25 листопада весь православний світ вшановує пам’ять святого священомученика Йосафата, архієпископа Полоцького.
Йосафат Кунцевич – визначний син великої землі, праведник і святий українського народу. Він самозречено боровся за єдність української церкви, віддавши своє життя.
Йосафат народився бл. 1580 року у побожних батьків Гавриїла та Марії Кунцевичів, отримавши під час хрещення ім’я Іван. Його батько був знатним купцем і радником міста. Мати дбайливо виховувала у сина доброту, побожність, навчила читати та віддала до парафіяльної школи.
Одного разу, хлопчик вдивляючись в ікону розп’ятого Христа, запитав свою маму: «Хто це?» Мати відповіла, що це образ Ісуса Христа, котрий приніс людям добру новину про милосердя й прощення, зцілення і спасіння, заплативши високу ціну добровільними стражданнями і смертю на Хресті. Цієї ж миті вогонь любові до Бога і людей запалав у серці юнака. Відтепер хлопець бажав бути тільки у храмі, не пропускав церковних богослужінь. Згодом він отримав покликання посвяти себе на служіння Богові.
Батьки віддали Івана в науку до Божого купця у Вільно, столиці великого литовського князівства. Купець, вподобавши собі побожного юнака, бажав за нього віддати свою доньку, але молодий Кунцевич обрав для себе інший шлях.
У 1620-21 рр. патріарх Єрусалимський Теофан, який у той час подорожував українськими землями, під тиском гетьмана Петра Сагайдачного, висвячує Йова Борецького на Київського православного митрополита, а разом із ним п’ятьох інших єпископів, створюючи тим самим паралельну, не з’єднану з Римом православну церковну єпархію в Україні та Білорусії. Настала підбурювана московськими і варшавськими чинниками боротьба. «Руси з Руссю» – спочатку полемічна, а потім – фізична. В цьому часі проповідування Йосафата принесло плоди численних навернень і чудесних оздоровлень.
«Ви мене переслідуєте, готуєте для мене смерть,а я вас усім серцем люблю і бажаю за вас віддати навіть своє життя» – говорив Йосафат тим, хто переслідував його. Це були воістину пророчі слова. У 1623 році владика Йосафат поїхав до Вітебська і свою останню ніч на 12 листопада (за старим стилем) провів у молитві як Христос в Гетсиманському саду. Вороги, перестраховуючись, вдерлись до будинку єпископа і вбили слугу Божого, розрубавши йому голову.
Ставши священиком, а згодом єпископом, він цілий, наче та свічка, спалюється у службі Богові і ближньому. Його святість по його смерті підтвердили своєю присягою понад 150 свідків. Митрополит Йосиф В. Рутський, повідомляючи Апостольську Столицю про смерть св. Йосафата, у своєму листі від 23 грудня 1623 року каже: «Болію над тим, що забрали мені фізично того, хто був моєю правою рукою…» Та найбільш достовірний свідок святості св. Йосафата – це сам Господь Бог, який по смерті прославив його численними чудами навернень і оздоровлень. Тож нічого дивного, що св. Церква руками Папи Пія ІХ 29 червня 1867 року вложила на голову св. Йосафата вінець аврголі Святих.
Сьогодні його останки зберігаються у головному храмі світу – базилиці св. Петра, що свідчить про велику повагу і шану до цього святого. Папи неодноразово підкреслювали, що його приклад продовжує залишатись актуальним: словом і ділом поширювати Євангеліє, сприяти християнській єдності і з повагою ставитись до інших віросповідань.
Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, у своїй проповіді 25 червня 2017 року у Римі з нагоди 150-ліття канонізації св. Йосафата сказав про нього так: «Святість, світло і велич св. Йосафата має два виміри: насамперед, Господь дозволив св. священомученику глибиною свого духовного життя увібрати в себе духовну історію київської Церкви, яка пам’ятає єдність Христової церкви першого тисячоліття. А з іншого боку, Дух Святий підняв Йосафата над його епохою, часом, стосунками між різними церквами. Він більше, ніж за 300 років до Другого Ватиканського Собору, був сповнений того духу, що полягає у пошуку способів і методів для відновлення повної єдності Христової церкви.»
Папа Римський Іоан Павло ІІ назвав Кунцевича «апостолом єднання». Його особу можна охарактеризувати трьома словами. Він – Святий, він – Апостол, він – Мученик. Йосафат – перший український святий, якого канонізувала Католицька Церква і вважається покровителем України.
У цокольному ряді іконостасу церкви св. Юра у Дрогобичі на сюжеті, присвяченому Акафісту Богородиці, ймовірно, зображено серед духовенства і постать св. Йосафата. На іконі він зображений з раною на голові, а не з атрибутами – сокирою, від якої він отримав смерть, чи пальмовою гілкою, символом мучеництва. На час написання ікони Стефаном Медицьким Йосафат ще не був беатифікований чи канонізований.
Автор – Леся Летнянчин, завідувачка відділу пам’яток дерев’яної архітектури
Світлини – Зоряна Погранична
