Щороку 14 квітня православна церква вшановує пам’ять преподобної Марії Єгипетської. Свята з повним правом вважається помічницею у каятті гріхів, вона допомагає отриманню справжнього прощення у Господа.

Преподобна Марія народилася в Єгипті. У зовсім юному віці вона втекла від своїх батьків до Олександрії, де прожила в блуді, вважаючи його найбільшою тілесної потіхою і розрадою, більше 17 років. Якось вона побачила, як багато людей сідає на корабель, аби добратися до Єрусалиму і там поклонитися чесному дереву Святого Христа, на якому вмер Спаситель. Вона вирішила також їхати, але не для богомілля, а для того, щоб у Єрусалимі далі вести грішне життя. Коли всі прочани увійшли до храму, де знаходилось животворяще дерево чесного Хреста, Сила Божа не дозволила блудниці переступити порогу Дому Господнього. Так відбувалось 3-4 рази. Після молитви перед іконою Матері Божої вона все ж таки змогла увійти в храм та поклонитися святині, пообіцявши більше не грішити і вирішила відректися від світу.

Вийшовши з храму, Марія почула голос Пречистої Діви: «Якщо відправишся за Йордан, то отримаєш благословенний спокій.» За три срібняки вона купила три хлібини і відправилась до Йордану, де вперше приступила до Святого Причастя в церкві Івана Предтечі.

За Йорданом, в пустелі, абсолютно одна, 47 років, відчуваючи страшні спокуси, Марія благала про прощення. 47 років під палаючим сонце свята плакала над своїми гріхами, сльозами вмиваючи пісок пустелі, а молитвою її були короткі слова: «Господи, помилуй!» Адже вона не вміла ані читати, ані писати, Святого Письма ніколи не бачила, а що знала — цим завдячував лише ласці Божій.

У надйорданських монастирях був звичай, що монахи в перші дні Великого Посту залишали монастир, ішли в пустелю і кожен проводив там великий піст так, що один про другого нічого не знав. До монастиря усі поверталися перед Квітною неділею.

Тож і Зосима разом з іншими пішов у пустелю, де зустрів Марію Єгипетську і став очевидцем її життя. У чорній тіні він не впізнав ні жінки, ні навіть людини. Коли ж «тінь» стала від нього стрімко віддалятися, він кинувся її переслідувати. Лише після того, як немічний старець став благати пустельника не тікати, почорніла від сонця каяниця сама звернулась до старця по допомогу. Марія, яка не підозрювала про досягнуту нею святість, звернулась до ченця по імені, назвавши його пресвітером і попросила у Зосими плащ, щоб прикрити наготу і підійти для благословення. Довго вони стояли на колінах один перед одним і повторювали: «Благослови». А потім Зосима попросив у Марії помолитися за весь світ і за нього. Звернувшись на схід, піднявши руки до неба, Марія шепотіла молитву. Її тіло майже на півметра піднялося від землі і парило. Ще більше був вражений чернець Зосима, коли Марія розповіла йому про своє життя.

Через рік, у четвер страстної седмиці, коли Церква згадує Таємну вечерю, свята прийшла до Йордану. На очах старця перехрестила воду і сухою ногою перейшла через річку, щоб причаститися. Старець Зосима сумував лише за те, що не знав імені подвижниці.

Минув рік, Зосима знову в пустелі. Він стоїть біля висохлого струмка, де вперше зустрів самітниці. Перед ним — її тіло зі складеними хрестоподібно на грудях руками, а в голові на піску послання: «Отче Зосими, похорони рабу Божу Марію, віддай тіло землі.» Так Зосима дізнався ім’я святої. Він поховав подвижницю, а лев, що прийшов з пустелі, допоміг викопати могилу для преподобної Марії. Це сталося в 522-у році.

Житіє святої Марії Єгипетської знайшло своє відображення в Богослужінні та іконописі, а в храмі Гробу Господнього в Єрусалимі є дзвіниця на честь святої, побудована на місці її навернення.

У Дрогобицькій церкві святого Юра цій великий подвижниці також приділено велику увагу. Південна стіна бабинця храму присвячена її життю та подвижницькому подвигу, який є зразком досконалого покаяння.

Авторка тексту – Леся Летнянчин, завідувачка відділу пам’яток дерев’яної архітектури

Світлини – Володимир Пограничний, старший науковий працівник та завідувач відділу природи