29 липня 2025 року минає 160 років з дня народження митрополита УЦКЦ Андрея Шептицького. Цей видатний український церковний і громадський діяч очолював українську греко-католицьку церкву понад чотири десятиліття. Його діяльність у періоди двох світових воєн та шести політичних режимів стала неоціненною для України, а його постать – унікальною в історії нашої держави.

Не злічити усіх чеснот, притаманних Андреєві Шептицькому: митрополит був не лише духовним лідером, просвітником та захисником прав людини, а й активним меценатом – внесок його як фундатора і найбільшого донатора у справу відродження національної культури величезний. Йдеться, передусім, про Церковний музей, створений за ініціативи Андрея Шептицького у 1905 році,  і подарований  українському народові у день відкриття його першої експозиції 13 грудня 1913 р.: «Народе мій! Тобі віддаю цю свою найгарнішу дитину. Хай росте і розвивається. Тобі – на славу і в користь майбутности». Музей був перейменований в Національний у 1911році, нині він носить ім’я митрополита.

Зацікавлення мистецтвом, старожитностями, любов до книги – були йому прищеплені ще з дитинства. У батьківському домі, маєтку Шептицьких у Прилбичах, зберігалась велика мистецька колекція, цінна бібліотека, родинний архів – «…дім був правдивим музеєм, повним мистецьких творів великої вартості, а архів родини був цінним архівом у якому находились пергамінові документи з XIV – XV ст.», – з листа Андрея Шептицького директору Національного музею Іларіону Свєнціцькому 2 жовтня 1939 року. Захоплення українською історією, сакральним мистецтвом і давніми церковними артефактами вилилось у його бажання колекціонувати та зберігати все, що «носило слід старовини».

На 1 вересня 1939 року збірка Національного музею налічувала понад 80 тисяч одиниць, серед яких 10 тисяч першорядних мистецьких творів були подаровані особисто митрополитом.

Дбаючи про розвиток української культури і мистецтва, Андрей Шептицький опікувався не тільки музеєм у Львові, він також не оминав своєю увагою багато інших українських пам’яток.

Свідченням цього є рідкісна книга «Изборникь» 1887 року, подарована єпископом Андреєм Шептицьким дрогобицькій церкві Святого Юра в 1899 році. Нині вона зберігається у музеї «Дрогобиччина» і є окрасою експозиції Галереї сакрального мистецтва (Ін. № РК – 748, 22/15 см). Мова книги українська. 564 сторінки. Палітурка картонна, чорного кльору з тисненим картушем, посередині – хрест.

Редактором і упорядником подарованого дрогобицькій церкві Святого Юра «Изборника» був Онуфрій Лепкий – український мовознавець та літературознавець, письменник, професор української академічної гімназії у Львові, греко-католицький священик, народився поблизу Дрогобича в Літині у 1838 році. Братом його був відомий український письменник Сильвестр Лепкий, а племінником – Богдан Лепкий, іменем якого названа вулиця у Дрогобичі.

Ізборник – це давньоруський рукописний збірник статей та уривків релігійних і світських текстів, вибраних із різних книжок. Ізборники 1073 та 1076 років, створені для чернігівського князя Святослава, сина Ярослава Мудрого, – одні з перших християнських енциклопедичних збірників Київської Русі і найдавніші писемні пам’ятки на теренах України. Обидва вміщують статті релігійного характеру, матеріали з граматики, поетики, риторики, а також – медицини; у них стверджується користь знань і читання книжок.

Аналогічну рідкісну книгу подарував Андрей Шептицький дрогобицькій давній святині із донаторським написом: «Дарь відь Преосв. Андрея Шептицького, єпис Станиславського року 1899». Того ж року у своєму «Листі до вірних» єпископ зазначив: «Пам’ятайте, що християнське виховання є більшим добром, ніж усе добро світу».

Цей збірник не є рукописом, а друкованим виданням 1887 року львівського Ставропігійського інституту. Перегляд і доповнення до нього написав Онуфрій Лепкий у другому накладі підбірки «благопотрєбних церковнихь чиновь и службь изь  Часослова, Октоwиха, Трефологїона, Трїwдей, Минеи  общей й Лїтургїкона». Нижня частина титульної сторінки цієї книги містить напис від руки: «Куплений г. Б: 1899 – для церкви Св. Юра черезь Преосв. Єпис Андрея Шептицького». Вище тим же почерком видно ще один напис: «Належить до Церкви св. Георгія на передмістю Завьжномь».

Очевидно, що донаторський напис належить Андрею Шептицькому, саме таке оформлення мали свого часу його дарчі  підписи, це також засвідчує характерно виписана ним літера «Ш» у прізвищі єпископа. Два інші написи, найімовірніше, зроблені тодішнім настоятелем дрогобицької церкви Св. Юра.

Андрей Шептицький був призначений єпископом Станіславським 2 лютого  1899 року. Цю посаду він отримав від Франца Йосифа, але  вже 17 грудня 1900 року був призначений митрополитом Галицьким та архієпископом Львівським. До цього він був архімандритом, а згодом, з 1901 року, очолив Українську греко-католицьку церкву.

Саме в цей короткотривалий час між двома надвідповідальними посадами Андрей Шептицький не забував щедро спонсорувати та підтримувати віддалені куточки єпархії, даруючи іменні рідкісні книги, щоб готувати високоосвічених священиків, здійснюючи реформу богословської освіти, вводити у церковне богослужіння живу українську мову, водночас, пропагуючи розвиток національної культури і просвітницва. Своє коротке єпископство у Станіславові (1899-1900) Андрей Шептицький розпочав з відвідування гуцульських і буковинських парохій. Ніхто з єпископів раніше не писав до гуцулів послання їхнім діалектом. Першим із вищих ієрархів греко-католицької церкви він почав використовувати народну мову у спілкуванні з вірними.

Велична постать Андрея Шептицького у Дрогобичі вшанована барельєфом (скульптор – професор Ярослав Скакун) на фасаді головного корпусу Державного педагогічного університету імені Івана Франка 12 жовтня 2017 року. Ініціаторами встановлення були представники духовенства УГКЦ Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, керівництво міста, ректорат університету з нагоди відзначення 15-тої річниці студентського капеланства академічної молоді Єпархії. Іменем митрополита у Дрогобичі також названо єпархіальний центр національного виховання молоді та вулиця, що веде до лікарні.

Лист Святійшого о. Івана Павла ІІ з нагоди 400-ої річниці Берестейської унії містить цитату: «…однією з могутніх постатей нашого століття, що мала надзвичайно великий авторитет і зуміла витримати терпіння заради Христа, був митрополит Андрей Шептицький. У його особі, поряд з освіченістю і духовною витонченістю гармонійно поєднався надзвичайний дар організатора, який засновував школи та академії, підтримував богословське і світське навчання, … сакральне мистецтво і збереження історичних пам’яток». (Рим, листопада, 12, р.Б. 1995).

Усвідомлюючи духовну велич митрополита, молимося, щоб цей його ювілейний рік став  роком покаяння і примирення з Богом, роком благодаті і миру для всіх наших сіл і міст, для всіх українських родин і для кожного з нас.

Авторка тексту – Леся Косаняк, завідувачка відділу сакрального мистецтва.

Світлини – Зоряна Погранична.