До 600-річчя надання привілею міського самоврядування.

Дрогобич – місто із давньою історією, яке виникло завдяки багатим покладам солі, відтоді й міський герб «прикрасили» 9 традиційних топок «білого золота». 600 років тому була вписана цікава сторінка в його літопис – польський король Владислав ІІ Ягайло надав Дрогобичу привілей на Магдебурзьке право. Місту дозволено мати правову автономію від держави, створювати органи місцевого самоврядування, вільно розвивати ремесло і торгівлю. Середньовічне німецьке прислів’я: «Міське повітря робить вільним» свідчило, що у той час бути містянином означало бути вільним.

Одна з найвідоміших правових систем міського самоврядування прийшла на руські землі з німецькими колоністами ще за часів Данила Галицького. У 1339р. магдебурзьке право місту Сянок надав останній галицько-волинський князь Юрій-Болеслав. Після захоплення Галичини Польським королівством привілей на магдебургію отримують майже всі галицько-руські міста: Львів (1356р.), Самбір (1390р.), Жидачів (1393р.), Сіль (Стара Сіль) – у 1421р., Дрогобич (1422р.), Стрий (1431р.), Старий Самбір (1553р.), Сколе (1661р.), Турка (1730р.)…

Із плином часу лише деякі оригінали міських привілеїв збереглися в історичних архівах і музеях України та Європи. Довгий час оригінал найдавнішого привілею Дрогобичу залишався невідомим і був знаний лише з реґестових записів. Цікавий факт – король Ян Казимир, підтверджуючи у 1650р. різні давніші міські привілеї, зауважував, що справжні грамоти через зайшлих ворогів у Дрогобичі знищені, а  деякі зігнили.

Цей привілей згадували польські історики В. Площанський та М. Мсцівуєвський, проте у праці Ф. Гонткевича «З архіву міста Дрогобича» (1906р.) згадка про нього відсутня. Як відомо, на початку ХХ ст. документальні джерела із Дрогобицького міського архіву були передані на зберігання у Львівський державний архів, проте деякі грамоти все ж залишалися у магістраті, костелі, а згодом потрапили у приватні руки та польські архіви.

Оригінал Магдебурзької грамоти Дрогобича 1422р. було віднайдено у Краківському національному архіві, її автентичну публікацію було здійснено лише у 1975 році. До нинішньої ювілейної дати на звернення музейників із Кракова була надіслана цифрова копія цього унікального документу, який нині прикрашає експозицію історичного відділу. Пергаментний оригінал Владислава Ягайла 1422 року написаний латиною. Розміри грамоти, виданої у у м. Гнезно,становлять 59х36см. На звороті напис «Jόzef Rusiecki z Trojanki» – це документ зі збірки Русецьких.

Слід згадати, що король особисто неодноразово бував у Дрогобичі, зокрема, 16 грудня 1392 року тут він видав привілей на закладини парафіяльного костьолу. Як писали польські історики, король тоді нібито лише визнав намір перевести Дрогобич у ранг міста, проте ще до 1422 р. існували певні форми міського самоврядування: в актах початку XV ст. згадуються дрогобицькі радники та війт. Зрештою, місто здавна було центром давньоруської волості та значним центром солеваріння Перемишльської землі.

Пам’ятна подія в історії Дрогобича відбулася 12 червня 1422 року – Владислав ІІ Ягайло своєю грамотою надав місту часткове Магдебурзьке право і 40 франконських ланів землі. Водночас король надав війтівство з 6 ланами з доходами (правдоподібно, відкупивши посаду дідичного війта) королівському чашнику Яну Менжику. Особистий секретар короля, який брав участь у Грюнвальдській битві, у 1434 р. очолив створене Руське воєводство з резиденцією у Львові. У Дрогобичі донині є згадка про першого війта – два мечі обабіч південної брами костелу в пам’ять про Грюнвальдську битву зображено за його наказом.

Магдебурзьке право відкривало нові можливості для Дрогобича: почала формуватися вільна міська громада із правом ведення торгівлі, власної юрисдикції і самоуправління, організації ремісничих об᾽єднань – цехів. Давні міські права відтепер замінювалися засадами Магдебурзького права, а серед багатьох пунктів привілею – свідчення локації певних господарських засад місцевого життя, в тому числі виробництво солі.

Місто отримало самоврядування, тобто вибори органів міської влади: магістрату з двома палатами (лава і рада), обирати керівників міста: бургомістра, лавників і райців. У привілеї багато місця відведено прерогативі війтівської влади. Міській громаді надавалося сусіднє село Грушів, у котрому урядував війт Миколай Ріш.

Рада на чолі з бурмістром здійснювала керівництво містом і видавала міські постанови – вількери, що мали таку ж обов’язкову силу, як і державні закони. Лава – орган судової влади – складалась із лавників на чолі з війтом.

Художник Л. Скоп. Лавник XVI ст. Картон, олія, 1989р. Художник Л. Скоп. Райця XVIІ ст. Картон, олія, 1989р.

Згодом локаційний привілей король Казимир IV Ягеллончик підтвердив актом, датованим у Львові 31 березня 1460 р., який ще раз підкреслював переведення міста на магдебурзьке право, а міщанам надав право вирубу в королівських лісах Самбірської економії. Привілей вказував, що міщани повинні підлягати лише суду війта і судитися згідно з магдебурзьким правом.

Пізніше цей документ неодноразово підтверджувався іншими польськими королями, які уточнювали чи корегували попередні грамоти.

Отримавши привілей на Магдебурзьке право, місто сплачувало мито у державну скарбницю, у т.ч. податки на військові потреби. Серед головних джерел надходжень до казни найбiльше значення мала торгiвля, тому для забезпечення купцям доїзду на торги будувалися і утримувалися в належному стані дороги і мости. Дрогобичани мусили також дбати про укріплення міста через напади ворогів. Подальші королівські надання місту створювали умови для цих завдань – місто звільнялося від податків і тягарів, йому дарувалися міські чинші, надано право збирати мито на утримання доріг і облаштування міста, проводити ярмарки та споруджувати міські водогони, виключне право торгування і продажу всіляких напоїв, право вільного судочинства карних і цивільних справ, заснування ремісничих цехів тощо. У 1567 р. Сигізмунд Август навіть звільнив від податків колишніх райців міста Дрогобича з умовою, аби служили місту при потребі своїми досвідченими порадами.

Надання магдебургії Дрогобичу мало велике значення ‒ на зламі XV-XVI ст. поблизу костелу та його укріплень з’являється новий центр міста – Ринкова площа із ратушею, який будувався за типовим планом тогочасних міст Європи. Місто на магдебурзькому праві відтепер мало свою ратушу, герб, печатку, міські ваги.

Звісно, магдебурзьке право не було досконалим. Посади в органах міського самоврядування були не лише почесними, а й вигідними, тому траплялися зловживання владою з боку райців. Цікаво, що у 1507р. Сигізмунд І грамотою встановив порядок у багатьох міських справах – райці повинні всі справи вирішували за згодою громади і навіть призначив осібний арешт для злочинних райців міста і громадян.

Слід зазначити, що впровадження Магдебурзького права значно обмежувало права некатолицького населення. Зокрема, у 1530 р. українська громада Дрогобича одержала можливість посилати по одному представнику (із 5) до ради і лави, хоча добивалася 2 райців і 3 лавників руського обряду. А в 1540 р. королем Сигізмундом І було заборонено будівництво нової православної церкви на прохання міщан римського обряду і лише через скарги русинів Сигізмунд Август у 1553р. наказав Дрогобицькому старості не чинити перешкод руським священникам, незабаром дозволено будувати і церкву в межах середмістя.

Звичайно, такі заборони спричиняли боротьбу галицьких мiщан за свої права. Відстоювати свої громадянські свободи, верховенство права та розвиток місцевого самоврядування українці продовжують у нинішні часи.

Загалом досвід Магдебурзького права не пройшов для нашого міста безслідно – він дав можливість певною мірою «європеїзувати» міське життя. Нині є гарна нагода згадати подію 600-річної давнини – надання магдебургії Дрогобичу – місту, яке тісно пов’язане з історичним розвитком Європи.

Автор – Зоряна Кордуба, завідувачка відділу історії музею «Дрогобиччина»

Світлини – Матвій Пограничний

Використані джерела:

1. Гошко Т. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (XІV – початок XVII ст.). – Львів, 2002.
2. Krόlewskie wolne miasto Drohobycz. Tekst opracował Mścisław Mściwujewski. – Lwόw-Drohobycz, 1929.
3. Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку ХХІ ст.). – Дрогобич, 2009.
4. В. Площанський. Королівське вільне місто Дрогобич. Перевидання 1867 року. – Дрогобич, 1991.
5. Тимошенко Л. Найдавніший Дрогобич у світлі писемних згадок. – Збруч https://zbruc.eu › node
6. Тимошенко Л. Нові джерельні свідчення про герб Дрогобича. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Випуск VIII.  – Дрогобич, 2004.