21 вересня Православна церква відзначає Різдво Пресвятої Богородиці. Це велике свято є дванадесятим і першим з-поміж свят у новому церковному році, адже церковний індикт розпочинається 14 вересня. Тому це є перше свято, яке відкриває великі свята річного кола. Про нього нам каже святитель Андрій Критський: «Це свято є початком звершення обітниць Божих.»

Це велике свято дійшло до нас із IV ст., коли рівноапостольна імператриця Олена за свій кошт звела храм Різдва Пресвятої Богородиці на Святій Землі. Відомості про нього можемо знайти у св. Івана Золотоустого, св. Прокла, св. Епіфанія та св. Августини.

Люди довго очікували прихід Месії. Для цього людство пройшло великий ряд очищень та освячень. Через патріархів, пророків та святих Старого Заповіту готувалась довгоочікувана зустріч. Вінцем її стало народження Марії – взірця чистоти та досконалості, вмістилища Божого Слова. У цей день відбулось позбавлення від безпліддя не лише Іоакима та Анни, але і цілого людського роду.

Народившись від неплідних батьків, Марія отримала освячення ще в лоні своєї матері. Її готували до великої місії, що була призначена для Неї. Вона зуміла зберегти чистоту і дівочу цноту, а церква оспівує Її за це як «Чеснішу від херувимів, славнішу від серафимів.» Один із високих церковних ієрархів, роздумуючи про свято Різдва Богородиці, пише: «Я менше дивуюся Її чудесному народженю, а ніж Її життю, бо від самих пелен до славного Успіння, Вона не заплямувалась жодним людським пороком чи слабістю.» Від дитинства, виховуючись в Єрусалимському храмі, Діва Марія вчилась життєвому подвигу в молитві та розважаннях. Один афонський подвижник, старець Силуан на молитві запитав Господа: «Невже Божа Мати ні разу не згрішила?» Йому, як людині, яка не раз отримувала одкровення від Бога, Святим Духом було дано відповідь в душі «Божа Матір ніколи не согрішила – навіть думкою». Безгрішні помилки в Неї, як в людини були. Для прикладу, Вона не могла знати де знаходиться Ісус, коли вони з Йосифом поверталися додому, думали, що він йде за ними разом із родичами. Але це помилка, а не гріх.

Головним джерелом вісток про життя Богородиці є апокрифічна книга, написана бл. 170-180 рр., яку називають Протоєвангелієм Якова. Ця книга дала мотив для встановлення таких празників, як Зачаття Богородиці святою Анною, Різдво Пресвятої Богородиці, Введення в храм та свята на честь Іоакима та Анни. Звідси довідуємося про обставини Різдва Пречистої Діви Марії, хто були її батьки та що вони звалися Іоаким та Анна.

Різдво Марії називають променем надії для людства, який сповіщав прихід великого світла для світу – Ісуса Христа. Саме в Різдві Богородиці Бог почав здійснювати свій план відпущення гріхів людства.

З Різдвом Богородиці долається етап закритості непослуху, ховання від Бога і намагання стати на його місце. Це все те, що зродило терпіння і смерть, безнадію і смуток – це етап Адама і Єви. Але з народженням Богородиці починається час Нової Єви, з якої народиться Новий Адам, який применшує себе, стає подібним до людини, будучи слухняним аж до смерті на хресті.

Слово Боже устами Самого Сина Божого іменує Марію «жоною». Святе Письмо устами євангелістів іменує її «Богоматір’ю». І тільки один євангеліст Матвій додає: «Від якої народився Ісус.» (Мт.1.16).

Що може бути глибшим, вагомішим від цього стислого найменування, наданого Божій Матері, котре говорить повністю про все. Само слово «Богоматір» вміщує в собі глибину, яку ніхто і ніколи не дослідить, містить премудрість, котру всі мудреці світу ніколи до кінця не осягнуть і не зрозуміють, якщо того не відкриє серцевидець Господь.

Інколи виникає запитання, чому так мало оповідає Євангеліє про Божу Матір, коли про неї хочеться знати все. Євангелісти сказали про Неї те, що звелів сказати Святий Дух. Вони сказали все, до чого вже не можна додати і від чого не можливо відняти.

Святий Андрій Критський у своєму слові на День Різдва Пресвятої Богородиці говорить так: «Нинішнє свято є для нас початком усіх свят. Воно є дверима для ласки і правди…» А святий Йоан Дамаскин каже, що День Різдва Богородиці є днем всесвітньої радості, тому що через Богородицю весь людський рід обновився, і печаль праматері Єви перемінилась в радість.

Різдво Богородиці – це Різдво Тієї, що «зітре голову диявола і спасіння принесе роду людському.»

Народження Богородиці має прообраз у Старому Заповіті, коли від похилих віком бездітних Авраама і Сари народився син Ісаак – їхній спадкоємець і праотець обраного Богом народу. І так само, як багатолітня скорбота Авраама і його дружини через власну бездітність обернулась радістю батьківства, що усім вірним послужило і служить настановою ніколи не мати сумніву в благості волі Божої, так і народження Діви Марії від праведних, але бездітних Іоакима та Анни обернулось радістю не лише для них самих, але і для всього людства.

В горі і в радості людина звертається до Богородиці, адже для кожного з нас Вона є Одигітрією, Дороговказом, що допомагає нам творити волю Її Сина.

Іконографія Різдва Пресвятої Богородиці є однією з провідних в українському середньовічному малярстві, про що свідчить велика кількість та різноманітність творів у музейних зібраннях України.

У дрогобицькій церкві Святого Юра цю тему можна побачити у празничкових рядах іконостасів церкви Юра та Введенського приділу, а також у темі акафісту на північній стіні нави роботи Стефана Медицького.

Автор – Леся Летнянчин, завідувачка відділу пам’яток дерев’яної архітектури

Світлини – Володимир Пограничний