На п’ятдесятий день після Воскресіння Христового дванадцятеро апостолів зібралися в Єрусалимі — на тому місці, де разом з Ісусом Христом звершували Таємну Вечерю, — і раптом почали говорити і проповідувати різними мовами. Так Біблія описує день Зішестя Святого Духа на апостолів. Цей день ми називаємо День Святої Трійці, або просто «Трійця» — свято вшанування Триєдиного Бога.

Отці ранньої Церкви бачили духовний зв’язок між Зішестям Св. Духа (Діяння 2) і руйнацією Вавилонської вежі (Буття 11). Тому, що ці дві події за духовним змістом були прямо протилежними. Якщо будівники Вавилону спочатку мали одну мову, але з часом перестали розуміти один одного, то під час П’ятидесятниці, навпаки, люди, що говорили різними мовами, почали розуміти один одного. Наслідком Вавилону стало духовне розділення людей, наслідком Єрусалиму — єднання в одну духовну родину. Вавилоняни намагалися власними силами досягнути Бога, а під час Зішестя Св. Духа Бог зійшов до людей. У Вавилоні люди покарані за гординю, в Єрусалимі ж — благословенні й оновлені. У Вавилоні бачимо розчарування, а в Єрусалимі — радість.

Книга Буття говорить, що на початку, коли Господь створив «безвидну і порожню землю», тоді «Дух Божий носився над водою» (Буття 1: 2). Це була перша п’ятидесятниця — П’ятидесятниця Творення. Відтоді Животворящий Дух наповнює світ, даруючи єдність різноманітному.

У 2-й главі Книги Буття, бачимо людську п’ятидесятницю: «І створив Бог людину з пороху земного і вдихнув у лице її дихання життя, і стала людина душею живою» (Буття 2: 7). Завдяки Духу, котрий «говорив через пророків», обраний Богом народ століттями зберігав істинну віру. Це було П’ятидесятницею Старого Завіту, яку вперше євреї відсвяткували на честь дарування Синайського законодавства через п’ятдесят років після Пасхи — виходу євреїв з Єгипту. Мойсей піднявся вгору, щоб отримати 10 заповідей, але євреї за цей час зробили собі золотого тельця і поклонилися йому як божеству. Зійшовши з гори Синай, Мойсей розбив таблиці закону, спалив тельця у вогні, стер у порох і розсипав по воді. Після цього «став Мойсей у воротах стану і сказав їм: так говорить Господь Бог Ізраїлів: покладіть кожен свій меч на стегно своє, пройдіть по стану від воріт до воріт і назад, і вбивайте кожен брата свого. І зробили сини Левієві за словом його: і загинули в той день з народу близько трьох тисяч чоловік» (Буття 32: 26–28). У першу Старозавітну П’ятидесятницю загинуло 3000 чоловік, а в останню стільки ж спаслися.

Зішестя Св. Духа бачимо з перших сторінок Євангелія. Ангел промовив до Марії: «Дух Святий зійде на Тебе і сила Божа осінить Тебе» (Лука 1: 35), і Вона зачала Сина Божого силою Св. Духа. Це стало П’ятидесятницею Божої Матері. Тридцять років по тому, під час Хрещення Ісуса в ріці Йордан, Йоан Хреститель говорить: «Я бачив Св. Духа, що сходив з неба, мов голуб, і перебував на Ньому» (Йоан 1: 32).

Через п’ятдесят днів після Воскресіння Христового сповнилась обітниця Христова апостолам. Із шумом сильного вітру та язиками полум’я Св. Дух зійшов на голови апостолів, перетворивши їх на натхненних проповідників Слова Божого.  Це — П’ятидесятниця Апостолів., мить, коли створювалась саме Новозавітна Церква.

Адже, за вченням св. отців, Церква існувала перед усіма іншими творіннями:

• св. Григорій Богослов: «Церква Христова… одночасно перед Христом і після Христа» (РА 35: 1108–09);
• св. Епіфаній Кипрський: «Канонічна Церква, що існує від початку віків, найбільш часто виявлена у втіленні Христовому» (РА 42: 640);
• св. Йоан Дамаскин: «Св. Церква Божа є собором святих праотців, патріархів, пророків, апостолів, євангелістів і мучеників, які були від початку та до яких було додано всі народи, що увірували одностайно» (РА 96: 1557);
• св. Григорій Богослов: «Пророки встановили Церкву, апостоли об’єднали, а євангелісти впорядкували її» (РА 35: 389А).

У день П’ятидесятниці відбулося посвячення апостолів, початок апостольської проповіді і встановлення священства Нового Ізраїлю.

Із цього дня почалося здійснення Св. Євхаристії, щоб ми «стали причасниками Божого Єства» (2 Петра 1: 4).

Бен Візерігтон, американський дослідник Нового Завіту, вважає, що дар апостолів проповідування різними мовами пов’язаний не з протиставленням Вавилонського стовпотворіння і Дня П’ятидесятниці, а з паралеллю до подій дарування Синайського законодавства. Згідно з єврейськими переданнями, десять заповідей було дано Мойсею на горі Синай усіма мовами світу — оскільки це було Слово Боже не лише для євреїв, а для усіх народів. В День Зішестя Св. Духа Слово Боже також було дане всіма мовами для всіх народів. Додатковим підтвердженням цього є те, що сама подія відбулася в день, коли Старозавітна Церква згадувала дарування Синайського Законодавства.

Св. Трійця — важливе поняття у більшості християнських вчень. Це поняття об’єднує разом три особи (три лики, три образи, три прояви) Бога, розглядає сутність Бога в трьох особах.

Згідно з «Символом віри», прийнятим на Першому Соборі в Нікеї, Бог має три іпостасі: Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий; всі ці особи є, однак, Єдиним Богом (різними є Його прояви), і кожна з них є повністю Всемогутнім і Єдиним Богом (а не частиною Бога) і серед цих осіб нема більшої або меншої. Бог визначається Всемогутнім, Вічним і Безмежним. Будучи єдиним і неподільним за природою, три постаті Бога, однак, відрізняються походженням і взаємними відносинами. Так, Бог-Отець народжує Бога-Сина, а Св. Дух сходить від Отця і Сина.

У Святому Письмі нема згадок саме про Святу Трійцю, але також у Біблії про Бога сказано як про Єдиного, тобто такого, що об’єднаний, цілісний у Собі. Навіть у Книзі Бутті Бог говорить про себе у множині: «І сказав Бог: створимо людину за образом Нашим, за подобою Нашою» (Буття 1: 26). У Новому Завіті знайдено багато благословень з іменами трьох Божих постатей. Наприклад: «То ж ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх оди в ім’я Отця і Сина і Святого Духа» (Матвій 28: 19), або «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь!» (2 Коринтян 13: 13).

Богослов’я про Св. Трійцю, а тим більше про внутрішньотроїцьні стосунки є одним з найбільш складних питань пізнання Бога не лише теоретично, але й візуально, адже троїчний догмат неможливо представити візуально. Божа природа є незображуваною: «Бога ніхто ніколи не бачив…» (Йоан 1: 18). Бачення Бога в Біблії представлено у Старому Завіті у вигляді ангела, божественних енергій та у видіннях пророків.

У ранньому християнстві використовували знаково-символічні образи для зображення Пресвятої Трійці: престол є образом Бога-Отця — джерело Пресвятої Трійці; книга — образ Ісуса Христа; голуб — образ Святого Духа, який витає де хоче.

Також на іконах Св. Трійці Св. Дух міняє свої образи:

• у «Богоявленні» — Св. Дух у вигляді голуба, бо це подія нового сотворення чоловіка, нове народження з води і Духа (тут збережено зв’язок зі Старим Завітом, де голуб Ноя — знак примирення та спомину;
• у «Преображенні» — Св. Дух у вигляді хмари як свідчення Боговидіння, оберігає апостолів;
• у «П’ятидесятниці» — Св. Дух як вогненні язики як інструмент творення Церкви, проповідуючи Слово у силі. Нагадування про те, якою має бути проповідь. Порожнє місце — образ Ісуса Христа.

Пізніше розвивається іконографія Старозавітної Трійці або Гостинності Авраама, джерелом якої є старозавітна історія про прийняття Авраамом і Сарою трьох подорожніх Божих посланців (Буття 18: 1–15). Тут розповідається як Творець з’явився Аврааму під час «денної спеки», коли той сидів біля свого намету, розкинутого біля діброви Мамре. Праведник побачив трьох чоловіків, доземно вклонився їм і запросив до намету, а потім приготував краще частування.

В цьому іконографічному сюжеті мінімум символів — три ангели (Трійця), чаша (спокута, жертва), стіл (трапеза Господня, Євхаристія), дуб (символ міцності та непохитності Церкви), гора (жертвоприношення Ісаака, Голгофа), шатро (Церква).

Розміщення Божих іпостасей на іконі, очевидно, також можна пояснити за цими атрибутами: Бог-Отець знаходиться в центрі, бо за Ним видніється дуб у Мамре, який також співвідноситься з біблійним деревом життя. Праворуч від Отця сидить Бог-Син (за «Символом віри»: «…і сидить праворуч Отця»), котрий посохом вказує на шатро, що є символом Церкви Христової. Святий Дух зображений на фоні Гори, яка в юдейській та християнській традиціях символізує зустріч з Богом. Саме цей сюжет можна побачити в намісному ряді іконостасу дрогобицької церкви Св. Юра.

Але тут не єдине зображення Св. Трійці в нашій церкві. У празникових рядах іконостасу нави та настінного живопису над іконостасом Введенського приділу Св. Трійця зображена в сюжетах «Богоявлення», «Преображення» та «Зішестя Св. Духа».

Говорячи про іконографію Св. Трійці, очевидно, не можна оминути сюжет «Благовіщення Пресвятої Діви Марії». Адже й тут являється Св. Трійця: Бог осіняє Св. Духом — божественним світлом з-за хмар — Діву Марію, внаслідок чого вона зачала Бога-Сина — Боже Слово, що, воплотившись, перемогло смерть.

Досить цікавим і дещо незвичним є зображення Св. Трійці у сцені «Розп’яття» на східній стіні, над іконостасом, восьмерика Введенського приділу Святоюрської церкви: над розп’ятим Сином Божим зображено Бога Отця та Св. Духа у вигляді голуба між Ними.

Таким чином, і Зачаття Бога-Сина в сюжеті «Благовіщення», і смерть Бога-Сина в сюжеті «Розп’яття» церковне мистецтво трактує в контексті багатовікових тринітарних дискусій.

Усі вище описані живописні святотроїчні композиції основуються на сюжетах Святого Письма. Але в нашій Святоюрській церкві є ще одне — вже суто церковне — зображення Св. Трійці. По середині величної монументально композиції «Мучеництва і страти св. апостолів» на східній стіні нави, а також на тетраподі посеред нави є два зображення сюжету «Коронування Богородиці. Цей сюжет пов’язаний із пізнішими богородичними догматами Католицької Церкви, але він також набув поширення і в Православ’ї внаслідок глибокого шанування Пресвятої Діви всіма християнами. У центрі композиції зображено Богородицю, а Отець і Син тримають над її головою корону, над котрою ширяє голуб — образ Св. Духа.

То ж під час цих вихідних, у празник Зішестя Св. Духа і Св. Трійці, завітавши в церкву Св. Юра, дрогобичани і гості нашого міста зможуть через оглядання пам’яток мистецтва ще й естетично пережити це величне свято християнського календаря. Празник Св. Трійці завершує Пасхальний літургійний цикл, і з цього дня починається новий відлік тижнів церковного календаря.

Авторка тексту – Юлія Лаврись, наукова працівниця відділу пам’яток дерев’яної архітектури

Світлини – Володимир Пограничний