20 серпня минає 130 років від дня народження українського піаніста, педагога та композитора Омеляна Нижанківського – яскравого представника музичного роду Нижанківських.

Він є автором чисельних вокальних та інструментальних творів, зокрема, «Розкрийте зіниці» на вірші Олега Ольжича, трьох Літургій для мішаного хору та органу (латинською мовою). Проте найвідомішою стала його музика до гімну Організації українських націоналістів «Зродились ми великої години», яка нині стала ще й символом сучасної української армії.

Історія створення славня розпочалася у 1929 році з оголошення в офіційному органі Проводу ОУН журналі «Розбудова нації», який виходив у Празі, конкурсу на прапор, гімн та відзнаку для членів організації. Вже на початку 1932 року було опубліковано рішення Проводу про затвердження емблеми ОУН роботи відомого митця Роберта Лісовського та тексту гімну-маршу ОУН авторства українського письменника та літературознавця Олеся Бабія «Зродились ми великої години»: «Із надісланих проектів тексту гімну ОУН прийнято проект, поданий одним із наших найвизначніших поетів, що запроторений у ворожу тюрму. Нагороджений проект переходить на власність Проводу Українських Націоналістів».

Дійсно, на той момент Олесь Бабій перебував під слідством, а вже на початку вересня 1932 року відбувся львівський суд проти 6 учасників Першого Конгресу Українських Націоналістів. Так званий «Процес конгресівців» завершився винесенням вироку – 4 роки ув’язнення, які поет відсидів у Дрогобицькій тюрмі.

Після визначення тексту гімну ОУН було оголошено додатковий конкурс на музику, який завершувався 30 травня 1932 року. У конкурсі могли взяти участь не лише члени ОУН, а за перемогу було оголошено винагороду сумою 500 чеських крон. На цей конкурс надійшло 5 проектів. Остаточний варіант гімну, затверджений Проводом ОУН, був опублікований без жодних коментарів чи повідомлення у 3-4 числі «Розбудови Нації» 1934 року. Проте прізвище автора музики гімну ОУН Омеляна Нижанківського не вказувалося, що надалі стало причиною певних непорозумінь. Також слід згадати, що Голова Проводу ОУН Євген Коновалець все ж не вважав ухвалену в Празі музику до маршу вдалим варіантом.

Цікаво, що автори гімну ОУН «Зродились ми великої години» тісно пов’язані з Дрогобичем:  Олесь Бабій був ув’язнений у місцевій тюрмі, а Омелян Нижанківський проживав тут деякий період.

Омелян народився в 1895 році в Рогатині, в сім’ї священника УГКЦ о. Петра Нижанківського, рідного брата відомого композитора о. Остапа Нижанківського. Зі священичої родини була і його мати Северина. У цій дружній, освіченій, музикальній сім’ї зростало троє дітей: Мирон, Омелян, Зеновій. Проте після передчасної смерті отця Петра родина у 1908 році переїжджає на постійне проживання до Дрогобича. Тут у 1911 році Северина Нижанківська отримує дозвіл на будівництво власного цегляного будинку при вулиці Стрийській (нині вул. Карпатська, 13), неподалік церкви свв.апп.Петра і Павла.  

Початкову народну школу Омелян Нижанківський закінчив у 1904 році у місті Золочеві. Далі навчався у Стрийській гімназії, а після переїзду в Дрогобич Омелян (Emil Niżankowski) в 1908 році вступає до ІІІ-А класу міської гімназії імені Франца Йосифа І. У цьому навчальному закладі ще у 1876 році навчався його батько із братами Остапом і Володимиром.

Саме у 1908 році Дрогобицька гімназія урочисто відзначала 50-ліття діяльності, згадуючи найвідоміших випускників – Івана Франка, Олександра Колессу, Леона Штернберга, Мавриція Готтліба. А тим часом тут вже навчалося нове покоління, яке увійде в історію українських визвольних змагань: Михайло Матчак, Михайло Мінчак, Осип Думін. Стане відомим художником і письменником Бруно Шульц і викладатиме в рідній гімназії… 

Натомість незаслужено забуте ім’я автора музики Гімну націоналістів «Зродились ми великої години…» Омеляна Нижанківського, хоча, всупереч всім заборонам, нині це один із найцитованіших творів в історії української музики.

Із дитинства Омелян був надзвичайно обдарованим, вже в шестилітньому віці проявилися його музичні здібності. Музика, література і театр завжди були в пошані у цій родині. У їхньому домі було фортепіано, діти слухали грамплатівки із записами світового рівня співаків, розвиваючи свій музичний смак.

Успішно закінчивши Дрогобицьку гімназію в 1913 році, Омелян Нижанківський один рік студіював право в Ягеллонському університеті в Кракові. Науку перервала Перша світова війна – Омеляна Нижанківського мобілізували до австрійської армії. Із 1918 року брав участь у Українських визвольних змаганнях, воюючи спочатку у складі Української Галицької Армії (УГА), а потім в Армії Української Народної Республіки (УНР) під командуванням Симона Петлюри.

Після закінчення війни Омелян вирішив навчатися в Музичній Академії Відня – «дідичне музичне обтяження» в родині Нижанківських все ж визначило творчий шлях. Його викладачем був Еміль Зауер, учень Ференца Ліста. Водночас навчається з 1921 року у Вищій торговельній школі у Відні. Проте, щоб допомогти старшому братові Мирону завершити медичну освіту, він у 1922 році залишає навчання і два роки працює книговодом (бухгалтером)  у канцелярії нафтового промислу в Дрогобичі.

Успішне завершення Віденської музичної академії дало йому можливість обійняти посаду професора філії Лондонської консерваторії в Каїрі (Єгипет) у 1924-1928 роках. Проте набутий за час війни туберкульоз кісток прогресував і митець переїжджає до Швейцарії на лікування. Відтоді Омелян Нижанківський викладав у консерваторії міста Берна – професор класів фортепіано та органа.

У роки Другої світової війни він був керівником швейцарського представництва організації «Український Золотий Хрест» в Америці для допомоги полоненим та інтернованим у таборах для українських переселенців, а також профінансував подорож до них отця Мирослава Любачівського.

У 1947 році О. Нижанківський вступає до новозаснованої Фрайбурзькоїконсерваторії і вже за один рік одержує музично-педагогічний диплом із найвищою оцінкою. Одночасно займається науковою діяльністю в Інституті музикознавства при Фрайбурзькомууніверситеті в професора Франца Бренна і отримує диплом доктора музикознавства в Українському Вільному Університеті (УВУ) в Мюнхені. Саме тут він 6 серпня 1951 року захистив дисертацію на тему «Історично-систематичне нашарування української народної пісні», якій професори З. Кузеля та В. Ріцлєр дали високу оцінку.

У 1960 році митець створює приватний музичний навчальний заклад в місті Ляйсені і продовжує традиції європейської фортепіанної школи. Як характеризував його вагомий науковий доробок композитор та культурно-освітній діяч Антін Рудницький – це «дуже цінний і поважний музика-піяніст».

У 1967 році «запеклий «оуніст» О. Нижанківський був запрошений на Перший світовий конгрес вільних українців, котрий відбувся 12-19 листопада 1967 року в Нью-Йорку. До речі, він був добре знайомий із Провідним діячем ОУН Андрієм Мельником,  який ще у 1957 році висунув ідею скликанняцього конгресу. Адже вони були земляками і навчалися в тій самій дрогобицькій гімназії.

У силу суспільно-історичних обставин початку ХХ століття багато митців змушені були еміґрувати, покинути рідну землю. Доктор О.Нижанківський у своїх публікаціях порушував питання про завдання українських музикантів, які перебувають на чужині. Як піаніст і органіст він зробив вагомий внесок у популяризацію української музики у містах Західної Європи.   

Омелян Нижанківський вірив у Незалежну Україну, але не дочекався цього історичного моменту. Композитор відійшов у засвіти в 1973 році в Берні. Він так і не зміг ще раз відвідати рідний Дрогобич, де дотепер збереглися його родинний будинок та приміщення рідної гімназії. Тож коли ми згадуємо ім’я Омеляна Нижанківського, нехай у нашій душі бринять усі акорди його величної музики «Зродились ми великої години».

Авторка тексту – Зоряна Кордуба, завідувачка відділу історії.

Світлини – з музейного архіву та відкритих джерел інтернету.