7 квітня за юліанським календарем християни східного обряду відзначають Благовіщення Пресвятої Богородиці (грец.Εὐαγγελισμός) – одне з дванадцяти головних церковних свят і третє за значущістю, після Великодня і Різдва Христового. Про нього найбільш детально розповідається у Новому Заповіті (Лк. 1:26–38) та в апокрифах «Протоєвангелія Якова», де є свідчення про відвідини Діви Марії архангелом Гавриїлом, який приніс Їй благу звістку про те, що вона непорочно зачне від Святого Духа і народить Ісуса Христа, Сина Божого, Месію. Ранньохристиянські автори і художники, зображаючи «Благовіщення», шукали додаткові відомості саме в апокрифах, де описано події, коли архангел Гавриїл з’явився Марії в домі, а вона пряла пурпурові нитки, щоб виткати завісу для Єрусалимського храму і такий найдавніший варіант «Благовіщення» Пресвятої Богородиці зберігся серед мозаїк тріумфальної арки в базиліці Санта Марія Маджоре в Римі (IV- ст.).
Подібним є зображення «Благовіщення» ХІ ст. мозаїки собору Софії Київської. У тих же апокрифах йдеться, що спочатку архангел Гавриїл з’явився Марії біля криниці: «І, взявши глечик, пішла по воду, і почула голос: «Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою, Благословенна Ти між жінками». І почала озиратися Вона, щоб побачити, хто говорить. І, злякавшись, повернулася додому, поставила глечик і, взявши пурпур, стала його прясти. І тоді перед Нею з’явився ангел Господній … ». Такий варіант зображення відомий в мозаїках XI століття церкви Святого Марка у Венеції. У XI-XII ст. в мистецтві християнського Заходу з’явився новий іконографічний варіант – «Благовіщення з книгою», витоки якого є в апокрифічному Євангелії Псевдо-Матвія, розробленому св. Єпіфанієм Критським і одним з отців західної Церкви Амвросієм Медіаланським. Вони писали, що Марія любила читати Святе Письмо, і, на момент появи Архангела Гавриїла, Вона читала пророцтво Ісаї, яке потім повторив євангеліст Матвій: «Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і буде ім’я Йому Еммануїл, що означає «з нами Бог»(Мт 1:23).
У відділі сакрального мистецтва зберігається унікальна пам’ятка барокового малярства невідомого автора «Благовіщення» XVIII ст. зі Старосамбірщини із зображенням найновішого іконографічного варіанту цієї теми – «Благовіщення з книгою». Першопланово праворуч на іконі зображена Богородиця, яка сидить навпроти пульта з розгорнутою книгою і розвернута на три чверті в напрямі до архангела Гавриїла. Він виконаний в повний ріст і, стоячи на хмарах, звертається до Діви та вручає їй квіти. Вгорі, у сяйві, видно голуба, який є символом Святого Духа. Невідомий майстер дуже своєрідно зобразив цей релігійний сюжет. Архангел Гавриїл традиційно мав би простягнути Пречистій Діві білу лілію, символізуючи ЇЇ непорочність. Натомість, автор вирішив, що символом чистоти Марії має букетик польових квітів. Саме таке неканонічне бачення галицького художника вирізняє цю ікону з-поміж усіх інших і черговий раз засвідчує її своєрідність. Те, що іконописець розробив сюжет «Благовіщення з книгою», свідчить про обізнаність автора з апокрифічною літературою, а, особливо – з великою кількістю прозахідних варіацій теми «Благовіщення», популярних на той час в Галичині.
Ікона «Благовіщення» XVIII ст. зі Старосамбірщини, з огляду на форми і розміри, очевидно, розміщувалася у центрі бокового вівтаря церкви. Здавна сюжети із зображенням «Благовіщення» встановлювалися на Царських вратах святині, бо, завдяки темі «Благовіщення» , дорогу до Царства Небесного було відкрито повністю, а не привідчинено лише для посвячених. Особливо символічно це сприймалося кожного разу, коли священик відчиняв Царські врата на початку Літургії. Інтер’єри церков, які мали високий іконостас, і були сформовані пізніше, вміщували різноманітні варіанти «Благовіщення» у празниковому ряді або у стінописах, зокрема, у Акафісті Богородиці, як це є у дрогобицькій церкві Святого Юра.
Також, сюжет «Благовіщення» часто був встановлений у намісному ряді крайнім праворуч, коли ікона символізувала храмове свято, також він дублювався на зображенні хоругви. Ще «Благовіщення» повторювали як центральну тему у боковому вівтарі, у випадку, коли програма іконостасу була присвячена Богородичній темі, про що свідчить згадана ікона із церкви Успіння Богоматері на Старосамбірщині. Пишаємось нашою колекцією церковного малярства, яка є окрасою мистецького надбання краю, її музей «Дрогобиччина” збирав і примножував упродовж багатьох років у тому числі – у численних експедиціях Дрогобиччиною, Самбірщиною та Турківщиною.
