7 грудня Східна церква вшановує пам’ять великомучениці Катерини з Александрії, названої в народі «Нареченою Христа». Свята є небесною покровителькою вчителів, освічених людей, науковців та студентів-філософів. Також великомучениця вважається покровителькою шлюбу, породіль та незаміжніх дівчат.
Культ святої Катерини встановився одразу після її мученицької смерті. На її честь зводили храми, її іменем називали багато монастирів.
Основні і найбільш ранні джерела життєпису святої Катерини та описи її мук склав Симеон Метафраст у VІ –VII ст., а Анастасій Протасикрит написав «Похвальне слово Катерині». Вони свідчать, що «Катерина» грецькою означає «чиста». Народилася свята у 287р. н. е у сім’ї правителя Александрії у Єгипті – римського намісника царя Ксантоса. Краса, освіченість, слава, багатство – вабили багатьох залицяльників, але дівчина у віці 17 років відкинула всі принади тимчасового світу. Вона вирішила, що її наречений – Ісус Христос, і таємно охрестилася, після чого їй з’явилися Богоматір і Немовля, яке простягнуло їй перстень.
У цей час в Александрії відбувалися бурхливі гульбища, де приносили у жертву не тільки тварин, але і християн. Катерина, користуючись своїм знатним походженням, заступилася за них і звернулася до імператора Максиміана з проханням помилувати їх. Дівчина дуже сподобалася імператору і він вирішив переконати знатну римлянку зректися Христа, скликавши п’ятдесят найбільш розумних чоловіків. Свята відвертістю своїх доказів навернула їх у християнство, і всі вони були кинуті у вогнище. Після тривалих умовлянь перейти в язичництво, кати роздягли Катерину і били дві години воловими жилами по плечах і животі, зрештою, кинули до в’язниці і тримали без води.
За наказом імператора дівчину поклали поміж чотирьох коліс, які оберталися і гострими зубцями катували її тіло, та ангел Господній зійшов з неба, і колеса розлетілися на друзки, а Катерина залишилася неушкодженою. Тоді свята підійшла до місця страти, і, з глибокою вірою в Бога, поклала голову під меч ката, молячись за всіх людей.
Великі катування Катерини навернули багатьох язичників у віру Христову – царицю Августіну, дружину Максиміана, Порфирія Стратилата і двісті воїнів, котрі спостерігали за її тортурами. Місце страти великомучениці сьогодні показують туристам в Александрії, де є встановлена колона з висіченою головою святої Катерини. Мощі її (частину голови і лівої руки) ангели віднесли високо на гору Синай, там їх зберігають у монастирі Святої Катерини (раніше – Преображення Господнього) у вівтарі базиліки у мармуровій рамці, де сховані два срібних ковчега. Палець з перснем великомучениці знаходиться у лівій наві базиліки і завжди відкритий для поклоніння віруючих.
В Україні святу Катерину вперше вшанував Ярослав Мудрий, який в XI ст. освятив її іменем храм у складі свого дитинця (нині вул. Стрілецька в Києві).
Перші збережені зображення Катерини датуються VIII-IX ст., де свята виконана в повний ріст з короною на голові та в царських одежах, що засвідчує її знатне походження. Відомі образи великомучениці з пальмовою гілкою в руці, яка опирається на колесо, – символи її страждань.
Аналогічною є побудова композиції ікони «Свята Катерина» II пол. XVII ст., ймовірно, авторства Станіслава Строїнського, що походить з теренів Старосамбірщини, яка зберігається в Галереї сакрального мистецтва.
Ця пам’ятка є, безперечно, одним з кращих взірців професійного та академічного мистецтва, створеного на місцевих теренах у контексті стилю рококо. На гармонійному зелено-коричневому тлі зображена фігура святої Катерини в повний ріст, розвернена три чверті ліворуч. У лівій руці вона тримає пальмову гілку, а правою спирається на руків’я меча, встромленого в колесо – символи її мучеництва.
На іконі великомучениця вирішена молодою царівною з ніжним обличчям, яке світиться розумом, добротою та щирістю і втілює дівочу красу та чистоту. Корона на її голові та німб ледь помітні. М’яко окреслені риси обличчя святої поєднуються з об’ємними формами плавних складок одягу і творять її тонкий і вишуканий силует, сповнений ліричного і символічного звучання.
Зображення святої Катерини дуже наближене до реалістичного – це молода вродлива дівчина в розкішних шатах, яка випромінює ніжність, проте, його автор, насамперед, акцентує увагу на символічному наповненні твору, надаючи образу святої монументальної величавості і урочистої піднесеності, притаманним творам українського іконопису.
Автор – Леся Косаняк. завідувачка відділу сакрального мистецтва
Світлини – Зоряна Погранична
