Сьогодні минає 150 років від дня народження одного з найбільших співаків світу Модеста Менцинського, який на зламі ХІХ – ХХ століть дарував своє вокальне мистецтво європейським та українським слухачам.
1910-ті роки.
Майбутній оперний виконавець Модест народився 29 квітня 1875 року в селі Новосілки (нині Мостиський район Львівської області) у священичій родині Менцинських. Вже із раннього дитинства він захоплювався народними піснями та обрядами, а від батьків одержав основи нотної грамоти.
У Дрогобичі Менцинський навчався у цісарсько-королівській державній гімназії імені Франца Йосифа І, де викладали ерудовані професори. Гімназію очолював Олександр Борковський – громадський діяч, педагог, заступник голови Окружної шкільної ради, публіцист, співзасновник товариства «Просвіта». Керівником (господарем) його класу був викладач латини і польської мови Антоній Падо. Вважається, що тут Модест студіював перші шість років, проте ім’я Męciński Modest, учня 6 класу, згадується у списках лише за 1892/1893 навчальний рік. Ймовірно, до плутанини призвело те, що в 1886 році до 1A класу гімназії вступив учень зі співзвучним прізвищем – Владислав Мединський (Medyński Wladysław).
Модест Менцинський добре навчався і після першого півріччя отримав І ступінь успішності. Та все ж таки його улюбленими стали необов’язкові в ті часи уроки співу, які проводив Володимир Бучацький. Вже тоді проявилося музичне обдарування Модеста – юний гімназист, маючи абсолютний слух і гарний тембр голосу, не тільки співав в учнівському хорі, а згодом і диригував ним. Менцинський також збирав народні пісні та інші твори, ретельно записував їх у зошит.
У той час гімназисти здобували освіту в приміщенні на вулиці Панській (нині – Тараса Шевченка), а в жовтні 1896 рокувпершевідчинив свої двері новий корпус гімназії на вулиці Зеленій (нині – Івана Франка).
Модест Менцинський продовжував навчання у Самбірській класичній гімназії імені Архикнягині Єлизавети, яку закінчив у 1896 році. Відтак став студентом теології Львівської духовної семінарії, де його співочий талант помітили професори «Консерваторії Галицького Музичного Товариства у Львові», тож Модест опинився серед учнів відомого професора Валерія Висоцького. Слід згадати, що декілька років перед тим у цього викладача навчалася співу й відома співачка Соломія Крушельницька, яка допомогла утвердити в тодішнього семінариста віру у вокальне майбуття.
У 1899 році Модест, по закінченні третього курсу духовної семінарії, розпочав навчання у Німеччині – у Франкфуртській консерваторії, у класі відомого професора Юліуса Штокгаузена. Успіхи галичанина не проходять повз увагу дирекції Франкфуртської опери, тож у 1901 р. відбувся дебют артиста в опері Фрідріха Флотова «Марта» (партія Ліонеля), що стало початком сходження Менцинського на оперний олімп.
Вже у жовтні 1903 року, на запрошення дирекції Королівської опери Швеції, він виступає в партії Лоенгріна, в однойменній опері Ріхарда Вагнера. Вистава пройшла з винятковим успіхом, що стало підставою до укладення з ним контракту аж до 1910 року, коли на сцені Стокгольмського театру відбулася прем’єра вагнерівської опери «Трістан та Ізольда». Створений Менцинським образ Трістана, про який він писав, що «се щось нечувано трудного!», став феноменальним досягненням в оперному мистецтві загалом.
Співак Менцинський володів рідкісним у природі героїчним тенором із баритональним забарвленням та широким діапазоном понад 3 октави. Блискуче виконував надзвичайно складні опери Р. Вагнера, що не вдавалося навіть іншим видатним співакам. У той час Модест Менцинський вважався неперевершеним «вагнеристом», а Соломія Крушельницька – «вагнерівською примадонною». Загалом оперний репертуар Менцинського (близько 50 оперних партій) був дуже різноманітний – він також виконував твори. Р. Штрауса, Дж. Верді, Ж. Бізе, Д. Пуччіні, С. Монюшка, Ш. Гуно та інші.
Так склалося, що другою батьківщиною Менцинського стала Швеція – тут він став основоположником шведської опери, отримав громадянство та створив сім’ю. Все ж у 1910 році приймає пропозицію переїхати до Кельна, де його приваблювала можливість брати участь у щорічних Вагнерівських фестивалях у Байрейті. Тут він 16 років був прем’єром оперного театру, а критики називали його «однією з найгеніальніших натур, які коли-небудь співали на кельнській сцені». Сам Менцинський вважав, що «…Хто хоче бути артистом, мусить сказати собі: або я буду першим, або ніким». За значний внесок у розвиток музичної культури Менцинський першим серед українців удостоєний найвищої німецької нагороди для оперних співаків – почесного звання «Kammersänger» та шведською урядовою нагородою «Pro litteris et artibus».
Життя і музична кар’єра українського тенора «з голосом Карузо» пов’язані з оперними сценами Західної Європи – він гастролював у лондонському «Ковент-Гарден», відтак у Мюнхені, Берліні, Відні, Амстердамі, Копенгагені, Варшаві, Празі, Гамбурзі, містах Італії та Франції. Та навіть під час свого «тріумфального артистичного злету» Модест Менцинський за найменшої можливості приїздив в Україну, адже вважав, що «За все те, чим я став, я завдячую передусім рідній землі, що наділила мене музикальним слухом, голосом і любов’ю до музики». Менцинський відкривав для світу перлини української музичної культури, а також був неперевершеним виконавцем творів Миколи Лисенка, зокрема із серії «Музика до «Кобзаря»». Із часом до репертуару співака потрапили твори інших композиторів – С.Людкевича, Д.Січинського, Я.Ярославенка.
Розуміючи швидкоплинність вокального мистецтва, співак записував на грамплатівки твори зі свого репертуару. Цікаво, що саме М. Менцинський у жовтні 1910 року вперше записав гімн «Ще не вмерла Україна» на студії «Gramophone» (Кельн) у супроводі оркестру.
Як писав С. Людкевич: «Менцинський, у якому б оперному стилі не доводилося йому виступати, з’являється перед нами не як німецький або італійський співак, а як український артист, котрому застій нашої музики не дозволив удома виховатись і вирости. Але в мініатюрі ми мали нагоду бачити Менцинського без чужої маски на шевченківських та інших святах у Львові». Співак неодноразово виступав на сцені львівського Великого міського театру, давав концерти у Станіславові (Івано-Франківську), Коломиї, Стрию, у багатьох містах, містечках і селах…
Останні концерти Менцинського в Галичині відбулися у 1928 році, як завжди, з величезним успіхом. Цікаво, що тоді співак здійснив концертне турне на підтримку Української захоронки (дошкільного закладу) у Дрогобичі на запрошення її голови Олександра Горницького – вони товаришували з Модестом («Модзьом») ще з гімназії. До речі, із майбутньою зіркою опери тут навчалися й майбутні відомі громадсько-політичні діячі – Іван Макух та Мар’ян Козаневич.
За спогадами дрогобицького адвоката Зенона Нижанківського, який був імпресаріо цього концертного турне, Модест Менцинський серйозно трактував свою «філантропічну інтенцію»: допомогти сиротам Дрогобича. Адже саме тут, як гімназист 6 класу, він написав на одній із збірок музичних нот: «Лиш одна музика ніколи не обманула серця, Вона дала радість багатьом тисячам сердець»…
На цих благодійних концертах, які відбулися у Дрогобичі, Львові, Самборі, Стрию, Станиславові, маестро Модесту Менцинському акомпанував відомий піаніст, тодішній директор Музичного Інституту ім. М.Лисенка, Василь Барвінський. Особиста зустріч із зіркою світової величини в організатора турне залишила незабутнє враження «контрастом імпозантної, з атлетичною грудною кліткою, постаті з природністю, лагідністю та скромністю гідного його імени «Модест)!».
Модест Менцинський завжди вболівав за долю українського народу, спонсорував талановиту молодь, яка не мала коштів для навчання, передав свою книгозбірню бібліотеці НТШ у Львові. Він став одним із перших почесних членів Союзу українських професійних музик (СУПроМ), який мав на меті не лише захищати права українських музикантів, а й опікуватися розвитком національного музичного мистецтва.
У 1926 році Менцинський завершує свою німецьку артистичну кар’єру, виходить на пенсію і повертається до Стокгольму, де відкриває приватну вокальну школу. В листі до Ф. Колесси пише: «Шкода, що не можу урядити такої школи у Львові, Києві чи десь-інде в Україні»…
Востаннє він виступив у Стокгольмі на радіо 29 квітня 1934 року в день свого 59-річчя, виконавши на завершення концерту кілька українських народних пісень і твір М.Лисенка на слова Т.Шевченка «Мені однаково».
11 грудня 1935 року Модеста Менцинського не стало…
Розпочавши свій вокальний шлях в Україні, Модест Менцинський став оперним діамантом, який сяяв на теренах Європи. Він залишив яскравий слід в історії української та світової музичної культури, і певним етапом на шляху мистецького зростання співака став Дрогобич.
Авторка тексту – Зоряна Кордуба, завідувачка відділу історії.
Світлини – з музейної збірки та відкритих джерел інтернету.
