28-ма неділя після Зішестя Св. Духа, що цьогоріч припадає на 25 грудня, має назву «Неділя Праотців», тобто всіх праведників, які жили від створення світу до пришестя Спасителя.

У церковних молитовних співах згадуємо їхні імена. Тут знаходимо перших із них — Адама, Авеля та Єноха, Сита з Ноєм і священика Мелхіседека (чий образ можна побачити на дияконських дверях Введенського приділу дрогобицької церкви Св. Юра). У стихах Вечірні оспівуємо також імена Авраама, Ісаака, Мойсея і Аарона, Самуїла, Давида, Ісаю і Даниїла, Іллю з Єлисеєм та Захарію з Йоаном Хрестителем і ще багатьох інших. Це надзвичайно важливі особи, життя котрих знаходимо у св. Письмі. Вони були провідниками Божого народу, вірними слугами Бога, царями, священиками та пророками в народі за волею Творця. При цьому св. Письмо не скриває помилок, що їх чинили ці особи, їхніх гріхів та спротиву, який вони виявляли деколи, не бажаючи коритись Господеві.

Очевидно, вшанування св. Праотців вартує почати з роздумів над життям саме перших людей — Адама і Єви. У Біблії читаємо, що Бог упродовж шести днів створив світ, якого ще ніколи не існувало, і райський сад на землі — Едем. Через сад протікала ріка, що зрошувала його: на початку це була тільки одна ріка, а пізніше вона розгалузилась не чотири річки. Це розгалуження символізує поширення Царства Божого по всій землі на чотири сторони світу.

У цьому новоствореному світі Бог, за образом і подобою своїми, створив перших людей — Адама і Єву, котрих оселив у Едемі. Світові релігії трактують створення людини як акт Божої волі. Про це цдеться у священних книгах юдеїв, християн, магометан. Згідно з книгою Буття 2: 7, Бог спочатку з глини створює одного чоловіка — Адама — і вдихає в нього життя. А вже потім з Адамового ребра було створено жінку.

Образ перших людей — Адама і Єви, а також людства загалом, мають важливе значення в біблійному тексті, адже й сюжет Біблії полягає у розкритті стосунків між Богом і людиною. Бо від самого початку у св. Письмі йдеться про те, що Бог створив людину на свій образ і подобу, а те, що першим було створено саме Адама, чоловіка, очевидно послугувало основою патріархальних засад світогляду в усіх культурах, на які вплинула Біблія.

 У другому розділі книги Буття дається заповідь Адамові не споживати плодів дерева пізнання добра і зла, бо тоді чоловіка очікувала б неминуча смерть. Це дерево росло разом із деревом життя, але дещо окремо від інших дерев. Але заборона стосувалась лише дерева пізнання добра і зла. Людина була створена безсмертною, то ж їй не було потреби споживати плодів дерева життя. Але після гріхопадіння вона втратила своє безсмертя. Дерево життя символізує перше зішестя Св. Духа, що принесло людям духовне знання від Бога про те, чим є добро і зло. Коли Адам впав у гріх, дерево життя стало для нього недоступним. То ж, Св. Дух залишив Адама і його нащадків — усе людство — до того часу, коли прийшов «другий Адам» — Ісус Христос, і спокутував людські гріхи, аби Св. Дух знову перебував з нами.

Гріхопадіння Адама ще має назву «первородного» або «прабатьківського гріха». Але слід звернути увагу на те, що перший гріх відбувся внаслідок розмови змія-спокусника з жінкою, а не з чоловіком. Очевидно, поясненням цього буде те, що коли Адамові була дана заповідь стосовно забороненого плоду, тоді ще не існувало Єви, то ж змій-спокусник зміг легко звести жінку в гріх своїми улесливими обіцянками.

Після того, як перші люди скуштували заборонений плід, «то пізнали, що нагі вони», тобто, обмануті підступом та хитрістю змія, вони стали беззахисними. Вчинивши перший на землі гріх, Адам і Єва своєю провиною надалі змінили життя всього людства, а Господь проголошує прокляття змієві, жінці та чоловікові: «І зробив Господь Адаму і дружині його шкіряний одяг, і одягнув їх, і вислав їх з саду Едемського, і промовив: значно помножу терпіння твої та болі твоєї вагітності — ти в муках родитимеш дітей, і матимеш пожадання твоє до мужа твого, а він буде панувати над тобою» (Буття 3: 16). І для того, щоб не допустити повернення Адама з Євою до Едемського саду, Господь поставив охорону — херувима з мечем, що обертається і розсіює полум’я увсебіч.

Ще одним покаранням за гріх стало те, що Господь прокляв землю за межами Едему. Вперше після повстання Сатани земля дала людям смітну траву, чортополох і колючки (Буття 3: 17). Це було важким покаранням для Адама, який відтоді в поті чола мав добувати собі хліб. Єва ж народила Адамові сина — Каїна, первістка свого. А потім народила Авеля й дочок, імена котрих Старий Завіт не називає.

Адам прожив 930 років. Наступні покоління людей аж до Ноя мали дуже довге життя — від одного до восьми століть. Сиф — третій син Адама і Єви після того, як Каїн убив Авеля, — будучи прародичом Ноя, став родоначальником і всього людства, а нащадки інших синів Адама і Єви загинули під час Всесвітнього Потопу.

Згідно з сирійськими апокрифами, місце перебування похоронених останків Адама було відоме людям до Потопу. Рятуючи їх від Потопу, Ной взяв їх на ковчег. Потім Сиф перепоховав їх на місці, де пізніше було засновано Єрусалим. У декотрих мітологічних джерелах стверджується, що Адам після смерті став вартовим потойбіччя. Християнська церковно-історична версія передає, що душу Адама забрав із пекла Ісус Христос разом із душами інших праведників.

 Адам і Єва часто протиставляються Ісусові Христу та Діві Марії. Якщо перші люди зіпсували людську природу гріхопадінням, то Ісус і Пречиста Діва дали можливість виправити людство після гріхопадіння. Інколи, спираючись на послання апостола Павла, Христа називають «останнім Адамом», у котрому людство одержало спасіння, на відміну від «першого Адама», який гріхопадінням привів нащадків до гріховності та смерті (1 Коринтян 15: 45, 47). На зображеннях Розп’яття Христового часто зображуються череп і кістки Адамові у гробі під хрестом. На таких зображеннях кров Христа стікає на череп, символізуючи очищення людської природи від гріха.

У дрогобицькій церкві Св. Юра є чимало зображень праотців, наприклад, «Праотці Авраам, Ісаак, Яків у раю» в монументальній композиції «Страшний Суд» на південній стіні нави. А прародичі людства — Адам і Єва — зображені у кількох сценах монументального живопису: «Створення і гріхопадіння Адама і Єви» (західна стіна барабана нави), «Адам і Єва в раю» (західна стіна бабинця), «Зішестя в пекло» (композиція «Страсті Христові» та празниковий ряд над іконостасом емпори).

Автори – Юлія Лаврись, наукова працівниця відділу пам’яток деревяної архітектури та Володимир Пограничний, завідувач відділу природи

Світлини – Володимир Пограничний