« … Жийте радістю навіть серед найтяжчих
умовин і цією радістю творіть красу.
Не бійтесь ударів, але не падіть під ними».
З. Коссак, «Плекаймо силу».
Зенон Коссак, якому судилось прожити неповних 32 роки, за своє життя став легендою і втіленням романтичного образу українського революціонера. Провідний пластун, один із лідерів молодіжного націоналістичного руху в Галичині, бойовий та організаційний референт Крайової Екзекутиви ОУН, в՚язень польських тюрем, один із тих, хто організовував та очолював штаб Карпатської Січі під іменем «поручник Тарнавський» – це та багато іншого вміщують сторінки біографії Зенона Коссака.
Народився Зенон 1 квітня 1907 року у знаній дрогобицькій родині Коссаків. Батько Микола Коссак, якого у 1914 р. забрали до австрійського війська, загинув у І Світовій війні, а його рідні брати Григорій, Василь та Іван – військові та громадські діячі національно-визвольних змагань 1917-21 рр. – стали гідним прикладом для малого Зенона.
Мати мусила важко працювати, щоби дати добру освіту синам Осипу, Зенону, Богдану та доньці Олені, які виросли справжніми патріотами. Зенон Коссак навчався у Дрогобицькій приватній гімназії імені Івана Франка, що була осередком освіти і національного виховання. Високий патріотичний дух у гімназії плекали, насамперед, педагоги Володимир Сольчаник, Осип Турянський, о. Степан Венгринович, Володимир Кузьмович, Микола Байрак, Михайло Іваненко…
У гімназії Зенон добре вчився, багато читав, співав у хорі під керівництвом Михайла Іваненка, брав участь у драматичному гуртку, займався спортом. Став активним членом 18-го пластового полку імені Івана Франка, а згодом, як студент, – старшим пластуном Дрогобицького коша. Опікуном Пласту був учитель гімназії, колишній вояк УГА о. Степан Венгринович. З. Коссак був головним промовцем на Пластовій зустрічі З-ої Верховинської Округи, яка відбулася в Підбужі у квітні 1928 р.
Згодом багато пластової молоді перейшло в націоналістичне підпілля і загинуло в боях із ворогом, по тюрмах, концтаборах і рядах УПА. Із лав дрогобицького 18 куреня пластунів, окрім Зенона Коссака, вийшов також і Дмитро Грицай, майбутній генерал-хорунжий УПА, Володимир Кобільник – член Обласного проводу ОУН, Михайло Смола – організаційний референт повітової екзекутиви ОУН в Дрогобичі. Можна згадати майбутнього крайового провідника ОУН Мирослава Тураша, який був у бориславському Коші Червоної Калини, членами трускавецького пластового гуртка були і члени ОУН Василь Білас і Дмитро Данилишин…
Гімназійна молодь створювала свої осередки, в яких і виростали майбутні провідники. Однією з перших виникла Організація Вищих Класів Українських Гімназій (ОВКУГ), що об’єднала учнів старших класів українських шкіл, однією з цілей якої був бойкот польських університетів та пропаганда свого таємного університету. Українців, які не підтримували загального протесту й відвідували державні університети, в народі прозивали «хрунями» і щодо них було оголошено бойкот. Такий конфлікт за участі З. Коссака відбувся у Дрогобицькій гімназії, внаслідок чого під тиском поліції його було виключено із закладу. Згодом Коссаку вдалось поновитись, але від того моменту розпочалась тривала безкомпромісна боротьба юнака із окупаційною владою.
З. Коссак був також одним із керівників Союзу Української Націоналістичної Молоді (СУНМ), який виник у 1926 р. й активізував діяльність серед студентства і гімназистів. Керівництво організації активно співпрацювало з УВО, а деякі провідні діячі були повноцінними членами підпілля…
У червні 1926 р. Зенон Коссак склав іспит зрілості у гімназії і стає студентом правничого факультету Львівського університету. У нього був величезний діапазон знань, він мав природній потяг до філософії, особливо цікавився проблемою провідництва. Під час його доповідей на філософські теми у присутніх складалось враження, що виступає щонайменше абсольвент (випускник) філософського факультету. На жаль, через часті арешти Зенону не вдалось закінчити навчання у Львівському університеті.
Львів відіграв надзвичайно важливу роль у становленні З. Коссака як націоналіста-революціонера. Галицька столиця стає провідним центром націоналістичного руху, в якому велику роль відігравало патріотичне студентство, виховане на героїчних традиціях визвольної боротьби.
З. Коссак активно працював у «Соколі», «Просвіті», «Робітничій Громаді» та був першим головою Студентської секції у Дрогобичі. Палкий промовець, який умів захопити серця слухачів, часто виступав на громадські й ідеологічні теми. Брав участь у багатьох конференціях, співпрацював з журналами «Студентський шлях», «Студентський вісник», «Літературно-науковий вісник», «Вісник», «Дорога», двотижневиком «Гомін басейну» та іншими націоналістичними виданнями.
У 1928 р. З. Коссак мобілізований до польського війська – це був останній рік, коли українців брали до офіцерських шкіл. Попавши у старшинську школу, Зенон організував із українців хор та ідеологічний гурток, тож офіцерське звання йому не надали через «неблагонадійність».
Зі створенням ОУН З. Коссак відразу затверджений Є. Коновальцем бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН, а згодом стає заступником керівника бойової референтури Р. Шухевича, водночас був повітовим провідником УВО і ОУН Дрогобиччини.
Крайовий Провідник ОУН С. Охримович призначає його організаційним референтом. У травні 1930 р. у підземеллях церкви св. Юра у Львові відбулася перша Крайова Конференція УВО-ОУН, організатором якої був Зенон Коссак.
Його авторству належали перші гучні атентати (політичні вбивства), «екси» (експропріація коштів, зібраних з населення польською окупаційною адміністрацією, на здійснення революційної боротьби), створення дієвих конспіративних націоналістичних ланок. 28 жовтня 1930 р. З. Коссак організував і особисто керував нападом на поштовий віз під Белзцем. У Дрогобичі організував бойову «п’ятірку»: студенти Лев Крисько – «Кріс», Михайло Гнатів – «Залізняк», робітники Дмитро Данилишин і Василь Білас та ще один із псевдо «Оса». Ця група особисто відзначилась під час проведення експропріаційних акцій у Бориславі (31 липня 1931 р.), Трускавці (8 серпня 1931 р.), Городку Ягеллонському (30 листопада 1932 р.); в убивстві таємного агента польської поліції Якуба Букса (24 серпня 1931 р.) і начальника відділу міністерства внутрішніх справ Польщі Тадеуша Голуфка (29 серпня 1931 р. в Трускавці). На жаль, інколи «екси» супроводжувалось трагічними інцидентами та обставинами.
З. Коссак професійно та конспіративно керував акціями дрогобицької «п’ятірки», проте особистої участі у них не брав. Він неодноразово потрапляв у руки поліції, проте мав такі переконливі докази непричетності, що поліція мусіла звільняти його з тимчасового ув’язнення.
Як згадував член УВО-ОУН Зенон Книш, ув’язнений польською поліцією у Дрогобицьких Бригідках, одного разу до нього на побачення з передачею прийшов Зенон Коссак, хоча це зазвичай робила його сестра Олена. Як виявилося, у цей самий день відбувався «екс» в Городку. Поліційний агент зі Львова, який через декілька днів складав протокол у дрогобицькій тюрмі, міг лише констатувати «муроване свідоцтво» непричетності Коссака, адже його ім’я було вписане у тюремній книзі відвідувачів.
Комісар і начальник слідчого відділу політичної поліції у Львові так характеризував Коссака у зв’язку з обвинуваченням його в участі в убивстві посла Голуфка: «З котрого боку ми не підходили б, Зенон Коссак, в такий чи інший спосіб, мусів мати вплив на цю справу. Він же мав і має величезний моральний і організаційний авторитет у Дрогобиччині, є знаменитим конспіратором і, хоч не можна наявними доказами доказати йому вини, то все-таки не можна собі й подумати, щоб він не знав про цю справу».
У березні 1932 р. за підозрою в організації нападів на пошту в Трускавці і «Банк Людови» в Бориславі та в убивстві Голуфка з дрогобицької тюрми Коссака перевезли до Львова, де піддали жорстоким тортурам, а потім перевезли до Самбора. Проте, за відсутністю доказів, його звільнили.
Трагічні події при експропріації бойовиками ОУН поштового уряду в Городку біля Львова, коли при нападі загинуло двоє бойовиків і ще двоє – В. Білас та Д. Данилишин – потрапили в руки поліції, вкотре привели Зенона на лаву підсудних.
Польська поліція, отримавши свідчення провокатора Миколи Мотики, учня Дрогобицької гімназії, оголосила винагороду 1500 злотих за інформацію про місцезнаходження З. Коссака. За ці «тридцять срібняків» його видав таємний агент Роман Барановський – він проник до Коссака, вдавши, що теж переховується від поліції.
Зенон Коссак сів на лаву підсудних разом із Данилишиним, Біласом та Журахівським – їм загрожувала смертна кара. Загалом польська система судочинства була активно залучена до політичних репресій у регіоні: «наглі суди» розглядали справи проти політичних противників польської влади і здійснювалися відразу після злочину, а їхні рішення негайно вступали в дію.
Польський суд намагався довести, що Коссак головний винуватець цієї акції. Основним свідком обвинувачення був М. Мотика, який вказував, що Білас і Данилишин – учасники нападу, а З. Коссак як повітовий провідник ОУН на Дрогобиччині – організатор, а його самого до ОУН втягнув студент з Дрогобича Михайло Смола…
У своїй промові д-р Лев Ганкевич, оборонець у політичних процесах УВО та ОУН, сказав: «Хтось назвав цей процес «сплетом трагізму». Дуже слушно! Бо скільки ж тут трагізму: молоді хлопці виконують акцію, що її осуджує польське громадянство і з якою не погоджується теж частина власного громадянства. Чи не трагічне воно? Їх вважають за бандитів, їх судять і їх чекає шибениця, хоч вони виконали тільки те, що вважали за свій святий обов’язок супроти Батьківщини. Чи це не трагедія?»
Українська громадськість розуміла, що для нормального судового процесу потрібні гроші та добрий адвокат – мешканці Дрогобича, Борислава й Трускавця зібрали тисячу доларів лише для адвокатів, які захищали підсудних. За тогочасним законодавством смертна кара затверджувалась одноголосною згодою усіх трьох суддів, які проводили засідання. Якщо хоч один суддя виявив сумнів чи утримався від голосування над карою смерті, справа даного підсудного переходила до звичайного суду. Оборонець Зенона Коссака д-р Маріян Глушкевич зумів підкупити одного із суддів, який під час наради засумнівався щодо його вини.
На жаль, «наглий суд», який проходив 17-22 грудня 1932 р., засудив до смертної кари Дмитра Данилишина, Василя Біласа, Маріяна Жураківського (якому згодом замінили кару смерті на 15 років тюрми). За кілька годин перед стратою Данилишин вимагав дозволу попрощатися з Коссаком, проте польський прокурор не погодився. З цього приводу адвокат засудженого д-р В. Старосольський зауважив: «Те, що Данилишин хотів востаннє перед своєю смертю попрощатися, ще не є доказом, що Коссак був його провідником. А щодо вашої відмови у побаченні, то я запитаю: чи є така друга культурна держава в Европі, щоб відмовила засудженому на смерть у його останньому бажанні бачитися з кимось, хто для нього є дорогим? На це здобулися тільки ви!»…
Справа Коссака була передана до звичайного суду. На новому процесі, який почався через півроку, його засуджено на 8 років ув’язнення (після касації вирок було зменшено до 7 років). У своїй промові польський прокурор лише констатував: «Я є переконаний, що всі закиди, які робить йому акт обвинувачення, є правильні і що Коссак є у всьому винний. Але тут маємо справу з цілком іншою, ніж решта, людиною. Це надзвичайно інтелігентний і вироблений хлопець. Зенон Коссак – це націоналіст у краватці і сальоновий революціонер. Його не легко спіймати».
Коссак вийшов із в’язниці в серпні 1938 року. Спочатку він перебував у львівських «Бриґідках», далі був етапований до тюрми у Вронках біля Познані. Польська тюрма не змогла зламати силу духу і знищити З. Коссака. За цей час він здобув статус «старости» не тільки для політичних, але й для кримінальних в’язнів, навіть тюремні жандарми до нього зверталися на «Ви» і «Панє Коссак». Зенон організовував в’язничні політичні курси і підтримував друзів грипсами (таємними записками): «Бодріться! Пам’ятайте про справу і товаришів! Слава Україні!»
У в’язниці у Вронках Зенон Коссак і Дмитро Мирон-Орлик уклали «44 правила життя українського націоналіста», які були вписані між рядками на сторінках підручника англійської мови Ланґеншайта і так переслані «у світ». Ці «заповіді» стали обов’язковими до вивчення членами ОУН разом із «Декалогом націоналіста» та «12 прикметами характеру».
Згодом Зенон Коссак ініціював втечу Крайового Провідника ОУН Степана Бандери із тюрми у Вронках, проте цей план так і не втілився в життя. У 1938 р. З. Коссака знову заарештували, але через два місяці випустили. На цьому «в’язничний етап» його життя закінчився.
Історія життя українського лицаря завершилася трагічно – після виходу з тюрми він відразу поринає у вир творення Карпатської України, яка вела важку боротьбу за незалежність. У грудні 1938 р. нелегально перейшов кордон, узявши собі псевдо «Тарнавський». Невдовзі став членом Головної Команди Карпатської Січі, помічником начальника штабу Організації національної оборони «Карпатська Січ» (ОНОКС) Михайла Колодзінського – «Гузара». Коссак-«Тарнавський» відповідав за політично-ідеологічний та інформаційний напрям діяльності Карпатської Січі, створював українську газету, організовував жіночі відділи Січі, готував ідеологічні матеріали та проводив вишколи. Саме з його ініціативи 19 лютого 1939 року у Хусті було проведено ІІ Січовий з’їзд.
Як зазначив Володимир Бірчак, який відповідав за освіту в Закарпатті: «В Карпатській Січі згуртувалося все, що було найкращого, найціннішого в Карпатській Україні й суміжних українських землях. Крім місцевих, були тут і галичани, що перейшли через гори, щоб тут служити Україні, а в разі потреби над берегами Тиси й зложити свої голови».
Навіть після усвідомлення неспроможності протистояти угорській навалі, З. Коссак відмовився підкорятися наказам та вирішив разом із закарпатцями боротися до кінця: «живими не вернемось, розіп’ємо чашу з вами до кінця».
За переказами, німецький консул викликав до себе керівників Карпатської Січі, серед яких був і Коссак і радив їм припинити боротьбу, адже сили були зовсім не рівні. На що полковник Колодзінський відповів: «В словнику українського націоналіста немає слова «капітулювати». Сильніший ворог може нас у бою перемогти, але поставити перед собою на коліна – ніколи!»
Коссак планував організовувати в закарпатських горах підпілля, проте цим планам не судилось здійснитись – полковника Гузара, поручника Тарнавського разом із 15 галичанами 19 березня 1939 року угорці розстріляли під Солотвиним. Про ті події один з угорських старшин згадував так: «Що це ви за люди такі, українці, що ваша молодь без остраху помирає за ідеї будівництва держави?»
Зенон Коссак писав: «Україна – це земля наша родюча, чорна, найбагатший у світі чорнозем, за який проливають кров найкращі сини України…». Він любив цю землю і загинув у боротьбі за неї…
На місці героїчної загибелі З. Коссака та М. Колодзінського під Солотвиним 18 березня 2012 р. встановлено меморіальний знак…
У Дрогобичі збереглося місце, яке колись називались Коссаківка – тут знаходилась садиба, де провів дитинство малий Зенон, і кузня його діда Йосипа Коссака. Єдина будівля, яка збереглася з тих часів – це хата батькової сестри Емілії Коссак (у заміжжі Кічоровської), яка колись знаходилась за адресою: вулиця Собеського, 74/c (нині – Лесі Українки)…У 1995 р. на місці колишньої садиби було встановлено пам’ятний знак, який свідчить: «Тут була садиба Коссаків, де народилися славні сини України: Григорій Коссак… Іван Коссак… Василь Коссак…». Ім’я Зенона, який по праву має бути увічнений на цьому пам’ятному для дрогобичан місці, донині не пошановано належним чином… Та його слова, як настанова для нащадків, і нині спонукають до дій: « …і пам’ятайте, що все нове треба починати від зараз і від себе. Не говоріть: десь там, колись – бо це робить із вас мрійників типу Щігалєва Достоєвського».
