Щороку 9 січня у третій день святкувань Різдва Христового Православна церква молитовно вшановує пам’ять св. апостола першомученика і архідиякона Стефана.
Ім’я Стефан у перекладі з грецької — корона. Він походив з євреїв, що жили за межами Святої Землі. Такі євреї називались елліністами, бо в них відчувався вплив грецької культури, що домінувала в Римській імперії. Після Зішестя Святого Духа на апостолів Церква почала швидко зростати і виникла необхідність опікуватися сиротами, вдовами і всіма бідними, котрі прийняли хрещення. Тоді апостоли запропонували християнам виділити сімох достойних мужів для опіки над нужденними. Рукопоклавши усіх сімох у диякони (що означає помічники, служителі), апостоли зробили їх своїми найближчими помічниками. Серед дияконів вирізнявся своєю вірою і даром слова молодий Стефан, званий архідияконом, тобто першим серед дияконів. Незабаром ці служителі-диякони, окрім допомоги бідним стали брати безпосередньо участь у молитвах і богослужіннях.
Стефан проповідував у Єрусалимі Слово Боже, підкріпляючи істинність своїх слів знаменнями і чудесами. Успіх його був дуже великим і це посилювало проти нього ненависть ревнителів Законів Мойсея — фарисеїв. Вони схопили його і поставили перед судом Синедріону. Книжники навіть знайшли фальшивих свідків, які стверджували, що він у своїх проповідях ображає Бога і пророка Мойсея.
У своє виправдання Стефан виклав перед Синедріоном історію єврейського народу, показуючи на яскравих прикладах, як євреї завжди противились Богу і вбивали посланих їм пророків. Слухаючи його, члени Синедріону все більше розпалювались гнівом. У цей час Стефан побачив, як над ним розкрилось небо і вигукнув: «Я бачу небо, що розверзлося і Сина Людського, який стоїть праворуч Отця» (Діяння 7: 56). Розлючені члени Синедріону кинулися на Стефана і потягнули його за місто. Тут, як і велів Закон, свідки першими звинуватили Стефана, першими почали каменувати його.
При цьому був присутній і юнак на ім’я Савл, якому було доручено стерегти одяг тих, хто побивав камінням осудженого. Він схвалював убивство Стефана. Падаючи під градом каміння, Стефан вигукнув: «Господи, Ісусе! Не зараховуй їм цього гріха! І прийми дух мій!». Цю подію описав євангеліст Лука (Діяння 6: 2 – 7: 60).
Так архідиякон став першим мучеником за Христа. Це відбулося в 34 році після Різдва Христового. Після цього почалося переслідування християн, від якого вони змушені були втікати зі Святої Землі до сусідніх країн. Так християнство почало поширюватись у різних частинах Римської імперії. Кров першомученика Стефана була пролита не марно. Незабаром вище згаданий Савл-Павло увірував, охрестився і став одним із найуспішніших проповідників Євангелія. Багато років потому, Павло — вже як один з апостолів, — відвідавши Єрусалим, теж був схоплений розлюченим натовпом, які хотіли побити його камінням. У своїй розмові з ними він згадав про безвинну смерть Стефана і свою участь в ній (Діяння 22).
День пам’яті св. Стефана вшановували вже в IV ст. Із того часу до нас дійшли проповіді, які на честь св. Стефана склали Григорій Богослов, Йоан Золотоуст і Августин.
Проте перше Церква постановила вшановувати архідиякона Стефана на другий день після Різдва Христового. Та коли у Східній Церкві з’явився звичай, за яким наступного дня після Різдва почали святкувати Собор Пресвятої Богородиці, то день пам’яті св. Стефана перенесли на третій день Різдвяних свят.
У дрогобицькій церкві Св. Юра серед численних розписів є і зображення сцени «Каменування Стефана», яке знаходиться на емпорі — на північно-західній стіні восьмерика. Також на південній стіні нави, в Акафісному циклі на прославу Ісуса Христа — унікальному і чи не єдиному настінному зображенні цього акафісту в християнському мистецтві — можна побачити і сцену навернення Савла-Павла, який був свідком каменування першомученика Стефана. Ці обидва сюжети ви зможете оглянути, відвідавши наш храм Св. Юра.
Вітаємо дрогобичан і гостей міста з Різдвом Христовим!
Автор – Летнянчин Леся, завідувачка відділу пам’яток дерев’яної архітектури
Світлини – Володимир Пограничний
