1 жовтня відзначаємо свято, яке не має аналогів в інших обрядах – день Покрови Божої Матері.

Давньоруський житійний збірник «Пролог» ХІІ ст. містить першу назву цього празника – «Покрова Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії». За його основу взято переказ про появу Юродивому Андрію Богородиці у Влахернському храмі в Константинополі, де зберігалися ризи Божої Матері (омофор – покривало для голови і частина пояса, які у V ст. перевезли з Палестини). Розповідь детально висвітлена у Великих Мінеях Четіях, а саме – у житії Андрія Юродивого, котрий разом з своїм учнем, блаженним Епіфанієм, побачив Богородицю, яка розпростерла над зібраним в храмі народом свій омофор.

Переказ не вказує на день тижня чи будь яку дату видіння, він свідчить лише про час нічного чування – четверту годину, і місце – храм на околиці Константинополя ( у слов.- Царгорода) – Влахернах, де сталася поява Богородиці високо у повітрі. Вона прийшла царськими вратами у супроводі Івана Предтечі та Івана Богослова, котрі з обох боків підтримували Пречисту. Присутні у храмі також побачили багатьох ангелів та святих у білих одежах, вони співали духовні піснеспіви і супроводжували Діву Марію. Процесія зупинилися поблизу амвона перед вівтарем, де Богоматір молилася до Сина Свого і Бога Нашого за увесь люд. Потім Пречиста зняла з Себе омофор, що покривав Її голову, і тримала над людьми, які молилися, при цьому омофор випромінював яскраве сяйво, а згодом став невидимим, коли Богородиця пішла, залишивши благодать. Це чудесне видіння означало порятунок жителів міста від ворожого вторгнення, і війська супротивника незабаром дійсно відступили.

Переказ також свідчить, що під час нападу ворогів Пресвята Богородиця не раз рятувала місто, якому дарувала Свою священну Ризу: під час облоги Константинополя аварами в 626 році, персами – в 677, арабами – 717 року. Особливо знаменними були події 860 року, коли 18 червня флот русичів князя Аскольда( понад 200 лодій) вдерся до бухти Золотий Ріг і взяв в облогу Константинополь. Тогочасний імператор Михайло III (842 – 867) всю ніч молився, стоячи у Влахернському храмі, а святий Патріарх Фотій звернувся до пастви, закликаючи сльозами покаяння омити гріхи, і в старанній молитві вдатися до заступництва Пресвятої Богородиці.

Після появи Богоматері, Аскольд та його дружинники відступили, вражені подіями. За допомогою багатих дарів імператору вдалося переконати їх повернутися додому і підписати русько – візантійську угоду, яка підтверджувала прийняття християнства київським князем і його дружиною, а також – відправлення на Русь єпископа для організації церкви. Як зазначають окремі джерела, Аскольд з дружинниками прийняли хрещення і стали першими на Русі християнами. Однак, наступні угоди з Візантією характеризують русичів, як язичників. Надзвичайна важливість походу русичів 860 року, описаного в «Повісті временних літ», в тому, що в цей час Київська Русь уперше вийшла на світову арену та заявила про себе, як держава.

Після цих подій встановився культ Покрови Богородиці і в Україні він розвивався своєрідним чином. Найдавніша українська пам’ятка «Покров Пресвятої Богородиці» (с. Малнів, НХМУ) датується лише XII- XIII століттями, де майже дослівно ілюструється Влахернська легенда. Варіанти зображень Покрови, які виникли пізніше, часто перегукувалися або навіть поєднувалися з ілюстраціями Богородичного Акафісту.

Доволі поширеним в епоху середньовіччя став тип Покрови, який називався, як один з Ікосів Акафісту: «Всіх скорботних Радість», його іноді трактували як «Мати Неустанної помочі», або «Мадонна Милосердя» ( від італ. сюжету «Мадонна делла Мізерікордія», популярного в тогочасному західному мистецтві). Іконографічний варіант «Покрови», а саме – її відредагований тип «Мадонна Милосердя» вже у XVII-XVIII ст. стає одним з найулюбленіших в українському малярському мистецтві, композиційна побудова якого дала можливість зображати під покровом Богородиці конкретних осіб, де стали розміщувати портрети ктиторів або їх родичів.

Для дрогобицької церкви Воздвиження Чесного Хреста члени братства у 1712 році замовили створення хоругви, на лицьовому боці якої було зображення храмової ікони. Інший бік хоругви мав композицію «Богородиця всіх страждущих» (зах.«Мадонна Милосердя»). Сьогодні хоругва зберігається у Галереї сакрального мистецтва музею «Дрогобиччина». Цей сюжет також є певним переосмисленням окремих клейм зображення «Акафісту Пресв. Богородиці» XVII ст., виконаного на північній стіні нави церкви Святого Юра в Дрогобичі та хронологічно і тематично наближений до настінного малярства «Мати Неустанної помочі» XVIII ст., створеного у бабинці цього ж храму. Проте, живопис хоругви має іконографічні та стилістичні особливості.

У центрі композиції «Богородиця всіх страждущих» дрогобицької хоругви художник виконав Богоматір в повний ріст з розведеними в боки руками. Одягнена Вона в дорогі шати блакитно-вохристого кольору, розшиті позолоченими стилізованими квітами та декоровані дорогоцінним камінням. На голові Пречиста має покров, який, нависаючи на Її руках, творить своєрідний захист для людей, зображених біля Її ніг. Люди згруповані у восьми клеймах, які є ілюстраціями Ікосів Акафісту і мають назву:

• «Піклування про знедолених»

• «Рятування від розбійників»

• «Нагодування голодних»

• «Піклування про подорожуючих»

• «Рятування втопаючих»

• «Зцілення немічних»

• «Оздоровлення калік»

• «Піклування про старців».

У всіх зазначених сценах намальований ангел-охоронець: він то втішає людей, то зцілює їх, то рятує.

Верхня частина хоругви має зображення двох ангелів, які коронують Марію, символізуючи вислів «Небесна Владичиця», всіх інших ангелів видно по обидва боки від Пречистої, як присутність Сили і Слави Божої.

Автор, ймовірно Іван Медицький, дрогобицької хоругви «Воздвиження Чесного Хреста. Богородиця всіх страждущих» 1712 р. виконав дуже творчу композицію, намагаючись, передусім, показати у монументальному зображенні Пречистої і Її величавість та значущість.

В образах людей, котрі на хоругві просять опіки Богоматері, можна побачити характерні портретні риси, очевидно, моделями для цих персонажів живопису були конкретні люди – члени братства, зваричі і ктитори дрогобицької церкви Воздвиження Чесного Хреста, коштом яких була створена пам’ятка. Художник намагався не копіювати раніше виконані однойменні варіанти теми «Покрова», а показав власну її інтерпретацію, взявши за основу класичний варіант, і поєднав його зі сценами з Акафісту та додав сюжет «Коронування Марії», який порівняно недавно набув поширення в українській іконографії.

Авторка тексту – Леся Косаняк, завідувачка Галереї сакрального мистецтва

Світлини – Зоряна Погранична