Народження праведника завжди є великою милістю Бога до людей, тому що на праведниках стоїть весь світ.

7 липня вшановуємо пам’ять “найбільшого серед народжених на землі” – так говорить Спаситель про свого Предтечу.

З Євангеліє від Луки довідуємось, що Єлизавета таїлась п’ять місяців від людей і, відвідавши Пречисту Діву Марію під час Благовіщення, відкривається. Тут відбувається зустріч Голосу та Слова. В лоні своєї матері Єлизавети св. Іван Предтеча пророкує про прихід Господа, який ще перебував у лоні Діви Марії. Вони зустрілись на порозі життя і розійшлись до певного часу, щоб знову зустрітись, зростаючи для виконання своєї місії.

Саме Різдво Хрестителя було незвичним і супроводжувалось чудесами. Першим із чудес вже було те, що майбутній Хреститель народився від батьків похилого віку. З його народження Захарія звільнився від німоти, а Єлизавета від неплідності. Батьки Івана Хрестителя походять від славних родин Аарона та Давида. Мешкали вони біля Хеврона, що розташований на південь від Єрусалима. Не довго судилось Іванові втішатись ласками своїх батьків. Після народження Ісуса Ірод наказав знищити всіх дітей чоловічої статі віком до двох років. Після цього батька Івана, Захарію, вбили в Єрусалимському храмі, а мати Єлизавета втекла зі своїм сином Іваном в гори, де їй вдалося врятувати життя Івана, а своє віддати в руки Іродових воїнів. Виріс Хреститель у дикій пустелі, готуючись до Великого Служіння в строгому житті, завжди у пості і молитві. Там перебував до 30-го року життя.

Христос називає Івана ангелом, який іде перед лицем Господнім, тому що він своїм життям уподобився ангелам небесним, та, можливо, один з усіх людей наблизився до небожителів. Не виключено є й те, що Господь, знайомлячи нас з життям Івана, бажав зробити із смертних та грішних – безсмертних та вільних як ангели. Стоячи на межі двох Заповітів, бо був останнім Старозавітнім пророком і першим апостолом, Іван нічого в житті не бачив, як падіння і гріх людини. Його заклик про покаяння був немарним. Зі всіх сторін Ізраїля до нього йдуть люди послухати його науки. Перед одним із єврейських свят, коли євреї бажали дотриматись ритуального очищення, яке проводилось тільки зовні, Іван Хреститель виступив із промовою, наголошуючи у своїх словах на внутрішнє очищення та покаяння, щоб приготувати себе до приходу Месії. Він без боязні викриває як сильних світу цього, так і простих людей у гріховному житті, бажаючи їм належно принести плід покаяння.

Іван Хреститель не просто осуджував гріх, а був дороговказом. Оповідь про нього описує євангеліст Лука на самому початку свого Євангелія. Це ніби пролог, вступ до головної частини – розповіді про Христа. Іван Хреститель мав сміливість говорити правду іншим, бо сміливо говорив правду собі. Його слово було “голосом волаючого у пустелі” (Ів.1,2,3,), голосом Пророка. Таким пророком для українського народу був Тарас Шевченко, а магія його слова, наче могутня Троя хоче врятувати народ від душевної сліпоти та вказати дорогу до волі. Шевченко закликав і сьогодні голосно взиває до людей доброї волі: “Борітеся – поборете! Вам Бог помагає.”

Про значущість цього великого мужа для дрогобичан красномовно свідчить і той факт, що емпорна каплиця парафіяльної церкви солеварів – храму Воздвиження Чесного Хреста, присвячена саме Івану Хрестителю.

На жаль, автор розписів Введенського приділу, до якого належить ікона, поки що залишається невідомим. Проте мистець зміг самобутньо і неповторно змалювати життєвий шлях Предтечі, щоб кожен, хто зайшов до храму, молитовно міг звернутись до Святого Пророка у своїх турботах.

Автор – Леся Летнянчин, завідувачка відділу пам’яток дерев’яної архітектури музею “Дрогобиччина”