о поведенію єго: а им. чи не стався онъ виннымъ якого великого и явного проступку, або чи не пộдпавъ якộй обезславляючộй кары. И
2) чи не заходить яка инша перешкода до вступленя въ тойже законъ, именно: велика потреба родичей, котрộй лишъ ộнъ зарадити може; довги на кандидатҍ тяжачй або обовязокъ складаня рахункộвъ; также займаньє ся якимсь обезславляючимъ занятіємъ.»
Серед духовенства того часу знайшла особу з таким імʼям: найперше, згадується новик Василь Еліяшевський у числі підписантів вітальної різдвяної листівки (без дати) для Митрополита Шептицького (правда, у студитському монастирі, заснованим Митрополитом 1901 р.), а ще у Львівському архіві зберігаються документи 1920-1930-х рр., пов’язані з іменем о. Василя Еліяшевського, священника із с. Нижнє Синьовидне на Сколівщині, яка на той час входила до Львівської архиєпархії.
Тут зазначу, що Кир Андрей величезну увагу приділяв вихованню, формуванню майбутніх душпастирів. Він сприяв реорганізації Львівської семінарії, задбав про відкриття єпархіальних семінарій у Станіславові та Перемишлі, найздібніших спудеїв відправляв на навчання до університетів Італії, Австрії, Британії, Швейцарії, Польщі, завдяки чому за якийсь час мав достатньо добре підготованих і освічених священників. Окрім того, Глава Церкви був переконаний, що для доброго священника недостатньо мати лише богословську освіту, але бажано володіти однією зі світських спеціальностей. На навчання до Європи Митрополит відправляв не тільки майбутніх душпастирів-богословів, але й сприяв людям мистецтва: надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття художньої освіти у найкращих європейських навчальних закладах (серед таких – Модест Сосенко, автор ікон на іконостасі у дрогобицькому храмі св. Трійці).
Ще один лист з архівної збірки – звернення греко-католицької Митрополичої Консисторії у Львові до «всҍхъ ВЧ. ОО. Парохộвъ, Завҍдателҍвъ и експонованыхъ Сотрудникộвъ», дане 18 травня 1901 року (Ч. 3235), щодо фінансових взаємозобов’язань духовенства і влади.
Написаний на двох сторінках пожовклого, витертого, зі слідами згинів, аркуша канцелярського паперу. Нижня частина аркуша – відірвана. І сам текст звернення, і підпис Митрополита – це відбиток через чорну кальку, очевидно, що такі листи-копії були надіслані до усіх деканальних урядів.
Згадується «§206 уст. 3 уставы зъ дня 25 Жовтня 1896», яким «ộтнесли ся предсҍдателҍ повҍтовыхъ Комисій шацунковыхъ (оцінкових, обрахункових) (Старосты) до ц. к. Намҍстництва съ прошеніємъ, щобы въ порозумҍню съ дотычною властію духовною заявило своє добромнҍніє що до высоти пересҍчного рộчного доходу поодинокихъ душпастырҍв зъ даткộвъ за дҍйства духовнй пộдлягаючй правамъ епитрахиля (т. зв. Треби – релігійні обряди, які здійснює священник на замовлення віруючих) и зъ даткộвъ добровộльныхъ парохіянъ за дҍйства духовнй не обнятй правами епитрахиля, ‒ а ц. к. Намҍстництво запытало о добромнҍня въ тộмъ взглядҍ тутейшу Митроп. Консисторію. ‒ Дохộдъ душпастырҍвъ дотованыхъ низше конгруи (конґруа – річна державна допомога священникам) зъ даткộвъ за дҍйства духовнй пộдлягаючй правамъ епитрахиля выкаже ц. к. Намҍстництво зъ послҍднои адюстованои фасіи, а то лише въ тộй квотҍ, въ якộй зộставъ врахованый въ конгруу. ‒»
До цього звернення був долучений «литографованый блянкетъ», щоби священники «сейчасъ належито выповнили, подаючи назву парохіи, староства и деканата и вписуючи въ рубрики доходу жаданый тамъ пересҍчный рộчный дохộдъ, и то въ той спосộбъ, що въ першộй рубрицҍ має кождый душпастыръ … подати въ коронахъ дҍйстно побраный нимъ пересҍчный рộчный дохộдъ зъ добровộльных даткộвъ парохіянъ за дҍйства духовнй не обнятй правами епитрахиля, а въ другộй рубрицҍ має тộлько парохъ дотованый высше конгруи (не побираючій жадного доповненя конгруи) вписати коронами Квоту…, ‒ такъ, якъ пộсля уставы податковои, парохамъ не побираючимъ доповненя конгруального не прислугує право фасіоновати доходы епитрахильнй пộсля патенту Іосифіньского.» (мається на увазі патент (указ) цісаря Йосифа ІІ (1781) про релігійну толерантність, свободу віросповідання та зрівняння греко- і римо-католицького духовенства у їх правах).
Заповнені бланки мають бути власноручно священниками підписані і упродовж трьох днів передані своїм деканальним урядам, які, у свою чергу, повинні зібрані документи передати до Митрополичої Консисторії.
Наприкінці, Консисторія висловлює надію, що «ВЧ. ОО. Душпастырҍ въ власнộмъ своємъ интересҍ не залишать залученый блянкетъ совҍстно выповнити», «позаякъ добромнҍніє ц. к. Намҍстництва и власти духовнои дотычно высоти доходу душпастыря, буде великои ваги при оцҍнюваню доходу душпастыря черезъ шацункову Комисію и при приписаню єму податку особисто-доходового».
Тут треба сказати, що в Австро-Угорській імперії ще з 1856 р. діяв конкордат із Римським Апостольським престолом (договір, що регулює правовий стан Церкви у державі, а також відносини держави зі святим престолом), після підписання якого, зокрема, жваво обговорювалося економічне становище греко-католицького духовенства та необхідність зрівняння оплати священників обох обрядів. Як бачимо із цього звернення, і державні органи, і церковна влада тримали на контролі питання матеріально-фінансового стану духовенства.
***
Відомо, що на долю Андрея Шептицького, як духовного лідера українських греко-католиків, випало немало життєвих випробувань: тривожність двох світових війн, семиразова зміна політичних режимів… Але, пройшовши їх гідно і стійко, він став для нашого люду справжнім Мойсеєм, а Українська Греко-Католицька Церква досягла свого розквіту завдяки його жертовній посвяті, талантам церковного і народного провідника. Стараннями Владики, окрім відкриття семінарій та підтримки представників українського мистецтва та культури, засновувались школи, бурси для молоді, шпиталі, сиротинці, вкладались значні кошти для становлення українського економічного життя. Дбаючи за духовну опіку українських поселенців у далекій Америці (які на зламі століть масово їхали туди на заробітки), Глава Церкви заснував і там, за океаном, греко-католицьку ієрархію (бо Церква там, де її народ). Сприяв відновленню східнохристиянської ідентичності церковного життя та відновлював автентичні форми східного чернецтва, був зачинателем міжцерковного діалогу українських церков – спадкоємниць Володимирового Хрещення задля їх єднання навколо Київського митрополичого престолу. На переконання Шептицького, саме УГКЦ (яка перед початком другої світової була однією із найсильніших інституцій Західної України) мала стати головною сполучною ланкою між християнським Сходом і Заходом.
Ще з січня 1955 р. розпочався беатифікаційний процес для зарахування Андрея Шептицького до лику блаженних, у числі яких вже є його рідний брат – Климентій, Архімандрит монахів Студійського уставу. Віримо, що і Наш Митрополит стане «увінчаний честю й величністю» (Євр. 2:9).
Авторка тексту та світлини – Ірина Сенюра, наукова працівниця відділу фондів музею “Дрогобиччина”.
