Успіння Божої Матері – це день духовної радості, переповнений торжеством безсмертя та Вічного Життя, коли смерть називають не смертю, а успінням. І хоч у Її пам’ять є багато празників, однак Успіння Богородиці переважає усі. У цей день усі з упованням можуть сказати: «Блаженна є з усіх родів, бо є Матір’ю життя».
Свята Церква шанує передання, що дійшло до нас ще з апостольських часів про те, як в останні дні свого земного життя Богомати відвідувала місця, де Її Божественний Син усамітнювався для молитви. Особливо Вона любила Гефсиманію – місце Його моління про чашу Терпінь (Мар. 26:36-46). Коли Вона одного разу там молилася, архангел Гавриїл приніс Їй радісну звістку про скорий відхід і подав пальмову гілку, як символ святого Раю, де перебуватиме Пречиста Діва.
Як і Її Божественний Син, котрого незадовго до своєї смерті на хресті зустрічали пальмовими гілками і невимовною радістю при вході в Єрусалим, так і Пречиста Богородиця отримала наперед повідомлення про Успіння через пальмову гілку від свого благовісника архангела Гавриїла.
Повернувшись із Гефсиманії, Богородиця розповіла про все, що трапилось апостолу Іоану і забажала побачити друзів Христових, щоб попрощатися з ними перед розлукою.
Зі всіх кінців землі апостоли були взяті невидимою силою і зібрані разом. Коли вони здивовано дивилися один на другого, апостол Іоан розповів їм, щ незабаром Богомати відійде із землі на небо. Апостоли благали Її: «Не відходь від нас, Пречиста, хто буде наставляти і утверджувати Юну Церкву?». Вона втішала їх і молилась про те, щоб швидше поєднатись зі Своїм Сином. Під час розмови Приснодіви з апостолами сам Господь з багатьма Небесними Силами наблизився до Пречистої і Вона знову радісно вигукнула: «Величайся, душа моя, Господа і возрадувався дух мій в Бозі Спасі моєму». (Лк. 1.46-47) І ангели заспівали: «Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою» (Лк.1, 28) Тоді Спаситель прийняв Її непорочну Душу у супроводі собору ангелів, архангелів, херувимів та серафимів, а Богоносне тіло Пресвятої Діви апостоли піднесли на ложе і поховали в Єрусалимі, біля могили Її батьків Іоакима та Анни.
За Божим промислом, серед апостолів не було Фоми, як і при першому з’явленні Воскреслого Господа. (Ін. 20.19-24) Як і тоді, переконавши світ своєю правицею, що Христос воскрес, так і тепер Фома засвідчив нетління Богородиці. Він прибув на третій день і дуже засумував, що не був біля ложа Пречистої в день Її Успіння. Він випросив в учнів піти до гробу в Гефсиманію, щоб втішитись хоча б виглядом святого тіла. Та коли за його проханням апостоли відкрили гріб, то побачили, що тіла Богоматері там немає.
Апостоли понесли звістку про те, що Богородиця як і Христос воскресла третього дня, у всі кінці землі. І як могло залишитись в гробі тіло, якщо воно є скинею нерукотворною і Боготканною порфирою? Про нього сказано а пророків: «Воскресни, Господи, в упокій Твій, Ти і кивот святині Твоєї» (Пс. 131.8) Старозавітній ковчег носили священники і левіти, а Новозавітній ковчег несли на своїх плечах апостоли Христові, і як наперед не освячений не міг безкарно доторкнутися до Божої святині Старого Завіту, так і тепер, коли несли Пречисте і Святе тіло Богоматері, Афоній хотів перекинути ложе, але був тяжко покараний хворобою і оздоровлений тільки за молитвами до Богоматері. Як Ковчег Завіту був перенесений через Йордан на обіцяну землю, так і тепер розступилася ріка смерті перед Кивотом Нового Завіту, Пречистим тілом Богородиці, і не тлінне воно зійшло на небо.
Свято Успіння Пресвятої Богородиці вирізняється з-поміж інших і в літературному плані. Саме в цей день в храмах відправляється Єрусалимська Утреняч, – богослужіння, яке здійснюється тільки двічі на рік – в страсну п’ятницю і на Успіння.
В Україні свято Успіння отримало особливе вшанування. Головні монастирі-лаври України: Києво-Печерська, Почаївська, Святогірська та Унівська – присвячені цьому святу.
Відвідавши храм Святого Юра у Дрогобичі, серед численних розписів та в іконостасах церкви Святого Юра та Введенського приділу також присутній цикл, присвячений Успінню. І, здається, нічого не змінилося. Лишень там, у небі, Ісусе Христе, «праворуч Тебе стоїть Цариця в золоті офірськім» (Пс. 45(44), 10). «І знамення велике видно було на небі – жінка, одягнена в сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок» (Од.12,1).
Автор – Леся Летнянчин, завідувачка відділу пам’яток дерев’яної архітектури
Світлини – Володимир Пограничний
