Цього року християни східного обряду Стрітення Господнє відзначають 2 лютого. Це свято є одним з дванадцяти найважливіших празників церковного року і символізує появу Немовляти Ісуса світові та зустріч Старого і Нового Заповітів, його вшановування розпочалося на зламі III-IV століть.
«Стрітення» означає “зустріч” або ж “радість”, бо у цей день новонароджений Ісус Христос зустрівся з праведним Симеоном та пророчицею Анною, котрі впізнали у дитині нового Месію. Сталось це на сороковий день після народження Ісуса, коли Діва Марія принесла його в Єрусалимський храм для посвяти.
Закон Старого Заповіту того часу постановляв, що жінка після пологів була ритуально нечистою. Якщо народився хлопчик, його дозволялося приносити в храм аж на 40-й день після народження (дівчинку – на 80 день). Для очищення кожна мати мала принести до святині однорічне ягня на всепальну жертву, як знак визнання над собою найвищої Божої влади і подяки, та голуба чи горлицю – як жертву очищення від гріхів. Коли ж жінка була бідною і неспроможною придбати ягня, то мала принести лише дві горлиці (Левіт 12:1-8). Марія виконала припис Закону і принесла у жертву дві горлиці. Божа Мати не була зобов’язана до обряду очищення, бо освятилася Різдвом, та Вона в покорі сповняє закон і приносить жертву. Ісус, який мав освятити і відкупити людей, також найперше себе посвячує Богові. Як творець закону, він передусім сповняє закон.
Коли родина Ісуса підійшла до храму, то зустріла блаженного Симеона. Дух Божий відкрив йому час приходу батьків Господа до храму, старець взяв Боже немовля на руки і благословив, промовляючи: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого…» (Лук. 2: 29-32). У той же час праведний Симеон напророчив Діві Марії смерть ЇЇ сина на хресті, Його страждання та муки, які так «сильно зранять Їй душу, що ЇЇ серце, ніби пройме меч» (Лук. 2: 35).
Історичний переказ свідчить, що Симеон належав до числа 72 вчителів, яких запросив єгипетський цар Птолемей ІІ (285-247до н.е.) для перекладу книг Священного Писання з єврейської на грецьку мову. Цей переклад книг Старого Заповіту називається «Септуагінта» – переклад «Сімдесяти» і дотепер використовується сучасниками. Коли Симеон перекладав текст Книги пророка Ісаї, то звернув увагу на речення: «Діва в утробі прийме і народить Сина» (Іс. 7: 14). Перекладач вирішив виправити слово «діва». Народити дитину може жінка, а не діва. Як тільки він хотів написати слово «жінка», з’явився ангел, перешкодив йому і сказав: «Ти не помреш до того часу, доки на власні очі не побачиш виконання пророцтва Ісаї».
Завершивши переклад, Симеон довгий час служив священиком у Єрусалимському храмі, очікуючи народження Дівою Сина Божого, та свого упокоєння у Бозі. Вважається, що в час народження Христа праведнику було приблизно 300 років. При зустрічі з Ісусом, якого йому нарешті судилося побачити, старець зрозумів слова ангела і сповістив, що це Немовля народилося для спасіння людей.
Іконографія теми «Стрітення» склалась на основі розповідей євангеліста Луки. Найдавніше зображення «Стрітення» датується 432-440 роком і збереглося до наших днів на мозаїці базиліки Санта Марія Маджоре (Рим, Італія). В Україні найдавнішою на цю тему є фреска «Стрітення» ХІІ століття з Кирилівської церкви Києва. Основою давніх зображень є момент передачі Богородицею Дитинчати на руки Симеону, за плечима Богоматері традиційно стоїть Йосиф Обручник. Існує два варіанти зображення місця дії Стрітення: Симеон зустрічає Святе Сімейство на порозі храму, або ж, Стрітення відбувається перед престолом.
У Галереї сакрального мистецтва зберігається кілька пам’яток на тему «Стрітення» і всі вони датуються XVIII століттям. Найбільш відомою є дрогобицька ікона о. Василя Глібкевича «Стрітення Господнє» 1740 року з бічного вівтаря давньої церкви Святої Трійці. Також в експозиції представлені дві однойменні празникові ікони XVIII століття з с. Комарники, Турківщина. Ці пам’ятки були привезені з експедиції Бойківщиною працівниками музею «Дрогобиччина» у 2001 році. Тоді колекція сакрального мистецтва музею поповнилася 47-ма експонатами.
Дві комарниківсьні ікони «Стрітення Господнє» створені майже одночасно. Одна з них невеличка і вміщена в обрамлення як єдине ціле з чином «Моління» та, на жаль, лише фрагментом іконостасу збереженого нині. Інша ікона майже вдвічі більша за розмірами і має пізніші поновлення. Сьогодні складно встановити, з якої саме церкви в Комарниках походять ці пам’ятки. Відомо, що на той час у с. Комарники діяли дві церкви: Святого Миколая та Благовіщення Пресвятої Богородиці, а також – каплиця Успіння Пречистої Діви Марії. Для якої з них була виконана кожна з ікон – невідомо, всі демонтовані пам’ятки тоді зберігалися у дзвіниці церкви Святого Миколая та частково – у барі місцевого бізнесмена. Нині ці ікони стали окрасою збірки українського церковного малярства музею «Дрогобиччина».
Відмінністю комарниківських ікон є те, що створені вони одним майстром, на жаль, невідомим. Його творчість вирізняється серед збережених нині бойківських барокових пам’яток іконопису окремою малярською манерою та яскравою кольоровою гамою, де поєднуються непоєднувані, на перший погляд, тони з напівтонами, створюючи певний кольоровий дисонанс. Пам’ятка має виразний урочистий настрій та дарує відчуття святкового піднесення від сприйняття кожної сакральної події, зображеної художником, композиційна побудова яких також виділяється від відомих нині іконографічних варіантів, ілюструючи місцеві апокрифічні оповідання.
На зображеннях двох однойменних ікон з Комарників маляр творчо відобразив богословський зміст Стрітення – зустріч Старого і Нового Заповітів. Очевидною є подібність композиційної побудови сюжетів кожного твору, намічена художником за однією схемою.
У центрі кожної композиції, першопланово, в повний ріст фронтально зображений праведний Симеон, символізуючи Старий Заповіт. Він двома руками обережно, як велику Святиню, тримає загорнуте в біле крижмо Боже дитя – символ Нового Заповіту. Відмінністю є лише те, що на більшій іконі пелени Христа обв’язані червоною стрічкою, символізуючи божественність.
Позаду Симеона, ліворуч, видно Діву Марію, а біля неї – Обручника Йосифа. Вони виконані в повний ріст майже фронтально. На іконі більшого розміру художник зображає темно вохристий позем, а на його фоні – пару голубів, які, символізуючи пожертву Богові, злітають у напрямі Праведника. Відсутність позему на іншій, меншій, іконі максимально наближає образи присутніх до глядача.
Найбільшим апофеозом обох ікон є акцентування художником уваги на тому, що мати віддала свого первістка, здавалося б, чужому, незнайомому старцю, символізуючи жертву заради людства, уособленням якого є Симеон.
Підсилення відчуття напруги та важливості події, що відбувається, здійснено автором за рахунок розвороту голови старця у бік, протилежний від батьків Ісуса. Також, іконописець характерно зображає жести рук і Марії, і Йосифа: вони засвідчують покору та прийняття Божого задуму. Невідворотність моменту на двох іконах символізує також нахилена голова Богородиці в жесті очікування, адже, згідно з оповідями від Луки (Лк 2:35), праведний Симеон при зустрічі передбачає Богородиці ЇЇ майбутню жертву і терпіння задля Спасителя. Напруга на обох іконах присутня також від того, що Праведник невдовзі помре, але спочатку має визнати в Немовляті Месію.
Відомі іконографічні варіанти «Стрітення» розкривають цей сюжет двома способами: коли Праведник зустрічає Святе Сімейство на порозі храму і той, коли подія відбувається всередині храму, перед престолом. Саме другий варіант теми «Стрітення» використав автор у композиційній побудові двох ікон з Комарників. Проте, зображення престолу на кожній з них різне. На меншій іконі він нагадує стіл, вкритий обрусом, наближаючи уяву глядача до інтер’єрів реальних тогочасних будинків. Більша ікона має престіл у вигляді пульта, який зазвичай зображався на іконах «Благовіщення», коли Діва Марія молиться. Стилізований престіл стоїть на двоступінчатому підвищенні – амвоні, що надає іконі особливий сенс, адже святилище, де здійснюється Тайна Євхаристії, також є вищим від загальної площі храму, бо Царство Боже є горішнє, а життя мирське – земне.
Те, що події на обох іконах відбуваються всередині храму, свідчить зображення заднього плану, виконаного художником, як імітація інтер’єру святині: аркада з колонами, простір між якими на більшій іконі відтворює рельєфний тло – світ зі стилізованим орнаментом, а на меншій – має тоновані сірим кольором «під срібло» локальні просторові рішення недалекої перспективи.
Праведний Симеон має одежу, як у тогочасного римо–католицького священика. Вона символізує час служіння Симеона у Єрусалимському храмі, коли він очікував народження Дівою Спасителя та свого упокоєння у Бозі. Саме таким був авторський задум образу Праведника, сповнений урочистості та величавості, у яскравих білих та золотих шатах.
Жодна з комарниківських ікон не має зображення Пророчиці Анни, червоної завіси, яка зазвичай символізує єдність двох Заповітів,та хлопчика, який несе кошик з двома парами голубів, символізуючи виконання Закону Божого. Такі символи «Стрітення» використав на зображенні однойменної дрогобицької ікони о. Василь Глібкевич (колекція музею «Дрогобиччина»).
Очевидно, саме таким уявляв собі «Стрітення» середньовічний майстер. Спрощений варіант його композиційної побудови дозволив автору максимально зосередити увагу глядачів на події, надаючи їй значущості. Невеликий формат полотен не передбачав використання художником зайвих деталей для того, щоб підкреслити монументальність і величність головних образів ікони.
Створюючи ікони «Стрітення», талановитий і самобутній автор мав за мету передати емоції світла і радості від очікування зустрічі з Господом та донести ці почуття до кожного віруючого. Для художника було важливо, щоб кожна людина, споглядаючи його твори, зустрічала Бога з чистим серцем, з надією та вдячністю.
Авторка тексту – Леся Косаняк, завідувачка відділу сакрального мистецтва
Світлини – Володимир Пограничний
