5 листопада за новим стилем вшановується пам’ять святого апостола Якова. Апостол Павло в посланні до Галатів пише, що разом з апостолом Петром шанувалися стовпами Церкви і апостол Яків та Іоан.

Святий Яків був сином Йосифа Обручника від Його першої дружини і тому в Євангелії названий братом Господнім. Згідно з переказами, Господь Ісус Христос з’явився йому після свого Воскресіння і поставив його єпископом Єрусалимської церкви. Таким чином на долю апостола Якова випала особлива діяльність, і він не подорожував з проповідниками по різних країнах, як інші апостоли, а вчив і священнодіяв в Єрусалимі, що має таке важливе значення для християнського світу. Як глава Єрусалимської церкви, він головував на апостольському соборі в Єрусалимі в 51-у році. Голос його тут був фактично вирішальним, і пропозиція, зроблена ним, стала резолюцією Апостольського Собору (Дії, 15 розділ). Ця обставина має важливе значення, зважаючи на домагання католиків підняти апостола Петра на ступінь глави Церкви для того, щоб потім затвердити це верховенство за Римським папою.

Значення апостола Якова ще більше зміцнювали його подвижницьке життя. Він був не займаний, не пив вина та інших міцних напоїв, утримувався від м’яса, носив тільки лляний одяг. Мав звичай усамітнюватися для молитви в Храмі і коліноприклонно молився про свій народ. І робив це так часто, що шкіра на колінах його загрубіла. Серед безлічі найзатятіших ворогів християнства служіння Якова було важке. Але він діяв з таким розумом і справедливістю, що його поважали не тільки християни, але й іудеї, і називали опорою народу і праведником. Перебуваючи на посаді Єрусалимського єпископа близько 30 років, він поширив і затвердив святу віру в Єрусалимі та в усій Палестині. Коли апостол Павло в останній своїй подорожі відвідав апостола Якова, то в той час зібрались до нього пресвітери, і про успіхи християнської проповіді серед євреїв передали йому такими словами: «Бачиш, брате, скільки тисяч людей серед іудеїв увірували, і всі вони ревнителі Закону.» (Дії 21-20). Багато хто з євреїв зверталися до церкви із однієї лише довіри до слова праведника.  

Бачачи такий вплив апостола, іудейські начальники стали побоюватися, якби весь народ не звернувся до християнства, і вирішили скористатися від’їздом прокурора Фесту і прибуттям на його місце Альбіна (62 р. по Р.Х.) для того, щоб схопити Якова, або для зречення його від Христа, або щоб убити його. Першосвященником у цей час був безбожний сидукей Анон. При великому скупченні народу апостола Якова вивели на портик храму і після декількох улесливих слів зневажливо запитали: «Скажи нам про розп‘ятого». «Ви питаєте мене про Ісуса – голосно спитав праведник, – Він сидить на небесах по правиці Всевишньої Сили і знову прийти на хмарах небесних». У натовпі було багато християн, які радісно вигукували: «Oсанна Синові Давидову!» Першосвященники і книжники закричали: «О! І сам праведник в осанні», і скинули його на землю.

Вороги вирішили добити Якова каміння. Один із священиків намагався стримати розлючений натовп своїми настановами, але підкуплені фарисеями вбивці не слухали його голосу, а один з них грубим дерев’яним ціпком добив святого. Разом з ним було вбито багато християн.

Іудейський історик Йосип Флавій, перераховуючи причини падіння Єрусалиму, говорить, що Господь покарав євреїв також і за вбивство праведника Якова.

Апостол Яків незадовго до своєї смерті написав соборне послання, головна мета якого — втішити та зміцнити навернення до віри іудеїв у стражданнях, які чекали їх, і застерегти їх від омани, нібито одна лише віра може врятувати людину. Святі апостоли пояснюють, що віра, яка не супроводжується добрими справами, — мертва і не приводить до спасіння.

Церковний переказ приписує апостолу Якову складання найдавнішого чину Божественної Літургії. Нині вона правиться лише в деяких храмах раз на рік 5-го листопада, зокрема в Єрусалимі та на острові Закинф, пов’язаному зі страждальним шляхом цього угодника. Мощі Якова зберігаються в церкві Санті-Апостолі в Римі.

У дрогобицькій церкві святого Юра зображення апостола Якова можна побачити в апостольському ряді іконостасу церкви (роботи Степана Мединського), у сценах Страшного Суду та в апостольському ряді на східній стіні Введенського приділу.

Авторка тексту – Леся Летнянчин, завідувачка відділу пам’яток дерев’яної архітектури

Світлини – Володимир Пограничний