Бойківська хата

Бойківська хата — різновид українського національного житла зрубної конструкції. Традиційне житло українців на Бойківщині пройшло тривалий шлях розвитку від однокамерного до дво- і трикамерного, які переважали в ХІХ – на початку ХХ столітті. Розвиток планування хати відбувався двома методами: перший – приєднання нових камер до початкового житлового осередку; другий – сегментацією житлових приміщень.

У ХІХ – середині ХХ століття житла-хати бідних людей на Бойківщині були досить простими та пристосованими для постійної, фактично безперервної праці. Місце для будівництва хати вибирали недалеко річки чи водойми. Остерігались місць, де були поховання, раптова чи насильницька смерть; не будували на межі, стежці чи кордоні села.

В основі історичної типології житла лежить його горизонтальне планування. Усі інші класифікації (за матеріалом і будівельною технікою, вертикальним розвитком, декоруванням, економічною ознакою і т.п.) розглядаються етнографами як допоміжні.

Одним із найпростіших та найдавніших за походженням було однокамерне житло, яке було поширеним на початку ХХ століття. Саме це житло було характерним для найбідніших безземельних селян.

Крім такого типу житла в Карпатах зустрічався ще один варіант однокамерного житла – хата + стайня. Житлова кімната та стайня мали окремі входи знадвору. У таких хатах проживала сільська біднота. Відомі випадки, коли в сторону майбутніх сіней випускали підвалини та не закінчували дах, щоб з часом, коли буде можливість, добудувати ще одне приміщення – сіни. Таким чином, двокамерний тип житла розвинувся з однокамерного. Сіни двокамерної хати могли з’явитись внаслідок добудування нової камери, так і шляхом еволюції господарського приміщення для худоби.

У ХІХ – на початку ХХ століття на території Українських Карпат стало найбільш поширеним трикамерне житло, яке складалося з хати, сіней та комори.

Фото. Хата бойківська з с. Ясениця-Замкова, Старосамбірського р-ну, 1936 р.

Такий тип житла мав кілька варіантів планування різного походження, та був поширеним у бойків та гуцулів, а на Лемківщині переважав над іншими видами. Трикамерне житло виникло із однокамерного за наступною схемою: навпроти входу до однокамерного житла розміщували окрему комору, згодом простір між будинком і коморою зменшувався, появлялись додаткові стіни і дах. Внаслідок чого утворювались холодні сіни, що розділяли ці два приміщення. Подальший розвиток такого трикамерного планування відбувався завдяки добудуванню нових камер та шляхом функціонального перерозподілу існуючих приміщень.

Наприклад, у кінці ХІХ століття хата середньозаможного бойка з с. Липовиця Рожнятівського району мала план: хата + сіни + комора. Однак, на початку ХХ століття, внаслідок збільшення членів сім’ї комору переобладнали на кімнату. Таким чином житло набуло плану хата + сіни + хата. На початку ХХ століття схоже планування зустрічалось по всій території Українських Карпат.

Фото. Господарська будівля в с.Кульчиці на Самбірщині, початок ХХ століття.

З двокамерного типу хата + сіни внаслідок сегментації сіней виходив ще один варіант трикамерної хати. Сіни розділяли за допомогою перегородки на власне сіни і комору, таким чином утворювалась трикамерна хата. Такий тип планування побутував на Бойківщині та Лемківщині.

Чотирикамерний тип планування житла був менш поширений у порівнянні з трикамерним, проте зустрічався на всій території Українських Карпат. Хата заможного бойка з с. Семичів Долинського району складалася з чотирьох камер: комора + хата + сіни + хата. Вздовж чільної та тильної стін будинку були облаштовані галереї (“лавки”). Схожий план будинку з с. Ясень Рожнятівського району. Збудований на початку ХІХ століття, він мав двокамерне планування: хата + сіни. На початку ХХ століття. до сіней прибудували ще одну кімнату і комору. Внаслідок цього двокамерне житло перетворилось у чотирикамерне: хата + сіни + хата + комора.

П’ятикамерний тип планування зустрічався в основному у заможних селян та дворах, де проживали розширені сім’ї. Хата в с. Ялинкувате на Сколівщині, в якій проживали два одружені брати з сім’ями, складалась з п’яти камер: комора + хата + сіни + хата + комора. Розширені сім’ї іноді проживали і в шетикамерних житлах: хата + сіни + комора + хата + сіни + комора.

У ХІХ – на початку ХХ столітті житла українців Карпат опалювались за допомогою печі, яка завжди знаходилась у хаті. Сіни залишалися холодними. Піч служила як для опалення житла, так і для випікання хліба та приготування їжі. Піч у хаті розташовувалась, як правило, в куті біля тильної та сінешньої стін.

Фотографія. Зразок селянської хати на Бойківщині на початку ХХ століття.

За конструкцією та системою виводу диму переважали курні та напівкурні печі. Дим з курної печі виходив у хату, звідти – в сіни і через отвори в даху назовні. Іноді дим виходив з хати через отвори у стелі. Курні хати домінували над іншими.

“Напівкурна” піч – перехідний тип між “курною” та “білою”. Її особливість полягала в тому, що дим з печі не попадав безпосередньо в житлову кімнату, а за допомогою цівки та коша відводився в сіни або на горище, і вже звідти через отвори в даху назовні.

Крім обігрівання хати піччю, жителі українських Карпат застосовували ряд допоміжних заходів, які сприяли утепленню житла. Найбільш поширеними серед них – це орієнтація будинків на сонячні сторони світу, що сприяло кращому його освітленню та прогріванню сонцем і захищало від холодних вітрів, розташування хати між сіньми і коморою, блокування хати господарськими будівлями, прибудова притул, загат тощо.

У відділі історії музею “Дрогобиччина” експонується макет курної хати, а також велика кількість предметів, які колись були частинами інтер’єрів хат на Бойківщині: мисник з глиняним посудом; бамбетель – дерев’яна лава з шухлядою для зберігання речей; спеціальне дерев’яне начиння, яке було пов’язане з процесом випікання хліба; скрині: велика дубова скриня початку ХХ століття, та менша з різьбленими орнаментами XVII – XVIII століття; вишиті рушники, які ймовірно могли прикрашати образи (картини з релігійними сюжетами) та ікони, а також інші речі, які безпосередньо пов’язані з бойківським побутом.