У фондовій збірці музею «Дрогобиччина» займає своє поважне місце приватна колекція, передана з-за океану нашим земляком Степаном Кіктою (1918-2005), уродженцем с. Унятичі, сином тодішнього пароха о. Павла Кікти.
Зібрану власним коштом велику бібліотеку книжок із різних галузей, періодичних видань, документів, а також філателістичну колекцію, пан Степан постановив подарувати своїм краянам, обравши для передачі, серед інших установ, наш музей. І з травня 2000 року почали надходити перші пачки з матеріалами приватної збірки, а загалом їх було близько 180-ти. Нині ми маємо в музеї окрему кімнату-бібліотеку, де для всіх бажаючих є доступні різні діаспорні видання, якими часто послуговуються, окрім наших працівників, науковці, викладачі чи студенти не лише дрогобицьких навчальних закладів. А також деякі матеріали зі збірки Степана Кікти поповнили наші музейні фонди, зокрема – цінна філателістична колекція.
Філателія була одним із захоплень пана Степана. Він добре знався на українській філателії, усе життя колекціонував марки та літературу про них. Еміґрувавши за океан, у 1951 році став співзасновником і членом управи Союзу українських філателістів і нумізматів у Нью-Йорку, а переїхавши згодом до Клівленду, довгі роки співпрацював із проф. Леонідом Бачинським в Українському Музеї-Архіві, провадив філателістичне видавництво. Його колекція марок – різнопланова, і особливо цінними є поштові знаки, що видавалися спільнотами українців по цілому світу.
Варто зазначити, що за кордоном марки видавались українцями ще з першої пол. 20 ст. Кожна з цих марок ‒ витвір мистецтва і маленька сторінка української історії. До їхнього створення долучалися відомі художники, але більшість авторів графіки залишились анонімами.
Можливо, доводилось чути про «Підпільну пошту України» ‒ організацію, створену в еміґрації, ‒ невизнане поштове відомство в рамках Закордонного поштового відділу Закордонних Частин Організації українських націоналістів революціонерів (ОУНР), яке видавало пропагандистські марки в 1949-1983 рр.
Також ще із 1911 року друкувались у різні часи, як на території України, так і поза її межами, випуски, присвячені «Пласту». Відомими серед колекціонерів є матеріали 1946-1950 рр., що видавались після другої світової війни українцями, які з різних причин опинились у таборах переміщених осіб, на території Європи, ‒ т. зв. «Таборова Пошта». Є й інші, значно менші за кількістю, видання різних громадських та політичних організацій, які виходили на території України та поза її межами протягом усього ХХ ст.
Всі ці марки функціонували по-різному, найчастіше ‒ як такий собі сувенірний мерч. Їх клеїли на листи та бандеролі поруч із державними поштовими знаками. Крім суто пропагандистських цілей, їх використовували і для спільного фінансування певних проектів: за допомогою продажу марок збирались кошти «в користь фонду українського приватного шкільництва на Галичині» у 1910 році, або «на скарб Українських Січових Стрільців» у 1915-му, чи на памʼятник М. Коцюбинському у Харкові.
Таким чином, діаспоряни підтримувави українську справу, консолідувались та інформували світ про визвольну боротьбу. У наші дні це може здатися не суттєвим, проте не слід забувати про роль пошти і філателії в доінтернетову епоху.
Підпільні марки цікаві не лише як історичні артефакти, але й із суто мистецтвознавчої точки зору. На жаль, не про всіх авторів марок маємо інформацію, не всі марки – підписані авторами. Але, наприклад, на деяких марках Спілки Українців Британії ‒ надруковані роботи Роберта Лісовського (1893-1982), який навчався у Георгія Нарбута та Михайла Бойчука. Він відомий як автор логотипу ОУН та редизайну логотипа німецької авіакомпанії Lufthansa. А творцем багатьох марок «Таборової Пошти», що видавались, зокрема, у Ріміні (Італія), був не художник, а військовий ‒ хорунжий 1 УД УНА ‒ С. Яцушко (1925-1970). Про нього пише квартальник обʼєднання бувших вояків українців в Америці, Братства колишніх вояків 1-ої УД УНА «Вісті комбатанта» (підшивки якого є в бібліотеці ім. С. Кікти), №3-4 за 1971 рік, згадуючи до річниці смерті: «Дня 15 березня 1970 року помер на удар серця інженер Святослав Ігор Яцушко, хорунжий 1 УД УНА на 45-ому році життя».
Пригадується його життєвий шлях: народження в родині старшини УССтрільців на Закарпатській Україні, навчання в гімназії міста Ярослава, вступ до УД «Галичина», військові вишколи та участь у боях Дивізії, полон та співпраця із таборовим тижневиком «Батьківщина», де, власне, і створив, окрім марок, ще й ряд картин-листівок із життя Дивізії та табору полонених. А потім була еміґрація, навчання у Колумбійському університеті, здобуття фаху інженера-архітектора, відкриття власного бюро, громадська та наукова праця. Згадано, що С. Яцушко «збирав матеріяли до «Історії деревʼяних церков в Европі». Цю свою працю він плянував видати англійською мовою, де було б найбільше місця присвячено деревʼяним церквам в Україні. Великий знавець і любитель мистецтва, історії української культури й минулого України».
Але в цьому дописі хочемо представити марки із колекції Степана Кікти від «Товариства Української Капели Бандуристів», яке у 1957-1996 рр. мало регулярні видання у Детройті.
Відомо, що перша марка української громади в США, присвячена 10-літтю переселення Української капели бандуристів з Німеччини до США, була видана «Товариством Приятелів Капелі Бандуристів ім. Т. Шевченка» в 1957 р. накладом 250 000 шт. Вона започаткувала традицію видання марок українською діаспорою в Північній Америці.
Подальші дві марки вийшли в 1960 р. накладом 400 000 серій. Наступні дві серії, які складалися з 2-х і 5-и марок появилися в 1966. У 1968 р. вийшла серія з 4-х марок, а з 1972 ‒ регулярно раз на рік виходили серії з 5-и марок, які присвячувалися різним історичним особам і подіям. Все це були доброчинні марки (точніше віньєтки), кошти від їх реалізації йшли для фінансової підтримки Капелі Бандуристів.
У 1960 було вирішено видавати подібні марки щороку до Різдва та інших свят, для збору коштів на підтримку Капели, а також інших громадських проектів української діаспори США та Канади. З часом українці в Америці використовували марки для інформаційних кампаній з ознайомлення західних суспільств з історією та культурою України, її видатними особистостями та щоб привертати увагу до окупації України більшовицько-комуністичною владою.
Головним «ідеологом» кампанії видання марок до 1996 р. був учасник капели Петро Гончаренко, а безпосереднім творцем переважної більшості марок ‒ художник Іван Яців (Канада), виходець із с. Колінці на Івано-Франківщині.
Серед філателістичної збірки С. Кікти є ряд випусків інформативного листа «Товариства Приятелів Капелі Бандуристів». І, наприклад, у ч. 10 за грудень 1967 р. читаємо:
«Цього року Т-во Приятелів УКБ виготувало нову серію марок, які опрацював мистець Іван Яців з Віндзору, Онт. Ряд попередніх наших марок вийшли також з-під його руки і мали високу оцінку зі сторони наших прихильників і філателістів.
При цій нагоді висловлюємо мистцеві І. Яціву щиру подяку за його безкорисливу працю та бажаємо йому дальших успіхів у його мистецькій діяльності.
Про ціль видавання марок уже було в попередніх наших інформативних листах. Долучаємо Вам 5 аркушів різнорідних марок вартістю 5 дол. та просимо всіх закупити їх. Для висилки сплати долучаємо готовий конверт. Цим разом висилаємо марки раніше, щоб всі ще мали змогу використати їх при розсилці святкових і новорічних побажань».
У цей різдвяний час презентуємо серію тематичних марок, виданих ТПКБ у Детройті. Усі вони – роботи Івана Яціва. Недержавні видання української діаспори ‒ друковані на білому офсетному папері цілими блоками, графіка – у зеленому або чорному кольорах, часто ‒ у двох варіантах. На рисунках – релігійна та національна символіка і атрибутика Різдвяних свят: ангели, Вифлеємська зоря із Тризубом, три царі з дарами (в яких впізнаємо українських князів), новонароджений Ісус в яслах, а біля Нього – Марія та Йосиф із бандурою в руках, церква, вертеп, бандуристи, звіздарі, трембітарі, дідух, миска з кутею, карпатське село тощо – все те, що зберігали і плекали у своїх серцях українці, де б вони не були (дай, Боже, щоб і надалі так було!)
Наостанок зазначимо, що постійної експозиції та повного зібрання непоштових марок «Підпільної пошти» в Україні немає. В окремих музеях є невеликі приватні збірки, які тимчасово експонуються. Це, переважно, марки на листах чи листівках, які надсилались із-за океану. У цілому світі існує відносно невелика група серйозних збирачів, але їх приватні колекції ‒ закриті для широкого загалу. Тому для нас, музейників, – велика цінність – мати у своїх фондах таку філателістичну збірку, із чудовими екземплярами якої будемо вас час до часу знайомити.
Автор – Ірина Сенюра, молодший науковий працівник відділу фондів
