Курна хата була основним типом житла для найбіднішого населення Карпат у ХІХ – на початку ХХ століття, найбільш дешевим та доступним. Характерною особливістю таких хат була піч без димаря. Дим з печі наповнював хату і виходив крізь відчинені двері та отвір в стелі, в сіни і на горище.
Житлове приміщення було дуже важливим і мало велике значення для населення Карпат, про що свідчить уже сама назва “хижа” або “хата”. Тут зосереджувалось усе життя сім’ї. Взимку в “хижі” виконували різну роботу, а в сильний мороз тут знаходили притулок навіть дрібні свійські тварини. У житловому приміщенні відбувались всі обряди, пов’язані з життям людини: хрестини, весілля, похорони.
На Бойківщині при будівництві хати на верхній кінець зрубу клали повздовжню балку – “грагар” (“геренду”), який відігравав важливу роль як у конструктивному рішенні, так і в побутовому. На грагарі інколи вирізували хрест, ім’я власника чи рік побудови.
У стелі в курних хатах знаходився отвір для виходу диму (“димник”, “возниця”), що як правило мав форму квадрата або прямокутника. Вікна (“оболоки”, “визори”) в старих курних хатах мали прямокутну або трохи видовжену форму. Розмір цих вікон був невеликим, а віконна рама складалася з 2 чи 9 віконних шибок. Тому природного світла в таких хатах було дуже мало, особливо в зимовий період, коли на дворі “тиснув сильний мороз”, шибки замерзали з внутрішньої сторони хати і світло ледь пробивалось.
Традиційне розташування дверей виходить із принципу зручного і короткого зв’язку між окремими приміщеннями житла. Як правило, в старих хатах було двоє-троє дверей. Зовнішні двері вели в “сіни”, які виконували функції сучасних веранд, коридорів, передпокоїв. Двері з сіней, які вели в житлову кімнату, як правило, розташовували ближче до фасадної стіни. Це зумовлено тим, що з однієї сторони кімнати розташовувалась піч, яка займала більше місця ніж мисник з протилежної сторони. У курних хатах двері були прямокутної форми з грубо обтесаних дошок, скріплених двома поперечними планками за допомогою дерев’яних кілків, навішені на дерев’яних завісах. Вхідні двері відчинялися в сторону сіней з допомогою дерев’яного чопа, або пізніше – залізної клямки. Зі сторони кімнати в одвірок били кілки для головних уборів та одягу.
Центральним елементом інтер’єру бойківської хати є піч. Піч у своєму розвитку пройшла кілька етапів. Найбільш старовинним типом була піч без комина – курна піч. Піч, як правило, розташовувалась в куті, між задньою і сінешною стінами хати, поряд із входом в житлове приміщення. Курні печі, як правило, мазали жовтою або сірою глиною, з огляду на те що на такому тлі менше видно сліди кіптяви.
Одночасно з будівництвом хати влаштовували лави – передню і задню. Передню ставили вздовж довгої фасадної стіни, задню – вздовж бокової. У куті лави з’єднювались між собою навскіс або під прямим кутом. Дошка лави опиралась на підставки з каміння або круглі дерев’яні “ковбиці”. Висота лави залежала від висоти підвіконня, тому що на лаві біля вікна займались різними господарськими справами: ремонтували взуття, шили, вишивали, пряли. Також на лаві спали члени сім’ї.
Люди, що жили в Карпатах, в давнину робили ліжка на високих ніжках, щоб зимою було тепліше спати. Дитячі колиски робили прямокутної півкруглої форми та підвішували до стелі впоперек, гойдаючи вздовж постелі.
Особливе місце серед меблів займав стіл, який зберігався десятки років. Столи виготовляли з твердих порід дерева: бука, явора, тиса, а іноді поєднувались й різні породи. У кінці ХІХ століття стіл на чотирьох ніжках у підстіллі мав одну або дві скриньки. Підстілля інколи оздоблювали контурним різьбленням у поєднанні з випалюванням. Стіл ніколи не фарбували, тому натуральне дерево з часом набувало темно-коричневого тону.
Мисник розташовувався у простінку між вхідними дверима та стіною, щоб було зручно користуватись, оскільки мисник знаходився поблизу від печі. Розміри мисника залежали від розмірів стіни на якій він знаходився. У бойківських хатах мисники, виготовлені з тесаного дерева, складалися з трьох-чотирьох полиць. Зрозуміло, що використовування відкритих мисників у курних хатах було недоцільним, бо кіптява диму осідала на полицях і посуді, тому на верхніх полицях робили дверцята. Поряд із мисником на стіні висіла невелика поличка для ложок.
Ще одним важливим елементом інтер’єру були скрині. У скринях зберігали одяг, рушники, постіль. Скрині стояли в сінях, якщо це було однокімнатне житло, якшо кімнат було більше, то – в другій, найбільш чистішій.
З часом курні хати замінили напівкурні, тобто такі, в яких дим від печі було відведено в сіни. Порівняно з курними хатами вони були значно чистіші. У напівкурних хатах збільшують вікна, стелять дерев’яну підлогу, стіни мажуть глиною та білять. Підлогу не прийнято було фарбувати, фарба на той час була занадто дорога для селянина. Крім того вважалось, що дерев’яна підлога під фарбою “не дихає” і швидко псується.
У чистих кімнатах підлогу застеляли домотканими доріжками вздовж кімнати, іноді в декілька рядів. Такий прийом оздоблення підлоги на Бойківщині використовували аж до кінця ХХ століття.
У напівкурних хатах вікна з часом почали збільшувати. У гірських селах, там де зими більш суворі, поступово входили в побут подвійні рами, що забезпечувало надійну теплоізоляцію приміщень. Фарбували вікна в коричневий, блакитний, темно-блакитний кольори.
На Бойківщині особливе місце займала стіна з образами. Як правило, це була стіна навпроти дверей, її прикрашали тканинами або вишитими на грубій мішковині килимами, а на них розміщували образи, ікони, а також родинні фото в рамках (подекуди в таку фоторамку вставляли, крім основного портретного фото ще й дрібні фото інших членів родини). Образи дуже часто прикрашали вишитими рушниками. За образами, як найнадійніше місце, ховали цінні документи, цінні папери, тощо. Найбідніше сільське населення не мало коштів на придбання ікон чи образів, тому їх часто купляли у відпустових місцях (Биличі, Гошів, Губичі-Кальварія та ін.) під час прощі. Вони були звичайними друкованими фоторепродукціями. Проте для цілих поколінь людей мали і мають велике духовне значення. У музеї зберігаються “Страсті Христові”, “Життя Святого Миколая”, “Свята Родина”.
На початку ХХ століття у напівкурних хатах під впливом міських меблів в побут селян входить коротка лава зі спинкою та шухлядою під сидінням (в ній зберігали одяг) – “бамбетель”. Ставили її замість довгої задньої лави. Згодом у напівкурних хатах з’являються ліжка з високими боковинами (спинками). Дитячі колиски робили на ніжках з напівдугами (“качелі”, “гойдалки”), а також більших розмірів, тому діти у них могли спати до 3-4 років.
На Бойківщині інтер’єрні рішення завжди залежали від практичності, продуманості і функціональності предметів побуту. Оформлення інтер’єру, добротність і привабливість побутових речей залежали від матеріального достатку сім’ї. Проте і в хатах бідняків зустрічались художньо оформлені предмети побуту.
У відділі історії музею “Дрогобиччина” зберігається велика колекція предметів інтер’єру та побуту з бойківських хат. Тож запрошуємо завітати до музею!
Авторка тексту – Ірина Шеремета, наукова працівниця відділу історії.
Світлини – Тетяна Шумська.
У статті було використано матеріали з інтернет ресурсів:
https://spadok.org.ua/boykivshchyna/boykivska-khata
http://carpathian-heritage.org.ua/ua/khaty/48-karpatska
Та матеріали додаткової літератури:
- Народна архітектура Українських Карпат ХV-XX ст. / Ю. Г. Гошко, Т. П. Кіщук, І. Р. Могитич, П. М. Федак. – Київ: Наукова думка, 1987. – 281 с.
- Роман Сілецький. Сільське поселення та садиба в Українських Карпатах ХІХ – початку ХХ ст. – Київ: Наукова думка, 1994, – 148м с.
