Тарас Григорович Шевченко – це людина, талант якої проявився у різних сферах: поезія, живопис, графіка, етнографія. Він геніально оперував не лише словом, а й пензлем, тож творча спадщина великого поета стала нашою національною гордістю.
«Він є немов великий факел з українського воску, що світиться найяснішим і найчистішим вогнем європейського поступу, факел, що освітлює цілий новітній розвиток української літератури», – писав Іван Франко. Вірші його не загубилися у плинності часу, вони і зараз викликають багато дискусій, наближають нас до глибшого розуміння цього феномена всесвітньої культури.
Найвідоміше видання Тараса Шевченка – «Кобзар» – побачило світ 185 років тому і досі шанобливо вважається багатьма українцями «святинею», самого ж поета почали називати Кобзарем. Вихід друком 1840 року у Петербурзі цієї невеликої книжечки віршів мало сенсаційний відгук, незважаючи на те, що її написано «неіснуючою малоросійською мовою»! Перше видання «Кобзаря» відкривалось поезією «Думи мої, думи», а далі йшли твори «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Тарасова ніч» та поема «Іван Підкова», яку Тарас Шевченко присвятив Василю Штернбергу, автору фронтиспісу до видання – офорту «Кобзар з поводирем».
Через три роки після першого видання Т. Шевченко вирішив відредагувати початкову версію «Кобзаря», тож в 1844 р. світ зустрічає «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки». До збірки входили ті ж твори, що були в першій книзі, а також поема «Гайдамаки». Третє видання «Кобзаря» 1860 року стало останнім для Т. Шевченка, адже через рік, у 1861 р., великий український поет помер…
«Душа його боліла за увесь замучений рідний йому люд, і голос його – то був голос його люду… Він немов та струна, що жалібно чи сумно озивається, як тілько до неї доторкнеться рука…», – зазначав літературознавець та історик Василь Доманицький. Будучи земляком Великого Кобзаря, дослідник із притаманною йому відповідальністю та енергією редагував видання «Кобзар» Т. Шевченка майже через 70 років після його першого виходу у світ.
Нині раритетні прижиттєві видання Тараса Шевченка можна побачити в музейних колекціях та великих книгозбірнях. У музеї «Дрогобиччина» зберігається низка цікавих видань його творів. Серед них – вищезгаданий «Кобзар» під редакцією В. Доманицького. Саме це видання, вже після смерті Т.Шевченка, є найповніше за всі попередні, адже редактор намагався створити повний, не спотворений цензурою «Кобзар», очистивши його від огріхів і «чужих текстів» попередніх видавців та вивіривши текст по власноручних рукописах Шевченка. Тут уперше були надруковані твори «Юродивий», «Марія», «І Архімед і Галілей», повні тексти поем «Сон» і «Кавказ» – усього вміщено 215 творів. Ця книга була надзвичайно популярною – в такому форматі її друкували тричі в 1907, 1908, 1910 роках. Як висловився відомий публіцист і літературознавець С. Єфремов: «Ще той не вмер, хто живе в своїх працях, а Доманицький живе і житиме і в «Кобзарі».
Музейний примірник – виданий у Петербурзі у 1908 році. До речі, було видано три види Кобзаря, які різнилися ціною, кількістю ілюстрацій та приміток до книги. На титулі зазначено: «Т. Шевченко [факсиміле підпису]. Кобзарь. Друге видання «Общества имени Т. Г. Шевченка для вспомоществованія нуждающимся уроженцамъ Южной Россіи, учащимся въ высшихъ учебныхъ заведеніяхъ С.-Петербурга» та «Благотворительнаго Общества изданія общеполезныхъ и дешевыхъ книгъ». Видання прикрашають три ілюстрації: фотопортрет Т. Шевченка, виконаний у фотоательє І.-М. Досса у 1858р., зображення батьківської хати – гравюра роботи Тейлора 1887 р. та могили Т. Шевченка – гравюра за рисунком О. Сластіона.
Знакове видання «Кобзаря» 1908 року до музею потрапило із особистої бібліотеки Ольги Коцко, яку разом із батьком у роки ІІ Світової війни розстріляли гестапівці у сумнозвісному Броницькому лісі поблизу Дрогобича. На сторінках книги збереглися помітки та написи простим олівцем. Видно, що «Кобзар» у цій родині перечитували безліч разів, адже «… Шевченка усі й почитують і будуть почитувати до віку».
Слід згадати, що молодого вченого Василя Доманицького у його праці підтримував Іван Франко, який у той час редагував львівське видання «Кобзаря». У листуванні вони домовились про взаємний обмін відбитками аркушів різних варіантів Шевченкових видань, з’ясовували питання щодо текстології творів та наукового редагування.
Загалом щире захоплення І. Франка творчістю Т. Шевченка розпочалося ще із шкільних років. Завдячуючи відомому вченому Івану Верхратському, який викладав українську мову в Дрогобицькій гімназії, юний Франко прочитав поезії Шевченка у львівському виданні 1867р., вивчивши їх майже напам’ять. А ще один із його викладачів – катехит о. Олексій Торонський – у 1868р. видав підручник «Руська читанка для вищої гімназії», де вперше в Галичині твори Шевченка було введено до шкільної програми. Згодом І. Франко написав блискучі вдумливі статті, у яких глибоко збагнув поетичний феномен творця «Кобзаря»: «Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, простою і поетичною грацією вислову». Тож у 1908 р. у Львові виходить друком двотомний «Кобзар» під його редакцією. Проте після розгляду львівського видання «Кобзаря» київським окремим цензором з іноземної цензури перший том дозволявся зі значними купюрами, другий – заборонявся цілком.
Ще одне цікаве видання музейної збірки – один із томів Повного видання творів Т. Шевченка у 16-ти томах під редакцією П.Зайцева, виданого Українським Науковим Інститутом у Варшаві в 1934-1939 роках. Спеціальна редакційна комісія під проводом Олександра Лотоцького у складі професорів Василя Біднова та Павла Зайцева провела розширені наради у Львові і в Празі. Під час роботи над виданням науковцями особливу увагу було приділено написанню ґрунтовних коментарів і розвідок до кожного твору поета. Таким чином шевченкознавчі тексти стали еталоном тексту для масових видань.
Музейний примірник – це другий том видання: «Тарас Шевченко. Поезії, 1837–1842 рр. / за ред. П. Зайцева». (Варшава; Львів: Укр. Наук. Ін-т, 1934 (Львів: Друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка)». Як зазначає редактор у передмові до видання, у своїй ранній поезії «не якусь містично-романтичну, а живу, реальну Україну показує нам поет та проказує шляхи до її визволення». На обкладинці – впізнаваний силуетний портрет Шевченка, вписаний у восьмикутник. Перед поетичними творами – шмуцтитул з назвою розділу «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки». Цікаво, що ця книга має штамп бібліотеки Вчительського інституту в Дрогобичі (із 1952 року – педагогічний інститут, якому у 1954р. надали ім’я Івана Франка).
Милозвучна поезія Тараса Шевченка, торкаючись душевних струн, знаходила своє відображення і в музиці. Першим українським композитором, який свідомо підійшов до музичного втілення поезії Шевченка, був Микола Лисенко. Його перший оригінальний твір – музика до «Заповіту», яка стала поштовхом для подальшої роботи над циклом творів на тексти «Кобзаря». У листі до Н. Вахнянина він писав: «… А теперечки працюю, заводячи «Кобзаря» Шевченкового у музику; послухачам, що чули ці мої твори, музика дуже подобається, бо національна і до тексту належно припада. Я маю на мислі такі збірнички з десятьох п’єс один по одному видавати. Пророкують їм добрий успіх, бо річ нова і гарна». Таким чином у 1868–1911 рр. композитор створив цикл під назвою «Музика до «Кобзаря» Т. Шевченка», де оспівано 87 поетичних зразків.
Оцінюючи творчість композитора, Філарет Колесса зазначив: «У «Музиці до Кобзаря» підіймається Лисенко до такої самої висоти натхненної творчості, що й Шевченко у своїх віршах». Слід згадати, що М. Лисенкоорганізовував виконання української музики у складних умовах переслідувань і заборон української культури, зокрема заборонялося поширення його «Збірника українських народних пісень» та «Музики до «Кобзаря»» Т. Шевченка.
Ще одне рідкісне нотне видання музейної збірки – перша опера на шевченківський сюжет авторства відомого історика та музиканта Миколи Аркаса – «Катерина». Усвідомлюючи свою високу відповідальність перед пам’яттю Тараса Шевченка, М. Аркас писав відомому українському театральному діячеві П. Саксаганському: «…осміливсь і я свого додати, щоб пісня його ширилась між нашим людом, щоб бачили вони те, що тяжко й болісно накипало, накипало на його серці і вилилось у стиху могутнім». Шлях Аркасової опери «Катерина», написаної у 1891 році, до друку і на сцену виявився нелегким: упродовж п’яти років рукопис пролежав у цензурних відомствах Москви та Києва. Лише у 1897 році опера вийшла у світ у Миколаєві коштом автора. На обкладинці видання стояло лише прізвище Тараса Шевченка, авторство музики і лібретто були приховані криптонімом «Н. А. …ъ», а зверху присвята: «Любій, незабутній жінці моїй Олесі». Опера «Катерина», яка принесла композитору визнання, з великим успіхом звучала у Києві, Варшаві, Кракові, Львові…
Добірку творів на слова великого поета доповнює ще одне нотне видання – «Музика до «Кобзаря» Т. Шевченка за редакцією українського диригента, педагога і композитора Євгена Турули. Оскільки мелодійна поезія Шевченка легко надається до співу, у видавництві Якова Оренштайна «Українська Накладня» у Лейпцигу (серія «Україна») у 1920-х роках загалом вийшло три збірники музичних творів на слова поета, де зібрані твори українських композиторів. Перший збірник містить 32 музичні твори для виконання соло для сопрано і альта; два інші – музичні композиції для хору: перший зшиток – 14 композицій різних авторів, другий – 10 композицій Б.Вахнянина, Я.Ярославенка, Г.Топольницького, О.Роздольського, М. Гайворонського, І.Левицького, Ф. Колесси і завершується кантатою до 50-х роковин смерті Т. Шевченка (слова В. Самійленка, музика М. Лисенка).
Треба зазначити, що ці нотні видання потрапили до музею зі збірки Корчинського Юліана Олексійовича – Заслуженого діяча мистецтв України, хорового диригента, педагога, фольклориста, композитора та колишнього художнього керівника Прикарпатського ансамблю пісні і танцю «Верховина». Ю. Корчинський здійснив, зокрема, обробку пісні «Думи мої» на слова Т. Шевченка, музика К. Борисюка, – поезії, якою поет відкрив свою першу збірку «Кобзар».
Із часу виходу цих музейних видань творів Тараса Шевченка минуло близько сто років, проте їх цінність і науковий інтерес до них з роками не зменшується. Поезія Шевченка виявилася пророчою, вона завжди є джерелом мудрості і натхнення для багатьох поколінь українців у боротьбі за свою незалежність.
Авторка тексту та світлин – Зоряна Кордуба, завідувачка відділу історії.
