6 серпня 1914 року в історію боротьби України «за честь, за славу, за народ…» була вписана одна із яскравих сторінок.
Із початком Першої світової війни 1 серпня 1914 р. у Львові галицькі українські політичні діячі утворили Головну Українську Раду (ГУР), яка ставила за мету згуртувати усі національні сили, і вже 3 серпня 1914 р. був опублікований маніфест, в якому обґрунтовано необхідність підтримки Австро-Угорщини у війні, адже «Росія є історичним ворогом України».
Головним завданням Головної Української Ради стало формування Українських Січових Стрільців. Із цією метою саме 6 серпня 1914 року створено Українську Бойову Управу і того ж дня у львівській газеті «Діло» з’явилося звернення «до всього українського народу» із закликом формувати українські військові підрозділи для допомоги австрійській армії.
У музейній збірці зберігається яскраве свідчення цих подій – кілька випусків газети «Діло» початку серпня 1914 року. Нині, у непростий для України час, ми глибоко усвідомлюємо, що війна – це завжди велика кількість людських втрат, це зруйновані міста і села.
Тож наводимо деякі фрагменти із газетних шпальт мовою оригіналу:

«Головна Українська Рада до всего Українського Народу! Гряде великий час, вибила слушна година!
Здіймаєть ся пожежа війни, в якій тріснуть кайдани, що давили поневолені народи. В сій пожежі куєть ся будучність України!
Настав слушний час, день нашого воскресеня. В сей час український нарід кличе синів своїх до бою за волю України. В сей час нема жертви, яка для нас могла би бути за велика. В сей час одноцілі є наші думки і бажаня, однодушні та тверді мусять бути наші діла.
Однодушним рішенєм Головна Українська Рада з’єднала начальні управи всіх доси в нас істнуючих стрілецьких і руханкових організаций в Українську Боєву Управу.
Українська Боєва Управа стає одинокою старшиною організациї українських добровольців, яка одержує назву Українських Січових Стрільців.

В її руки зложила Головна Українська Рада верховну владу над Українськими Січовими Стрільцями, а від Тебе, Український Народе, жадаємо карности і послуху.
Тому взиваємо весь український нарід дати Українській Боєвій Управі силу, яка потрібна, щоб викувати будучність України. Взиваємо всіх, хто тільки здатний, молодих і старших, інтелігенцию, селян, міщан і робітників, – на скільки вони не обняті мобілізаційним наказом ц. і к. армії, – ставати однодушно в лави Українських Січових Стрільців під прикази Української Боєвої Управи…
Взиваємо дальше всю нашу суспільність, заможних і бідних, мущин і жінок, нести горячу та жертвенну поміч Українським Січовим Стрільцям, а з’окрема збирати датки на зброю і на санітарну службу («Червоний Хрест») та слати їх на адресу скарбника Головної Української Ради…
Всіх, хто остає дома, взиваємо нести поміч родинам тих, що несуть своє житє на жертвенник України під австрийським та українським прапором…
Взиваємо вкінци всіх, хто нездатний до зброї та остає дома, з’окрема Вас, українські жінки, нести з бодрим, кріпким серцем розлуку з мужам, синами, братам та милими, тямлячи все і всюди, що покликала їх доля України. Не плакати нам, а сьміливо нести жертви, доки вернуть наші полки, несучи Україні Побіду і Свободу!…
В тім вага хвилі, що самі можемо рішати про свою долю та власними руками добувати можемо собі свободу. Від нашої готовности, від наших діл, від нашого завзятя і нашої сили залежить тепер наша будучність.
Тому кличемо до тебе, Народе: До зброї! З оружєм в руці зміримо ся з віковічним нашим ворогом, з царизмом! З оружєм в руці постоїмо за наші права, честь і будучність!».
На звернення від імені Головної Української Ради та Української Боєвої Управи відгукнулись 28 тисяч свідомих і підготовлених добровольців. Проте австрійський уряд, не впевнений у лояльності українських частин, дозволив сформувати стрілецьку частину чисельністю лише 2 500 вояків — Легіон Українських Січових Стрільців.

Воювати йшли інколи по декілька чоловіків із хати, воювати йшли брати – згадаймо дрогобичан Гриця, Івана та Василя Коссаків.

Нарівні з чоловіками воювали і жінки.

Січовики прославилися особливою героїкою – зокрема, в битвах з московитами на Маківці (1915 р.), на Лисоні (1916 р.), під Мотовилівкою (1918 р.).

Нині, як і 110 років тому, Збройні Сили України захищають нашу землю від того ж самого ворога, адже «… коли Росия хоче війни, то говорить з неї та ненаситність, яка червоною ниткою тягне ся через усю историю сеї імпериї… від ряду літ загрожує загально-европейському мирови і загально-людському поступови, культурі і житю народів»

Проте ми, українці, «однодушно… з оружєм в руці постоїмо за наші права, честь і будучність!».
На світлинах зображено пропам’ятну серію марок з нагоди 40-річчя створення Легіону УСС. Видання Закордонного поштового відділу Підпільної пошти України. 1954 р. Рисунки марок М. Куриласа, обрамлення Л. Рихтицького (зі збірки музею «Дрогобиччина»).
Авторка тексту – Зоряна Кордуба, завідувачка відділу історії.