Миколай Чудотворець є одним з найбільш шанованих святих у православній і католицьких традиціях. Його зображенням притаманне глибоке релігійне значення, а сам образ Миколая Чудотворця є символом духовної підтримки та допомоги.
Найбільш детальна біографія Миколая Мирлікійського написана в II пол. X ст. Симеоном Метафрастом розповідає, що з дитинства святий виявляв до ближніх велике милосердя та щире співчуття. Допомагаючи людям, Миколай творив багато чудес ще за життя, особливо, коли його обрали єпископом Мири Лікійської, а також після смерті, коли його тіло почало мироточити, і зцілювалось багато людей. Тому святого називали Чудотворцем.
У християнському світі святий Миколай є патроном моряків, мандрівників і захисником дітей. Перші його ікони, завдяки популярності святого, з’явилися незабаром після його смерті у IV ст. і швидко набули поширення.
Найдавніше зображення святого Миколая VIII ст. відоме у фресках римської церкви Санта Марія Антиква. Найстаріша ікона «Миколай Чудотворець зі святими на полях» кін. X – XI ст. зберігається в монастирі Святої Катерини на півострові Синай. Одне з найдавніших зображень Чудотворця в Русі – мозаїка бл. 1037р. апсиди собору Святої Софії в Києві. Сьогодні в Україні не існує церкви, яка б не мала зображення святого Миколая, вшановуючи його чудеса і благочинні діяння.
Традиційно святого Миколая зображали у єпископському вбранні з Євангелієм у лівій руці та жестом благословення у правій руці (так він виглядає на мозаїці Софії Київської). Риси обличчя його були віддзеркаленням доброти, мудрості та милосердя. Зображення Миколая Чудотворця, втілюючи надію та підтримку для багатьох поколінь віруючих, поширилися у різних країнах і культурах та стали невід’ємною часткою не лише православних, але й католицьких християн, виступаючи потужним символом віри й благодаті.
У Галереї сакрального мистецтва зберігається рідкісна ікона «Святий Миколай» XIX ст. (І.№ І-21), яка походить з Дрогобиччини і, ймовірно, була замовлена для костелу. На іконі Чудотворець зображений в повний ріст майже фронтально, одягнений, дотримуючись вищого чину Церкви, в ризи латинського єпископа. Правою рукою він благословляє, лівою – опирається на єпископський посох. На темно синій підризник єпископа одягнута далматика, яку зазвичай змінювали, залежно від свят. Вона є символом особливої урочистості та посвяти Богові, маючи білий колір, і вишита пурпуровим стилізованим узором по низу та на поручах, засвідчуючи те, що руками єпископа діє Бог. Поверх далматики одягнутий омофор, який нагадує про спасіння тих, хто заблукав, символізуючи євангельського Доброго Пастиря.
На неї одягнута яскраво червона казула, яка, наслідуючи пурпурову багряницю Ісуса під час суду над Ним, символізує мучеництво. Казула застебнута стилізованою фібулою і має темно синю підкладку, а зверху – облямована золотистою вишивкою. На голові святого Миколая зображено традиційну західному обряду митру, яка має два виступи – символи двох Заповітів – Старого і Нового, вона оздоблена коштовним камінням та увінчана хрестом – відзнакою, що є символом особливої влади та заслуги перед Церквою.
Образ Чудотворця на іконі сповнений святості і благодаті Божої, ілюструючи слова оповідання з апокрифів: «Якщо хто його зустрічав, ледь поглянувши на святого, – вдосконалювався, ставав кращим, і всякий, чия душа була обтяжена якимсь стражданням чи смутком, при одному погляді на нього, знаходив розраду».
Якщо образ святого Миколая на іконі створений доволі традиційно, за винятком виконання художником надміру деталізованих, наближених до реальних, і сповнених символізму єпископських риз, то композиційна побудова ікони «Святий Миколай» містить сюжет, мало відомий в українській іконографії: «Чудо Миколая з трьома немовлятами».
На першому плані ліворуч біля єпископа художник зображає дерев’яну діжку, а в ній – трьох оголених дітей, котрі молитовно склали руки і звернені до святого Миколая.
Цей епізод згадується у середньовічній літературі Західної Європи, коли набула поширення книга «Золота легенда» 1260р., де описане життя святого Миколая. Одна з легенд розповідає про те, як Чудотворець, мандруючи, вирішив зупинитися у готелі, де у часи голоду пригощали м’ясом. Бог відкрив святителю страшну таємницю: у діжці тримали засолене м’ясо дітей. Святий Миколай воскресив трьох немовлят, вбитих господарем готелю. А дивна та жахлива історія набула популярності в середньовічній Європі, відображаючись в мініатюрах та картинах.
В українській іконографії цей трагічний сюжет не мав поширення, проте, відомою є ікона «Миколай Чудотворець» кін. XVIII – початку XIX ст., зберігається у Києво – Печерській Лаврі (КПЛ Ж – 1690), де зображений святий Миколай в повний ріст, а праворуч нього – загадкова діжка з немовлятами.
І на дрогобицькій, і на київській іконах святий Миколай постає Чудотворцем – повертає до життя немовлят, які були невинно вбитими. Діти складають подяку за своє воскресіння Богові і святому у вигляді молитви. Відмінність цих сюжетів у тому, що створені вони були для різних обрядів: західного і східного, проте, їх об’єднує спільна філософія – віра і молитва перемагають смерть і несправедливість, а ключовою темою цієї іконографії є те, що і для Бога, і для Його послідовника – святого Миколая нема нічого неможливого: будь – яке чудо може статися, якщо вірити і щиро просити.
Сягаючи витоків української іконографії, які розкривали чудо, пов’язане з немовлятами, слід згадати унікальну дрогобицьку храмову ікону «Воздвиження Чесного Хреста» I пол. XVI ст. (Музей «Дрогобиччина», І – 111), яка має дуже рідкісне зображення на одному з клейм: «Заслаб цар Костянтин», котре не зустрічається в жодному аналогічному за сюжетом творі. У клеймі зображено воїна, що заніс спис над дітьми, які знаходяться у великому чані. Тема цього клейма взята з апокрифу, коли цар Костянтин захворів на невиліковну проказу. Лікарі – язичники порадили царю збирати грудних дітей і приготувати собі купіль з їх крові, щоб в такий спосіб зцілитись. Цар Костянтин подивився на страждання і плач матерів, розчулившись, звелів зупинити це звірство і відпустити всіх та обдарувати золотом з його казни. Побачивши таке милосердя, Господь наділив Костянтина подвійним здоров’ям: тілесним і душевним, а також – послав до нього у сні апостолів Петра і Павла, щоб переконати царя увірувати і прийняти Тайну Хрещення.
У цій давній дрогобицькій пам’ятці дуже своєрідно розкрито тему милосердя та здійснення Божих планів, сповнених справедливості та заступництва невинно скривджених. Згадані ікони із зображенням «Чуда святого Миколая з трьома немовлятами», створені пізніше, проте, вони також заперечують зло і жорстокість та символізують віру у силу і всемогутність Господа.
Задній план праворуч дрогобицької ікони «Святий Миколай» також зображає аналой із закритим Євангелієм і трьома золотими кулями на ньому. Три золоті кулі або три яблука в давній іконографії є атрибутами Чудотворця, який таємно підкинув три мішки з золотом на придане трьом дочкам бідного чоловіка. Завдяки цій легенді засновано традицію приносити подарунки від імені святого Миколая в ніч на 6 грудня, особливо – дітям і бідним.
Євангеліє на іконі є однією з основних єпископських регалій. Коли святий Миколай боровся з послідовниками аріанства на I Вселенському Соборі в Нікеї (325р.), то, внаслідок суперечки між єпископами, Миколай вдарив Арія, був позбавлений єпископського сану і ув’язнений. Вночі сталося видіння всім учасникам Собору: Богоматір повернула Миколаю єпископський омофор, а Ісус Христос – Євангеліє, символізуючи свою підтримку і заступництво. Завдяки цьому єпископ Мирлікійський був звільнений, його сан відновили, а течія аріанства визнана єретичною. Відтоді було прийнято християнський символ віри, в якому оголошувалася божественність Бога Сина, названого «єдиносущним Отцю», встановили анафему аріанству, а головним атрибутом святого Миколая в іконографії стало Євангеліє.
Авторка тексту – Леся Косаняк, завідувачка відділу сакрального мистецтва.
Світлини – Тетяна Шумська.
