«Богоявлення» (грец. «Епіфанія») є найважливішою подією в історії людського роду і однією з найбільш популярних тем у церковному мистецтві, яка висвітлює початок християнської ери і розкриває її у доволі варіативних способах, багатих на символіку образів та звичаїв, що сягають ще дохристиянських часів (оповіді IIст. Климента Олександрійського).

У перші три сторіччя християни сприймали празник «Богоявлення» як поєднання «Христового Різдва» і «Хрещення Ісуса в ріці Йордан», до них також додавались теми «Поклін трьох мудреців» та «Чудо в Кані Галилейській», «Чудо помноження хліба», іноді – «Воскресіння Лазаря», бо ці сюжети засвідчували появу Бога на землі.

У ході історії різноманітні традиції вплинули на встановлення культу «Богоявлення», котрий у Західній церкві більше віддзеркалював євангельські події після Різдва, і розкривав, насамперед, тему «Поклоніння волхвів», що отримала особливо урочистий статус.

Філософія церкви Східного обряду акцентувала увагу на подіях хрещення Ісуса Христа в річці Йордан та появі Христа людям як Месії і Спасителя, у зв’язку з чим виникло нове тлумачення «Богоявлення» – поява Бога під час Хрещення в повноті святої Трійці (Бог-Син хрестився, Бог-Отець промовив з небес, Бог-Дух Святий зійшов з неба у вигляді голуба). Своїм охрещенням в Йордані Христос започаткував одне з найголовніших церковних Таїнств – водосвяття, назване в народі Водохреща, через яке людина, немов заново, народжувалася для життя y Христі.

Відтоді віряни східного обряду відзначають Хрещення Господнє 19 січня, напередодні якого у всіх храмах відбувався чин великого водоосвячення. По-особливому ця тема висвітлювалася в іконописі.

У Галереї сакрального мистецтва зберігається дуже своєрідна намісна ікона «Богоявлення» XVIII ст. зі Старосамбірщини. Невідомий автор творчо зобразив момент хрещення Господа на фоні місцевого ландшафту. Христос виконаний фронтально в повний зріст, ліва рука в очікуванні здійснення обрядупритулена до грудей. Голова Його трохи повернута в напрямі до Івана Хрестителя, розміри постаті якого є рівноцінні за значущістю образу Христа, що нечасто зустрічається в аналогічних творах. Дещо меншим художник зобразив ангела, який на три чверті розвернутий до Ісуса і тримає червону пелену – символ Божої присутності, хоча, традиційно на однойменних іконах були образи трьох ангелів, які засвідчували появу Триєдиного Бога.

Ще однію особливістю старосамбірської ікони є зображення поясного Бога Отця, виконаного у сяйві і в хмарах, звідки злітає голуб, – символ Святого Духа. Давні іконописці, малюючи присутність Бога, намагалися дотримуватися канонічних приписів щодо заборони Його зображень у людській подобі. Місцеві майстри, натомість, були дуже демократичними у своїх прагненнях, тому і виникла низка неканонічних зображень Бога Отця у вигляді доброго людинолюбчого сивочолого старця, наділеного типовими портретними рисами, як Його створив автор ікони «Богоявлення». Окремою і виразною етнічною деталлю на цій іконі є вирішення характерного стилізованого дзбану, з якого омивається Христос. Вода, що щедро ллється з нього, наділена найбільшою цілющою силою і є символом чистоти думок та вчинків.

Галерея сакрального мистецтва запрошує ознайомитись з цінними пам’ятками українського іконопису та вітає усіх зі святом Богоявлення Господнього, бажаємо присутності Бога в житті кожного з нас!

Автор – Леся Косаняк, завідувачка відділу сакрального мистецтва

Світлини – Андрій Гутович