У музеї „Дрогобиччина” зберігається ікона о. Василя Глібкевича „Успіння Богородиці” ІІ половини XVIII століття (Іл. 1), виконана для одного з вівтарів дрогобицької церкви Святого Юра.
У порівнянні з однойменними тогочасними пам’ятками композиція та кольорове вирішення цього твору постає доволі цікавим взірцем українського малярства епохи бароко. Першопланово автор робить акцент на зображенні ложа Богородиці. Воно розміщено навскіс, вище в головах і наближене до глядача. У такий спосіб о. Василь Глібкевич домігся значущості головної теми твору – „Успіння”. На ложі – Марія із схрещеними на грудях руками. Риси її обличчя дуже характерні, з притаманними портретними ознаками. Одягнена Богоматір у темно-синю туніку із стилізованими, виконаними асистою квітами. Мафорій червоний із стилізованими рослинними візерунками у дусі оздоби тканин тогочасної моди. Голова Марії лежить на синій видовженій подушці з китицями збоку. Покривало на ложі зверху світло-сіре, знизу – темного, вохристого кольору.
Далі о. Василь Глібкевич виділяє апостолів Петра і Павла. Їх, на відміну від інших десяти поясних апостолів, зображено в повний ріст, по обидва боки, розвернених у напрямі ложа. Апостол Петро стоїть біля голови Марії. Він праву руку простягнув до ложа, а лівою прикрив своє обличчя, присів, виставивши праву ногу вперед, у жесті оплакування. Апостол Павло зображений у профіль. Ліву руку він простягнув уперед на рівні грудей. Одежі святих апостолів Петра і Павла синьо-червоного кольору.
Всі інші апостоли розміщені за ложем фронтально. Їх обличчя, як і в апостолів Петра і Павла, о. Василь Глібкевич наділив портретними рисами, запозиченими у людей, явно знайомих автору. Одягнув їх художник у червоні, сині та вохристі хітони.
Особливо виділено Іоана – наймолодшого з апостолів, улюбленого учня Ісуса Христа. В руках Іоан тримає білу хустину, витираючи сльози з обличчя із нахиленою у бік ложа головою у жесті скорботи. Апостол Андрій теж виділений окремим ракурсом – його тулуб та голова розвернуті у зворотньому напрямі від ложа. Він ліву руку приклав до грудей у жесті поклоніння. Одягнений апостол Андрій у світлого кольору сорочку, що виділяє його між темними одежами Павла та Іоана, які стоять по обидва боки від нього.
Ісус Христос зображений у верхній частині композиції у мандорлі та хмарах золотисто-срібного та сірого кольору, що у формі еліпса оточують його. Він поколінний, фронтальний. Голова розвернута на три чверті ліворуч, права рука, наділена жестом благословення, біля грудей. У лівій руці Ісус тримає вдвічі зменшену в повний ріст постать Марії, яка символізує душу Успенної Богородиці, одягненої у червоний мафорій та темно-синю туніку. Ісус Христос – у червоному гімантію та темно-зеленому хітоні.
Тло – світ ікони зображає барокові мотиви по обидва боки мандоли, виконані тонованим срібленням. Позем – підлога, вкладена плитами темно-вохристого кольору.
Іконографія теми „Успіння” будується на апокрифах, написаних пізніше ІІ століття від Різдва Христового. Згідно з ними Богородиця, як про це розпорядився Христос на хресті, довго жила під опікою св. Іоана в Ефесі, де він був єпископом. Можливо, перед смертю вона повернулася в Єрусалим, де згідно переказів померла, там по сьогодні є церква Успіння.
На іконі о Глібкевича ілюструється момент духовного перенесення дванадцяти апостолів з місць, де вони проповідували, для прощання, оплакування та скорботи над ложем Успенної Марії, зображеної з виразом спокою та умиротвореності на обличчі. Апостоли зібралися для поховання її Пречистого тіла, але з’являється Ісус Христос у мандорлі небесної слави, який приймає у Свої руки душу Богоматері (Іл. 1 – 7).
За візантійською традицією душа Марії зображається як новонароджена дитина, згорнута в біле крижмо, як на іконі „Успіння” сер. XV ст., чи на іконі „Успіня Богородиці” 1570 р. с. Наконечне (Іл. 2), „Успіня Богородиці” 1650р (Іл. 3). У Глібкевича – вона має вигляд зрілої жінки зменшеного розміру у синьо-червоних одежах. З усього видно, що автор вирішив досить творчо зобразити душу Богоматері, уподібнивши її до Успенної Марії на ложі, лише вдвічі зменшивши її.
Цікавим є виконання символу душі Богоматері на іконі „Успіння” поч. XVIII ст. (Третяковська галерея, Москва), де Ісус тримає на лівій руці не запеленане в білу крижму немовля, а маленьку дівчинку, яка сидить із молитовно складеними руками і одягнена у білі одежі. Слід зауважити, що з плином часу у XVIII ст. погляди художників щодо ілюстрації релігійних сюжетів ставали дещо демократичнішими, як у випадку із символами зображення душі Успенної, не винятком був і о. Василь Глібкевич (Іл. 4), творчість якого є взірцем прогресивного підходу, щодо тлумачення різноманітних теологічних аспектів.
На іконі „Успіня Матері Божої” Х століття з Константинополя (Історичний музей, Відень) автор зображає під ложем Марії постать юдейського первосвященика Афонія, який хотів поглумитися над тілом Матері Божої, але йому перешкодив архангел Михаїл, що з’явився і відтяв мечем дві руки Афонія. За переказами, юдей став сильно каятися і молитися перед ложем, і його долоні враз приросли назад. Аналогічну сцену зображає ікона „Успіння” 1650 року з церкви Святого Духа у Рогатині (Іл. 3). Ікони з однойменними назвами з Лемківщини сер XV століття та 1570 рік з с. Наконечного (Іл. 2) ілюструють цей сюжет з тією відмінністю, що архангела зображено праворуч, а юдея – з лівого боку під ложем. У дрогобицькій іконі, виконаній о. Василем Глібкевичем відсутній сюжет, коли Афоній хотів збезчестити тіло Марії, тут, як і на іконі початку XVIII століття з Третяковської галереї головна увага зосереджується автором на моменті прощання й оплакування апостолами Успенної та одночасної появи і взяття її душі Ісусом Христом.
Взагалі у християнському мистецтві тема Успіння зображалася у декількох сценах, починаючи з Сповіщення про смерть Марії і закінчуючи епізодом, в котрому Пречиста Діва відноситься до неба. У православному і візантійському іконописі існувала традиція, згідно якої після Успіння душу Марії взяв до Неба Христос. Цієї традиції дотримався о. Василь Глібкевич, створюючи дрогобицьку ікону ( Іл. 1; Іл. 4).
Яскравий і докладний опис Успіня Діви Марії в кінці земного життя в апокрифічному євангелію „Успіння пречистої Діви” і „Золота легенда” послужили взірцем для багатьох середньовічних творів живопису, присвячених цій легендарній події. Сцена Сповіщення про смерть Марії у християнському мистецтві зображалася рідше, в той час як Успіння було досить популярною темою в мистецтві Візантії в епоху середньовіччя і Відродження. У мистецтві епохи бароко і Пізнього відродження цей епізод помилково називався Смертю Пречистої Діви.
День Смерті Пресвятої Богородиці у Східній церкві називають Успіням, бо її тіло після смерті не пізнало зотління, але разом з душею було взято до неба. Єфеський собор 431р., проголошуючи догму про Богоматеринство Пречистої Діви Марії, широко відкрив браму до її літургійного культу. Найпершим богородичним празником у Східній церкві є Успіння, де ми спостерігаємо нове народження Пречистої після кінця її земного життя.
Найдавніші перекази про згадану подію датуються істориками по-різному: кінцем другого, кінцем шостого століття Христового, і в Східній церкві називають „Святого Іоана Богослова та Успіння Святої Богородиці”, а в Західній церкві цей твір називається „Прихід Святої Марії”, автор його невідомий.
Згідно з цим твором три дні перед смертю Діві явився архангел Гавриїл і звістив від сина час її переходу до вічності. На день її смерті у дивний спосіб зібралися в Єрусалимі апостоли, хоч були розсіяні по усьому світу, не було тільки Томи. Божа Мати хотіла бути похована в Гетсиманії коло своїх батьків і Обручника Йосипа. Сам Христос видимо прийшов по душу своєї Матері. Апостоли при співі гімнів на раменах занесли її тіло до гробу і три дні не відходили від нього. Третього дня прийшов Тома і дуже бажав востаннє поглянути на Богородицю. Коли гріб було відкрито, її тіла там не було, а тільки похоронні ризи. Так усі зрозуміли, що вона воскресла і тілом, і душею.
На заході празник Успіння під впливом Східної церкви появився дещо пізніше. Його проголосили догмою віри аж в 1950 році.
Значення ікони „Успіння” можна виразити такою умовною думкою: „Мати дала Мені фізичне тіло, а тепер я даю їй вічне життя”. Тепер Син згадує звернені до Нього жести Матері і відбирає їх у смерті. Матір тримала на руках Сина, а тепер становище протилежне: тепер Син тримає на руках Матір, як це зображає на своїй іконі о. Василь Глібкевич (Іл. 1; Іл. 4).
Цікаво, що на багатьох згаданих вище одноіменних іконах Ісус Христос з’являється в оточенні небесних сил – серафимів, херувимів та ангелів. На цих іконах, крім апостолів, Успенну Марію проводжають із земного життя єпископи – духовенство, про що свідчать хрещаті омофори поверх священичого вбрання (ікона з Наконечного, з Лемківщини, Іл. 2), а ікона початку XVIII століття з Третьяковської галереї зображає між апостолами постать Іоана Предтечі, про що свідчить темна власяниця на ньому. На іконі з Дрогобича автор присутність небесних сил виконує у вигляді сяйва – мандорли довкола Ісуса, а присутніх коло ложа обмежує 12-ма наближеними до Христа апостолами, надаючи своєму творові певної камерності і, водночас, підкреслюючи значущість головних образів – Марії та Ісуса, акцентуючи увагу на події переходу фізичного тіла у життя вічне, розкриваючи таїнство Успіння, сповнене надією для усього людства.
Авторка тексту – Леся Косаняк, завідувачка відділу сакрального мистецтва
Світлини – Матвій Пограничний
