13 травня Східна Церква вшановує пам’ять святого апостола Якова. «Сини Грому» – так називали Якова і його брата Іоана Богослова, саме їх прикликав Ісус аби чували разом з ним в Гефсиманському саду.

Перебуваючи з учителем, учні не тільки бачили багато чудес, але і навчалися від Нього терпеливості, думати та користуватися розумом, прощати та любити.

Ісус добре знав своїх учнів, їх непевність у вірі, необ’єктивність, та це не заважало Йому довіряти їм, відправляти проголошувати добру новину. Ніхто не в змозі виконувати настанови Господа, якщо не буде мати Святого Духа.

Святий Яків відповів на заклик Господа. Пішов за Ним, навчався в Нього, а після Зішестя Святого Духа виконував місію, до якої був призначений – він сміливо та відкрито проголошував навчання Ісуса, викривав книжників і фарисеїв, використовуючи Святе Письмо, проповідував у різних країнах, а під кінець повернувся до Єрусалима. Одного разу Саломея, мати «Синів Грому», котра після розп’яття Ісуса стала однією з жінок-мироносиць, звернулась до Спасителя з проханням про своїх синів, аби сидіти їм поряд із Господом в Царстві. Чи мала вона на увазі Царство Небесне, чи говорила про земне…? Та Христос запитав, чи в змозі вони випити з тієї чаші, що і Він?

Поривчасті з природи брати, не розуміючи про що йдеться, відповіли – так, зможемо! Це був їх вибір, їхнє   «Амінь», їх згода на те, що Господь приготував їм. Одними з перших вони залишили земне життя, повністю присвятивши себе життю духовному, залишаючись вірними Господу та обітниці.

Апостол Яків став першим з проповідників Воскресіння, якому довелося прийняти мученицьку смерть.

У ті часи (44 рік) Єрусалимом правив онук Ірода – цар Агрипа. Він люто ненавидів християн і за численними доносами наказав схопити Якова і стратити його, відрубавши голову. За свідченнями, що дійшли до наших днів з тієї далекої епохи на сторінках Нового Заповіту, святий апостол не припинив своєї проповіді навіть на шляху до місця страти. Сила духа Якова і впевненість у правоті Божого вчення так вразила воїна, який його конвоював, що він відразу обернувся до християнства і прийняв мученицький вінок разом з апостолом.

Віддані учні поклали тіло страченого Якова в човен і довірили хвилям Єрусалимського моря. Мощі святого через деякий час пристали до Іспанського берега, де їх знайшли благочестиві християни до міста Іріа Флавіа (сучасний Ель Аадрон). Декілька століть доля святих мощів була невідома, доки благочестивому відлюднику Пелайо не було послане видіння, а яскрава зірка не вказала шлях до схову з саркофагом. В цих місцях вдалося зберегти християнську віру навіть в часи мусульманської навали. Апостол Яків став покровителем Іспанії і неодноразово з’являвся перед військом у хвилини рішучих битв.

Апостол Яків незадовго до своєї смерті написав соборне послання. На відміну від послань апостола Павла, послання Якова адресовано не конкретним громадам, а широким колам християн. Центральна думка послання – «Віра без діл –мертва». Оскільки, згідно Священному Переданню, у дні свого земного служіння апостол нерідко робив далекі мандри, одним з яких було відвідування Іспанії, у католиків він вважається покровителем мандрівників. У зв’язку з цим в іконографії різних епох його зображають в образі пілігрима, який тримає в руці посох або раковину морського гребінця. Відомі також його зображення у вигляді лицаря, який сидить на коні. Таке трактування образу пов’язане з його роллю до вигнання арабів з Піренейського півострова.

У дрогобицькій церкві Святого Юра, що є відділом пам’яток дерев’яної архітектури музею «Дрогобиччина», також є монументальні розписи та ікони, де ми можемо бачити постать апостола Якова. Зокрема у стінописах зі сценами Страстей Господніх та Страшного Суду, у надзвичайно унікальному поданні сцен Мучеництва апостолів, а також в апостольських рядах іконостасів церкви Святого Юра та Введенського приділу. Окремо слід зазначити, що всі сцени виконані визначним малярем тієї доби – Стефаном Поповичем Медицьким.

Автор – Леся Летнянчин, завідувачка відділу пам’яток дерев’яної архітектури

Світлини – Володимир Пограничний