12 липня християни східної церкви вшановують особливе свято і його особливість підтверджується церквою, котра встановила апостольський піст, або як ще його називають “Петрівка”. Цей піст є підготовкою до свята і встановили його Святі отці для того, щоб ми звернули свій духовний погляд на дві особистості – на церковних апостолів Петра і Павла.
Свято апостолів Петра і Павла – це чудова духовна подія, у якій ми переживаємо дуже багато Божих одкровень, благословень та духовних прикладів у житті християн різних часів.
Це свято є особливим знаком “різноманітної Божої благодаті” в житті двох дуже різних людей, які після зустрічі з Христом пережили такий незвичайний досвід та відкрили для себе настільки грандіозні Божі перспективи, що все їхнє життя набуло не тільки справжнього сенсу, але й стало чітко розділене на життя “до” і “після” зустрічі з Христом. Саме ця зустріч спрямувала їх погляди, а також віру, надію і любов у одному напрямку.
Ісус покликав Петра, коли той разом зі своїм братом Андрієм закидав сіті на березі Галилейського озера. Простота, безпосередність, а головне готовність залишити все і йти за Христом, замість малого світу з простими і зрозумілими обов’язками, які Петро виконував задля підтримки своєї родини, відкрили перед галилейським рибалкою цілий світ, який він, пройшовши довгий шлях духовного перетворення, як чудовий інструмент в Божих руках мав підкорити на послух Богові через поширення Євангелії Ісуса Христа.
Цей рибалка був відважним і безпосереднім, інколи, може навіть і наївним. Він мав своє розуміння майбутнього свого народу та свої сподівання стосовно Месії. Зустрівши Ісуса, він навіть якось делікатно намагався переконати Ісуса прийняти його (легшу) версію реалізації Божих планів (Мт. 16:22). Однак, кілька років проведених з Ісусом (окрім того, що Петро усюди подорожував з Ісусом, після того як Христос виголосив свою першу проповідь у рідному Назареті, в результаті якої односельчани не прийняли Його (Лк. 4:16-30), Ісус поселився в домі тещі Петра в Капернаумі, а це місто в Євангеліях стало “Його містом”, містом Ісуса (Мт. 9:11), сам Петро та його брат Андрій були синами простого рибалки Йоама з Витсаїди), а потім у світлі зустрічі з Воскреслим, глибоке переосмислення значення життя та страстей Ісуса, в результаті назавжди зумовили його власне життя, яке сповнилося найбільшою посвятою, любов’ю та вірністю.
Цей чоловік здатен був любити та наслідувати Христа усім серцем. Так може любити лише людина великого серця, сповнена дитячої простоти і відкритості. Мабуть, саме це, а може й інші притаманні Петрові якості й спонукали Ісуса вибрати його своїм апостолом, а згодом і призначити Петра як голову апостольського собору.
Шлях Петра з берега Галилейського озера до відповідальності свідчити Воскреслого перед сильними цього світу тривав кілька років: років, сповнених невимовного здивування побаченим та почутим; моментів переосмислення та розчарувань, годин великих болів та терпіння, періоду зради та сліз розкаяння, моментів, сповнених невимовною радістю, прощення, любов’ю та непідробленою і осмисленою готовністю віддати своє життя заради Христа. Завдяки дії Божої благодаті у його житті, він, на перший погляд, не маючи відповідної богословської підготовки, став таким переконливим свідком, що, як ми чуємо в розповіді про Зіслання Святого Духа в Діях Апостолів, вже в перший день свята тільки одною проповіддю навернув 300 осіб. Цьому передував шлях власного глибокого дозрівання та час дії Божої благодаті в його особистому житті.
Не випадковою є й подія, яка описується в Євангелії 12 липня:місце, де вона відбувається – околиця Кесарії Филипової, яку син Ірода Великого, Ірод Филип, близько 2-го року до Христа розбудував на честь імператора Тиберія та своєї власної особи. Саме в околицях цього місця, куди прийшов Ісус зі своїми учнями, було висічене у скелі погруддя грецького ідола Пама, якого колись вшановували місцеві мешканці (в один період історії місце навіть називалось Паміум), а в печері було капище на його честь. Перед тим Ірод Филип розбудував місто, а сам Ірод Великий, отримавши його від імператора Августа в 20-му році до Христа, збудував у ньому храм з білого мармуру на честь Августа. Тому ця місцевість мала свою історію ідолопоклонства.
Тут Ісус ставить запитання апостолам: “За кого мене мають люди?” І тоді після того як апостоли висловили різні версії, які побутували в народі, Петро робить унікальне визнання віри: “Ти Христос, Син Бога живого.” Остаточне, істинне значення цього сам Петро усвідомить вже після воскресіння Ісуса настільки, що віддасть за це одкровення своє життя.
Задля Христа і Його науки Петро залишив усе: родину, працю, майно, плани на майбутнє, а також своє колишнє життя. Маловідомий рибалка став твердим стовпом, могутньою опорою нової Церкви: “Тож Я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що Я на цій скелі збудую мою Церкву, і що ворота пекельні не здолають її. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на тій землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі, і те, що ти на землі розв’яжеш, те буде розв’язане й на небі.” (Мт.16. 18-19)
Іоан Златоустий так сказав про апостола Петра: “Солодке видиво Церкви, Світильник вселенної, чиста голубиця, вождь апостолів, полум’яний апостол, що горить духом, ангел і чоловік, посередник благодаті, нерухома скеля віри, премудрість церкви, своєю чистотою від самого Бога заслужив назву блаженного і сина голубиці, від самого Христа прийняв ключі Царства Божого.” (Том 8, “Про верховних апостолів Петра і Павла”).
А про апостола Павла св. Іоан Златоустий сказав: “Павло – уста храмові, ліра Духа, чоловік при трьох ліктях росту досягав третього неба, тілом прив’язаний до місця і весь світ прив’язав до Господа; орел, що піднявся до неба, посуд божественної благодаті, посланий самим Господом пронести ім’я Його по всій вселенній.” (Том 8, “Про верховних апостолів Петра і Павла”).
Святий апостол Павло став учителем Церкви також, залишивши свою перспективну світську кар’єру, покинув свій стан, коли у Дамлку у видінні почув Христа. В той час, коли апостоли голосили Слово Боже, коли вони хрестили людей тисячами, бо ті, почувши про розп’ятого і воскреслого Христа ставали на бік християнства, приймаючи хрещення від апостолів, то Савло, як ревний фарисей із фарисеїв, не розуміючи, що робить, переслідував християн, отримував задоволення, думаючи, що тим самим приносить службу Богу. Але, коли почув голос із неба: “Савле, Савле! Чому переслідуєш Мене?” А він запитав: “Хто Ти, Господи?” А цей: “Я Ісус, якого ти переслідуєш. Встань та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити.” (Діяння 9.17) Незабаром Савло прийняв хрещеня і став ревним апостолом Павлом. “Павло був вовком, – каже св. Іоан Златоустий, – а став ягням. Був терням, а став виноградом. З ворога став другом, з бур’яну – хлібом… Хулитель став богословом, гонитель – благовісником, мучитель – керманичем, зрадник – сподвижником.”
У своїй апостольській праці св. Павло показав сильний характер, велику силу волі та гарт духу. Він відбуває великі місійні подорожі, організовує нові церкви, завжди готовий на муки і смерть за Христа. Він відомий не тільки як проповідник, добрий організатор, але й як визначний богослов і письменник. До нас дійшло 14 листів, які Павло написав до різних Церков чи осіб, у яких викладав Христову науку.
Петро і Павло – апостоли Божі, які віддали свої життя за Божу правду. Петра розіп’яли головою вниз на хресті, а Павло – 68-річний старець – поклав свою голову під меч. Вони стали мучениками і правдивими свідками Христа в Римі за панування жорстокого імператора Нерона, котрий закатував їхні тіла. Ці два апостоли показують нам шлях, що приводить до Бога навіть тоді, коли б наше життя було “пооране глибокими грішними скибами”.
Вшануйте пам’ять двох місцевих стовпів Христової Церкви – Петра і Павла, відвідавши церкву Святого Юра у Дрогобичі, де перед неповторними розписами Стефана Медицького просіть у первоверховних апостолів, щоб вони молили Бога за нас і наші душі, щоб ми могли завжди визнавати і засвідчувати з глибини наших сердець: “Ти –Христос, Бога живого Син.”
Автор – Юлія Лаврись, науковий працівник відділу пам’яток дерев’яної архітектури музею “Дрогобиччина”
