Останній тиждень Великого посту ще називають Страсна седмиця, яка нагадує нам про останні дні земного життя Спасителя, про Його муки, розп’яття і страждання на хресті, про смерть і Воскресіння.
Церква нагадує людям про страсті Господня особливими богослужіннями – Пасіями, де читається Євангеліє про хресні страждання Ісуса та Акафіст страстям Христовим. Саме у Великий четвер Страсної седмиці відбувається Тайна вечеря Ісуса Христа зі своїми учнями – прощальна вечеря любові.
Упродовж трьох років Спаситель знаходився у тісному і дружньому спілкуванні зі своїми учнями. Він знав, які випробування мають перенести Його учні з Ним, тому говорив: «Дуже благаю я їсти цю Пасху раніше моїх страждань». Тайна вечеря не була таємною чи секретною, але таїнственною, тому що відходячи від своїх учнів на смерть, Ісус хотів залишити не лише те, що Він робив, навчав, але хотів залишити їм і те, ким є, залишити себе самого, у таїнственний спосіб, у Тайні Пресвятої Євхаристії. Ідучи на муки, Христос не залишив жодних послань та книг, але залишив свою Церкву, яка проповідуватиме Його вчення. І головні основи цього вчення були закладені саме на Тайній вечері.
Першою з подій, яка згадується у Великий четвер є омивання ніг. Це сталося після непорозуміння між учнями «хто з них повинен вшановуватись більше». Цим вчинком Господь показав приклад смирення і великої любові. На сході був звичай умивати ноги гостям, яких любили і шанували. Ось чому й Авраам сказав трьом подорожнім, які прийшли до нього: «Принесуть вам води і вмиють вам ноги». (Бут. 18,4).
Умиваючи ноги своїм учням, Христос засвідчує правдивість своїх слів, сказавши раніше: «Син чоловічий не для того прийшов, щоби Йому служили, але щоби Самому послужити і віддати душу Свою на відкуплення багатьох» (Лк. 10,45). На Тайній вечері Христос показав своє найвище священнослужіння – Він як священник приносить себе в жертву. За обмиванням ніг Ісус звершив Пасху спочатку за зразком Мойсеєвим, потім встановив і Пасху нову – велике таїнство Святої Євхаристії. Таїнство Святого Причастя, встановлене Господом перед Його стражданнями і смертю, за заповіддю Ісуса Христа: «Це чиніть на спомин про Мене – до того часу, як Я прийду», з перших часів і дотепер відбувається на численних престолах Вселенської Церкви.
На Тайній вечері Господь виразно предрік учням що один з них зрадить Його, і саме той, кому Христос подасть шматочок хліба, вмочивши в миску. І подав його Юді Іскаріотському. З хлібом увійшов у нього сатана, і зрадник негайно віддалився від Христа і Його Церкви (Іоан, 13, 1-30). А Петру предрік триразове зречення від Христа, і своє явлення їм після Воскресіння в Галилеї. Господь увійшов з ними у Сад Гефсиманський на гору Оливну (Лк. 22, 24-28; Мат. 26, 30-35). Тут почалися Його страждання. Спочатку духовні, а потім і тілесні.
Молитву Ісуса Христа в Саді Гефсиманському Церква також згадує у Синаксирі Великого четверга.
Тому події, описані у Євангеліях, що стосуються Тайної вечері, можна назвати також і історією двох чаш. Одна чаша – подана Спасителем на Тайній вечері, друга – прийнята Ним у Гефсиманському саду. Одна чаша – спасіння, друга – осуду і гніву. Одна – приносить життя, інша – смерть. Одна чаша – благословення, інша – страждання. Одну чашу Христос дав нам, другу залишив для Себе.
Святе Таїнство Євхаристії здійснюється перед Царськими вратами іконостасу, над яким розміщується ікона «Тайна вечеря». Коли бачиш, що священник подає тобі Святі Дари, то думай, що це робить не священник, а й сам Христос простягає до тебе руку…
«Вірте, що сьогодні готується та сама Вечеря, на який Він сам брав участь». (Св. Іоан Золотоустий, коментар на св.єв.Матея, Гамілія 50,3).
Сюжет «Тайна вечеря» у сакральному живописі був шанований ще з давньохристиянських часів, адже у розписах катакомб знаходимо його символіку. У Європі він набув розповсюдження після того, як Леонардо да Вінчі виконав свою відому фреску «Тайна вечеря» у міланській церкві Санта-Марія-делла Граціє.
У Дрогобицькій церкві Св. Юра, що належить до відділу пам’яток дерев’яної архітектури музею «Дрогобиччина», цей сюжет можна побачити і в іконостасі роботи Стефана Медицького, і у стінописі північної стіни нави у циклі «Страсті Господні», а також у стінописі східної стіни Введенського приділу у продовженні іконостасу.
Автор – Леся Летнянчин, завідувачка відділу пам’яток дерев’яної архітектури
Світлини – Володимир Пограничний
