Бойківщина має давні сільськогосподарські традиції. Вони безпосередньо прив’язані до певних церковних дат. І, зокрема, весняні господарські традиції нам це підтверджують.

Перехідним періодом від зимового до весняного циклу було християнське свято Стрітення. Це свято було певним рубежем для початку господарських робіт, пов’язаних із майбутнім урожаєм.  На Бойківщині ввечері на Стрітення господарі ставили на двір миски із зерном. Вважалося, що котре із виставленого насіння буде більш вкрите інеєм вранці, те краще, і його сіятимуть, тому, що дасть більший врожай.

Тиждень перед великим постом  називали запустами. В цей період в гірських селах Бойківщини простежуються риси аграрних мотивів. Заміжні жінки, котрі мали чимале господарство, збиралися на гостину до однієї хати і влаштовували «бабське свєто», на яке чоловікм не дозволялося приходити. Цього тижня вони майже нічого не робили по господарству. Вважалося, що чим довше жінки будуть гоститися, тим краще буде урожай.

14 березня на Євдокії господині старалися посіяти розсаду капусти, вірячи, що вона вже більше не буде боятися морозів і дасть великий урожай.

Благовіщення  (7 квітня) дуже шанували тому, що вважалось, що у цей день Господь благословив землю. За народними віруваннями, на Благовіщення відкривається небо, прокидається зі сну земля. До цього дня не можна було орати і копати землю, вона має бути недоторканою, як Діва Марія. Згідно повір’я бойків, земля від цього дня благословенна, а тому можна було починати веснування. З Благовіщенням пов’язаний обряд, який в народі називали «вдовиним плугом». На наших землях існував звичай: першу весняну оранку розпочинати в тих родинах де не було господаря. В цей день сільські громади, зібравшись, вирішували, хто і коли буде веснувати, тобто орати вдовам і сиротам. Вважалося аморальним і було ганебно, якщо хтось, знехтувавши звичаєм, раніше від вдів починав орати вдома.

День першої оранки і сівби був пов’язаний з молитвою, жертвою та очищенням. Збираючись на першу оранку, господар брав із собою хлібину, яку прив’язував до ярма волів, потім частував їх під час короткого відпочинку. Під час проорювання першої борозни по полю розкидали яйце і хліб, або клали їх у борозну. Цю жертву яйцем виконували і під час першого засіву. 

Перед першим виходом в поле господиня робила сніданок. За стіл сідали гуртом, молилися, і промовляли: «Щоб праця робилася і нива щедро засівалася, врожаїлася». Перш ніж вирушав господар в поле, господиня йорданською водою скроплювала чоловіка, воза, плуга, борони та коней, господар робив батогом знак хреста й зі словами «Вйо в ім’я Боже» виїздив, а господиня, відчинивши ворота, благословляла: «Поможи, Боже, рано почати і рано скінчити!».

Незважаючи на несприятливе географічне положення, бойки сіяли яровину, під час чого простежується такий обряд: готуючи мішок із зерном, господар брав свячену воду, а також хліб, сіль і яйця. Все це господиня завивала у лляну скатертину і клала під плуг між колеса. Перед початком роботи на полі господар розстеляв скатертину на межі і викладав їжу, хрестився і молився до сходу сонця, після чого від сходу сонця починав сіяти. Сіяв вздовж скиб, для того щоб рівномірніше лягло зерно. Після завершення сівби господар розламував окраєць хліба на чотири шматки, оскільки поле було чотирикутної форми і частував цим коней. Окропивши поле свяченою водою, молився і благословляв майбутній врожай. Такий ритуал означав убезпечення майбутнього врожаю від природних катаклізмів. У цьому обряді головну роль відіграє особа, яка здійснює посів – сіяч. Від його особистості залежало багатство врожаю (бойки казали «легкий на руку»). Сівбу, як правило, проводив господар.

В той день коли починались весняні роботи в полі, господиня не повинна давати вогонь з хати, бо за повір’ями бойків це могло нашкодити врожаю.

Найбільшим християнським святом напередодні весняно-польових робіт була Паска (Великдень), під час яких проводилось багато аграрно-обрядових дій. Елементи таких обрядів проявлялись в тому, що у пасхальному кошику святили кусочки скла, зерно, дві картоплини. За переконаннями бойків скло відвертало бурю й град, а свячені картоплини оберігали поле від усякого лиха.

Символічно-землеробський характер мали зображення сільськогосподарських культур на писанках. Писанки розкидали по грядках, щоб виросла гарна городина, та клали у гніздо квочки, щоб були здорові курчата. Надзвичайне значення мала шкарлупа свяченого яйця, вважалось, що вона має силу зберігати землеробські плоди від черв’яків.

Відразу ж після свячення пасок, переважно чоловіки поспішали додому – хто раніше прийде, то довго житиме, буде щасливим весь рік. Також вважалось (переважно закарпатська частина Бойківщини), що посіви будуть рости так само швидко, як біг господар з паскою додому.

На Великдень в другій половині дня люди збирались біля церкви: молодь на гаївки, діти – на ігри в писанки, жінки – спостерігали, а кожен господар мусив дзвонити в церковні дзвони, щоб льон вродив такий довгий, як мотузка дзвону.

Вважали, що після Великодня треба садити картоплю, щоб родилася така велика як паска.

Аграрний характер бачимо і в деяких гаївках, які виконувались дівчатами біля церкви і супроводжувались імітацією оранки і сівби. У змісті багатьох гаївок звучать мотиви сівби. Досить виразними є гаївки «Мак», «Ой на горі лен, лен», «А хто буде огірочки завивати, завивати», «А хто хоче полотно мати…», «А пан Маковецький», «Зорали дівчата рілицю» та ін.

Іншою формою господарювання в бойків було скотарство, яке було розвинене найкраще. Перший вигін худоби на пасовисько був пов’язаний із святом Св. Юра. Худобу виганяли вдосвіта, до сходу сонця «аби напиласі Юрієвої роси». У народі говорили: «Юрієва роса ліпша від вівса», «Хочеш мати масла – треба, аби корова з росов пасла». На Юра господиня готувала гостину – варені яйця, сир, сало і житній хліб. Це все і ще пляшку вина,  господиня несла в поле пастухам, а залишки їжі, які додому не брали, закопували в землю.

Попри безперечно скотарську спрямованість свята Юра, у бойків в деякій мірі спостерігається і землеробський характер. Вважалось, що: «Найліпший яр (посів) за два тижні перед Юрієм і два тижні по Юрію».

Як бачимо, бойки були глибоко віруючими людьми, сільськогосподарські традиції яких були нерозривно прив¢язані до конкретних церковних дат. На Бойківщині праця, відпочинок, святкові дні сприймались крізь призму християнства, говорили, що «без Бога ні до порога». І навіть ті традиції, які мали явний магічний характер, походили швидше від того, що було мало науково-обґрунтованої інформації про погодні умови і явища, про те як ростуть і розвиваються рослини, їх шкідників, методи боротьби зі шкідниками, методи підживлення рослин, про догляд за худобою, прикорми худоби і т.п.

Зараз розвиток сільського господарства пішов далеко вперед, аніж сто чи більше років тому. Тому багато традицій і обрядів вже в минулому. Проте набожність людей на Бойківщині нікуди не поділась. Бойки, як і колись починають все з молитви і закінчують молитвою, дякуючи Богу за прожитий день і зроблену працю.

Автор – Ірина Шеремета, молодший науковий працівник відділу історії

Список використаних джерел:

1. Бойківщина: Історико-етнографічне дослідження / під ред. Ю. Г. Гошко. – К.: Наукова думка, 1983. – 303с.
2. Войтович В. Українська міфологія. – Видання 2-ге. – К.: Либідь, 2005. – 664с.
3. Міщенко М. Народний календар. – К., 1995. – 126 с.
4. Павлюк С. П. Народна агротехніка українців Карпат другої половини ХІХ – початку ХХ ст. – К.: Наукова думка, 1986. – 176 с.
5. Пісні з Галичини ⁄ Упорядники Р. П. Береза, М. О. Дацко. – Львів: Світ, 1997. – 192 с.
6. Українська етнологія. Навчальний посібник ⁄ За ред. В. Борисенко. – К., Либідь, 2007. – 400 с.
7. Українське народознавство: Навч. посібник ⁄ За ред. С. П. Павлюка. – 3-тє вид., випр. – К.: Знання, 2006. – 568 с.